Читати книгу - "Долина богів. Історії з Кремнієвої долини"

перед тим, як вирішила вступати до університету. На її вибір певним чином вплинув його вступ до Дартмута, навіть попри те, що Бернем його не закінчив.

Після невдалого перебування на Заході Джон Марбач, який від початку намагався побудувати освітню онлайн-платформу, також повернувся до Університету в Уейк-Форесті в Північній Каліфорнії. Він хотів би залишитися там назавжди. Проте він виявився одним із небагатьох. Решта стипендіатів досі намагалися підкорити технологічну індустрію — з різним успіхом.

Зрештою, найбільша історія успіху трапилася в Індії: це був юний стипендіат Тіля з групи 2013 року Рітеш Аґарвал, чию лінію бюджетних готельних кімнат Oyo Rooms 2016 року оцінювали в 400 мільйонів доларів. Ще одним був Дилан Філд — стипендіат Тіля 2012 року й колишній студент Університету Брауна, який підняв близько 18 мільйонів доларів для запуску Figma — компанії, що мала стати конкурентом Adobe Acrobat.

Урешті, стипендіальна програма Тіля була відбитком властивих Кремнієвій долині циклів, або, власне, властивих будь-якому місцю, сповнена непевностей підприємництва. Як багато виробників комп’ютерів перед ними, або творців пошуковиків перед Google, успіху досягли лише кілька, проте більшості це не вдалося. Програма була мікрокосмом історії місцевості. Учасники набору 2011 року не стали такими успішними фінансово, як Аґарвал і Філд, — за винятком Прауда та Ґу. Дейл Стівенс капітулював перед ідеєю, що діти досі хочуть вчитися в університетах. Він змінив свою програму UnCollege[31] з майже відмови від університету на програму «рік перерви». Його сайт і семінари пропонували поради щодо того, як пояснити своїм батькам, чому вам хочеться пропустити рік навчання, а не йти одразу в університет, із таким пунктом як «Напиши план». Він заохочував студентів до «інтелектуального непослуху».

Стівенс поставив запитання: «Чому б не провести цей час у роздумах про те, хто ти й чого хочеш у своєму житті?» перед вступом до університету. Його програма коштувала 16 тисяч доларів, включно з проживанням і харчуванням. Коучі навчали студентів тому, чого вони хотіли, відповідно до їхніх уподобань. «Навчання в його чистій формі — не для всіх, — вважав він. — Деяким людям потрібен певний дороговказ».

Деякі коледжі зараховували його програму як один із навчальних курсів, але більшість членів приймальної комісії закочували очі. Хоч Стівенс і став одним із найвідоміших стипендіатів Тіля, у нього були проблеми з мобілізацією коштів. Він вважав, що венчурні капіталісти радше надають перевагу фінансуванню компаній з великими ідеями й великою вартістю, ніж компаній із рухом оборотних коштів, яку він планував створити, стверджуючи: «Ми заробляли гроші й пропонували продукт або сервіс. Ми не просто маємо алгоритм». Власне, йому простіше було мобілізувати кошти на Сході, де інвесторам хотілося бачити прибутки.

Даніел Стречмен знала цей феномен уздовж і поперек. Пропрацювавши зі зневіреними стипендіатами п’ять років, їй кортіло зайнятися цим самій. На початку 2015 року вона покинула стипендіальну програму й заснувала власний фонд для молодих підприємців. Вона назвала його 1517 Fund, з натяком на протестантську Реформацію і посилаючись на твердження Мартина Лютера, що церква не повинна наживатися на посередництві у взаєминах людей із Богом. Вона вважала, що в цьому також полягає етос цієї стипендіальної програми. Люди можуть молитися своїм богам або одному. Можливо, вони навіть можуть стати богами. Згадуючи стипендіальну програму Тіля, Стречмен здається, що вона змінила дискурс про вищу освіту та її важливість.

«Коли вона тільки-но почалася, ми не знали, наскільки значною буде ланцюгова реакція, — розповідала Стречмен. — Люди спробували зробити паузу й подивитися збоку, серйозно замислитися про борги». Вона вважала, що бульбашка вищої освіти довго була слоном у кімнаті, про якого ніхто не говорив, але «Пітер показав, що король — голий».

Стречмен також висловлювалася в жирардіанських термінах (Рене Жирар — французький філософ, автор теорії міметичного бажання, за якою люди хочуть того, чого бажає решта, а не того, що вони мають). Вона назвала стипендіальну програму «міметичним шоком». Коли вона почалася, люди не говорили про відмову від навчання. Тих, хто це зробив, вважали б невдахами. А тепер, на думку Стречмен, бульбашка вищої освіти стала нормальною темою для дискусій, а ця програма допомогла зробити таку розмову можливою.

«Думаю, можуть бути різні ставлення, але тема не є уже дивною. Ті двадцятеро людей по-справжньому сильно вплинули на життя вельми значної частини молодих людей, особливо тих, що живуть у США, адже вартість навчання тут є неприпустимою». Вони показали, що університет — це не єдиний шлях і що люди можуть навчатися в процесі роботи. «Насправді це питання функціональних можливостей».

Вона вважала перший набір стипендіатів (2011) найсміливішим. Вони допомогли сформувати фундамент програми й структуру, яка визначала б самостійне навчання. Загалом всю ідею розвинули з чистого аркуша. За словами Стречмен, вона хотіла, щоб програма була не спонукальною, а більшою мірою спільнотою, яка разом виробляє рішення: «Не як функція, де щось кудись входить і щось із чогось випливає».

Будуючи компанії, стипендіати водночас розвивалися як люди. «І цим займалися не тридцятирічні особи, що вже мали досвід незалежного життя, — зазначила вона. — У нас стартапи засновували люди віком від 16 до 19 років, тому протягом першого року ми робили квартальні огляди кожного з них. Ми знали, що потрібні регулярні перевірки». Пізніше вони залучили стипендіатів до процесу вибору нових стипендіатів. Вони пропонували організацію таких заходів, як стрибки з парашутом і курси безпечного водіння для мотоциклістів. Стипендіати займалися плануванням, а Thiel Foundation оплачувала витрати на спільні заходи.

Згодом кількість аплікантів набагато перевищила кількість вільних місць, тому Стречмен започаткувала серію Thiel Summit, де перспективні підприємці, важливі для стипендіальної програми, могли зустрічатися між собою і формувати групи для розвитку своїх ідей. Один індійський підприємець продав свою гітару й айпед, щоб купити квиток до Сан-Франциско. Вони організовували більше інтерактивних заходів, як-от ланчі та вечірні зустрічі.

Стречмен вважала, що така взаємодія стає дедалі важливішою. Вона також помітила, що тема взаємодії між людьми, сумісності й емоційності набула популярності впродовж п’яти років стипендіальної програми й серйозно непокоїла Кремнієву долину загалом. Створюючи компанії, люди незабаром усвідомлювали, що вибір ними працівників навіть важливіший за технології, які вони розвивають.

Даніел вважала, що успіх космічної компанії Ілона Маска SpaceX справив великий вплив на прагнення молодих людей. «Люди захоплюються SpaceX