Читати книгу - "Вона"

чого це ти хочеш відволіктись??? Розказуй!!! І навіть не думай щось від мене приховувати! — Анна стала серйозною, або хоча б намагалась показати, що серйозна.

— Назар… хоче, щоб я сьогодні з Тарасом пішла на доброчинний вечір, як пара. СУКНЮ МЕНІ РОЗКІШНУ КУПИВ.

— Ваууу!!! — Анні перехопило подих. — То ти йдеш на круту тусовку??? Клас!!!

— Я не піду… По — перше, Тарас про це не знає. Це буде якось дивно. А по-друге, я не хочу. Ти ж знаєш як мені тяжко після кожної нашої зустрічі.

— Так, ти що, геть дурна??? Ти мене починаєш злити! По-перше, по-друге… — усе це повна дурня! Так, я звісно розумію всі ті сумніви, що тебе бентежать, але скажи мені, чи не хочеться тобі в усьому цьому вирі боротьби з демонами і різною нечистю зробити хоч раз щось для себе, хоча б один вечір побути щасливою. Усе, я не хочу нічого чути!!! Ти підеш. А інакше, я не поговорю з Андрієм, і на цьому світі буде чотири розбитих серця! Сподіваюсь, не потрібно говорити про кого йде мова??? Усе, йди збирайся!!! І крихітко, я хочу фото… багато фото! Люблю тебе!

Анна поклала слухавку. Марі присіла на ліжко. І тільки зараз помітила пакунки, що лежали біля ліжка. Марі взяла в руки перший, то були туфлі. О Боже, вони були неймовірні і розмір її! У другому пакунку була білизна. Марі була шокована: «Як Назар усе це вибирав???» У третьому пакунку було все для того, щоб зробити зачіску і макіяж. Марі зараз мала вигляд справжньої дівчини, її очі світились від захвату. Вона все хотіла відчути на дотик. Як давно вона не робила зачісок і не фарбувалась… Здається, Марі вже прийняла рішення.

За п’ять хвилин на сьому Марі стояла перед дзеркалом і не могла повірити своїм очам. Вона відчувала себе королевою. Зелена шовкова сукня, що дійсно чудово відтіняла її очі, сиділа на дівчині неймовірно. Яскрава і на тонких бретельках сукня відкривала прекрасні, юні ключиці Марі, її руки і спину. На підборах Марі стала ще стрункішою і витонченішою. Грайливі, шикарні локони, які Марі зібрала на один бік, лише підкреслювали вже й до того її прекрасний вигляд. Напевно Назару хтось допомагав, адже та косметика, яку він їй купив, просто бездоганно підкреслювала красу й образ Марі. Її очі стали ще виразнішими, а червона помада, яка, на думку Марі, була трохи зухвалою, все ж надавала їй неймовірної впевненості. Здавалось, Марі може так простояти цілу вічність. Але раптом вона почула кроки внизу. Вона підійшла до дверей, узялась за ручку, видихнула і відчинила.

В одну руку підібрала сукню, щоб зручніше було йти сходами, іншою плавно ковзаючи вела по перилу сходів. Зробивши перший крок вона побачила, як тільки що заклопотані Назар і Тарас враз застигли на місці з відкритими ротами і широко розплющеними очима. Здавалось, вони замовкли на пів слові. Вгорі на сходах Марі взагалі була не реально красивою. Вона неспішно спустилась.

— Доброго вечора, — Марі поглянула на Тараса, що й досі стояв нерухомо, потім перевела погляд на Назара ніби питаючи, як вона виглядає.

У відповідь Назар осяяв її схвальною посмішкою. І поки Тарас приходив до тями, він тим часом вийшов з кімнати.

— Це ідея Назара, — Марі здається завагалась, адже Тарасу й досі нічого не сказав. — Це напевно погана думка? — Марі похилила голову і розверталась щоб піднятись назад.

Тарас схопив її за руку, торкнувся її долоні, її пальців. Марі повернулась до нього обличчям.

— Ви прекрасна! — він дивився на неї так, як ще ніхто ніколи не дивився, тримаючи її руку у своїй і не збираючись її відпускати.

Розділ 37
Перша перемога або (Психлікарня)

Марі прийшла до тями вже в лікарі. Біля неї була Анна.

— Ох, Марі!!! Ти оговталась? Слава Богу, ми так хвилювались. Як ти?

Марі хотіла щось сказати, але вирвався лише хрип, горло дуже боліло.

— Мовчи. Лікарі сказали, що тобі не можна напружувати зв’язки, — продовжила Анна.

— Що трапилось? Де я? — здається тільки зараз Марі отямилась і почала зрозуміти, що вона вже не в лісі.

— Ой, Марі… Ми так хвилювались за тебе, думали він тебе вб’є. Ми ледь відтягли Стаса від тебе. А ти все ще не приходила до тями. Я ТАК ЗЛЯКАЛАСЬ!!! — лопотіла схвильована Анна.

— Що із Стасом? — прохрипіла Марі. Їй було боляче говорити. — Де він?

— З ним усе добре. Усі подумали, що в нього якийсь припадок. Ми його ледь відтягли від тебе. Він так пручався, хлопці його ледве втримали. А потім він, нібито, почав приходити до тями і втратив свідомість. Марі, я ж казала, щоб ти одна не ходила. А як би… — Анна замовкла, вона хотіла показати всю свою серйозність.

Але Марі це так розвеселило, адже Анна здавалась зараз дуже кумедною у своєму хвилюванні і намаганні виглядати серйозною, що для Анни в принципі було незвично.

— Та не сталося ж. Все добре. І ми врятували Стаса.

Попри біль Марі спробувала посміхнутись. Бо її це дійсно радувало. Вона замислилась, що це дійсно круто усвідомити, що тобі вдалось врятувати чиєсь життя.

Анна ж чомусь спохмурніла.

— Так… Але твої батьки… Лютують. Вони вже сказали, батькам Стаса, що звернуться до поліції.

— Як? — Марі підхопилась із ліжка.

— Ти тільки лежи, не вставай. Тебе ж ледь відкачали… Стас же напав на тебе.

— Так, то ж не він. Він же не по своїй волі. Я мушу все пояснити батькам.

Тільки но Анна хотіла щось відповісти в палату зайшли батьки Марі.

— Мамо, як Стас??? — Марі знову спробувала підвестись.

— Ой, донечко, лежи! — матір Марі підбігла до ліжка. — Не думай про погане, ми все владнаємо. Ми не допустимо, щоб злочинці вільно ходили вулицями. Він же міг тебе вбити! — у матері на очах