Читати книгу - "Першому гравцеві приготуватися"

встановили два силових поля, — сказала Арт3міда. — Невелике поле всередині великого. Вони опускають їх по черзі, коли хочуть впустити в гробницю більше «шісток». Подібно повітряному шлюзу. — Вона вказала на вікно. — Дивіться. Вони роблять це зараз.

Рампою штурмовика, припаркованого неподалік, спускався ескадрон «шісток». Всі вони тягли контейнери з обладнанням. Коли вони наблизилися до зовнішнього силового поля, воно зникло, відкривши менше куполоподібне поле всередині першого. Як тільки ескадрон досяг стінки внутрішнього силового поля, зовнішнє поле знову з’явилось. Через секунду зникло внутрішнє силове поле, дозволяючи «шісткам» увійти в гробницю.

Запала довга мовчанка, поки ми обдумували такий поворот подій.

— Припускаю, могло бути і гірше, — сказав нарешті Ейч. — Якби гробниця була в зоні PvP, ці мерзотники вже б встановили всюди лазерні гармати і роботів-вартових, щоб випарувати будь-кого, хто наблизиться.

Він мав рацію. Оскільки Людус був безпечною зоною, «шістки» не могли зашкодити мисливцям, які підходили до могили. Але ніщо не могло зупинити їх від зведення силового поля і тримати їх подалі. І саме це вони зробили.

— «Шістки» явно планували цей момент протягом тривалого часу, — сказала Арт3міда, закриваючи вікно трансляції.

— Вони не зможуть тримати всіх осторонь дуже довго, — сказав Ейч. — Коли про це дізнаються клани, почнеться тотальна війна. Тисячі мисливців атакуватимуть силове поле всім, що в них є. РПГ. Фаєрболи. Касетні бомби. Ядерні боєголовки. Буде жахливо. Вони перетворять цей ліс у пустку.

— Так, але тим часом аватари «шісток» штампуватимуть Мідні ключі, а тоді проходитимуть Перші ворота, один за одним, довбаним «паровозиком».

— Але як вони можуть так чинити? — запитав Шото, його молодий голос сповнився гніву. Він подивився на брата. — Це не чесно. Вони ведуть нечесну гру.

— Вони і не повинні. В ОАЗі немає законів, братику, — сказав Дайто. — «Шістки» можуть робити все, що їм завгодно. Вони не зупиняться, поки хтось не зупинить їх.

— У «шісток» немає честі, — відповів Шото, хмурячись.

— Ви, хлопці, не знаєте і половини, — сказав Ейч. — Ось чому ми з Парзівалем зібрали вас усіх тут. — Він повернувся до мене. — Зі, не хочеш розказати їм, що сталося?

Я кивнув і повернувся до решти. Спершу я розповів їм про електронні листи, які отримав від «IOI». Вони всі отримали такі самі запрошення, але розсудливо їх проігнорували. Тоді я розповів подробиці розмови з Сорренто в чат-сесії, намагаючись нічого не пропустити. Нарешті, я сказав їм, чим завершилась наша бесіда — вибух бомб за моєю домашньою адресою. Коли я закінчив, всі аватари дивились приголомшено і з недовірою.

— Господи, — прошепотіла Арт3міда. — Без жартів? Вони намагалися тебе вбити?

— Так. І їм би вдалося, якби я був удома. Мені просто пощастило.

— Тепер ви знаєте, як далеко «шістки» готові піти, щоб зупинити нас від перемоги, — сказав Ейч. — Якщо вони вирахують будь-кого з нас — ми мертве м’ясо.

Я кивнув.

— Тому ви повинні вжити всіх запобіжних заходів, щоб захистити себе і свої особистості, — сказав я. — Якщо ви досі цього не зробили.

Вони всі кивнули. Ще одне довге мовчання.

— Та є ще одна річ, яку я не розумію, — сказала Арт3міда секундою пізніше. — Як же «шістки» здогадалися шукати гробницю на Людусі? Хтось їм сказав?

Вона, оглянула, кожного з нас, але в її голосі не було жодного натяку на звинувачення.

— Вони напевно побачили чутки про Парзіваля і Ейча, які були розміщені на всіх форумах мисливців, — сказав Шото. — Ось як ми дізнались, що варто дивитися там.

Дайто скривився і штурхнув молодшого брата в плече.

— Хіба я не говорив тобі мовчати, базіка? — прошипів він. Шото зніяковів і замовк.

— Які чутки? — запитала Арт3міда. Вона подивилася на мене. — Про що він говорить? Я вже кілька днів не мала часу, щоб перевірити форуми.

— Мисливці, які стверджували, що знають Парзіваля і Ейча, запостили інформацію, що вони обидва були учнями на Людусі. — Дайто повернувся до мене і Ейча. — Ми з братом провели останні два роки у пошуках Гробниці жахіть. Ми обшукали десятки планет, але ніколи не думали шукати на Людусі. Поки не почули, що ви відвідували там школу.

— Мені ніколи не спадало на думку, що потрібно тримати в секреті навчання на Людусі, — сказав я. — Тому я і не приховував.

— Так, і нам з цим пощастило, — сказав Ейч. Він повернувся до решти. — До місця знаходження гробниці мене теж ненавмисне підштовхнув Парзіваль. Я б ніколи не думав шукати його на Людусі, поки його ім’я не з’явилося на Табло.

Дайто штовхнув свого молодшого брата, і обидва вони обернулись до мене й вклонилися.

— Ти першим знайшов схованку гробниці, і ми завдячуємо тобі за те, що привів нас до неї.

Я відповів на їхній уклін.

— Дякую, хлопці. Але насправді Арт3міда знайшла її першою. Без жодної допомоги. За місяць до мене.

— Ага, хоч користі з цього було мало, — сказала Арт3міда. — Я не могла перемогти ліча в «Joust». Я билася над цим декілька тижнів, коли з’явився цей панк і виграв з першої спроби.

Вона пояснила, як ми зустрілися, і як їй нарешті вдалося перемогти короля наступного дня, відразу після перезавантаження сервера опівночі.

— Своєю майстерністю в «Joust» я завдячую Ейчу, — сказав я. — Ми грали весь час, тут у Підвалі. Це єдина причина, чому я переміг короля з першої спроби.

— Я теж, — сказав Ейч. Він простягнув руку і ми стукнулись кулаками.

Дайто і Шото посміхнулися.

— Те ж саме було з нами, — сказав Дайто. — Ми з братом грали в «Joust» один проти одного протягом багатьох років, тому що гра згадувалась в «Альманасі Анорака».

— Чудово, — сказала Арт3міда, підкинувши руки. — Добре