Читати книгу - "Пірат"

з арабів-язичників, які поклонялися багатьом богам і, власне, до них, а не до євреїв та християн Магомет звернувся із своїм вченням правдивого Аллаха. І, власне, їх він уперше назвав невіруючими.

— Я спробую такий підхід,— сказав Вінсент. Він знову наповнив свою склянку і поглянув через стіл на Бейдра.— А може, ви згодитеся стати співавтором сценарію?

Бейдр засміявся.

— Я — бізнесмен, а не сценарист; пишіть його самі.

— Але ж ви знаєте цю тему краще, ніж будь-хто інший.

— Прочитайте Коран ще раз. Можливо, ви побачите те, що побачив я. — Він підвівся. — Юсеф прибуде сьогодні вдень, і ми ще раз зберемося після вихідних. А тепер, з вашого дозволу, я поїду в аеропорт зустрічати дружину.

Вінсент теж підвівся.

— В такому разі не буду вас затримувати. Та я радий, що нам випала нагода поговорити. Гадаю, що ви спрямували мене на правильний шлях. Я з ходу беруся за роботу, враховуючи новий підхід.

Вони потисли руки, і Вінсент вийшов з бунґало. Бейдр повернувся до Керріджа.

— Яка ваша думка? — спитав він.

— Якщо хочете почути мою думку, шефе, то я гадаю, що вам треба з ним розплатитися і забути про все. Єдине, чого ви можете сподіватися з отакої стрічки,— це збитки.

— Коран учить, що людина може мати користь від своїх дій, домагаючись не тільки зиску, а й добра.

— Сподіваюся, ви маєте слушність, та я б радив посилено поміркувати, перш ніж узятися за постановку цього фільму.

— Ви дивний хлопець. Чи ви коли думаєте про що-небудь, окрім доларів та центів?

Керрідж витримав його пильний погляд.

— Не тоді, коли я працюю. Я вважаю, що ви найняли мене на роботу не для того, щоб я займався добродійництвом.

— Думаю, що ні,— сказав він. — Та існує багато дечого важливішого за гроші.

— Тут вирішувати не мені,— мовив Дік. — Адже гроші ці ваші. — Він став вкладати папери до своєї теки. — Моя робота — бути певним, що ви знаєте, наскільки ризикована та чи інша справа. Все інше — то діло ваше.

— І ви гадаєте, що ставити цей фільм — справа ризикована?

— Дуже.

Бейдр поміркував хвилину.

— Я буду мати це на увазі. Ми ще не взялися його ставити. Коли сценарій буде завершено і кошторис складено, ми знову повернемося до цього питання.

— Гаразд, сер.

Бейдр попрямував до дверей своєї спальні.

— Дякую, Діку,— сказав він тихо. — Будь ласка, не подумай, буцім я не ціную того, що ти намагаєшся для мене зробити.

Дік зашарівся. Не часто Бейдр його хвалив.

— Вам немає за що дякувати мені, шефе.

Бейдр усміхнувся.

— Я хутко прийму душ і буду готовий до виїзду через кілька хвилин. Потурбуйся, щоб автомобіль подали під двері бунґало.

— Буде зроблено, шефе,— Бейдр ще не зачинив двері спальні, а Керрідж уже був на телефоні.

Розділ п'ятий

Як завжди, літак з Парижа спізнився на годину. Про себе Бейдр кляв авіалінії. Всі вони однакові. Точної попередньої інформації про посадку вони ніколи не давали, тож залишалося тільки сидіти в аеропорту і чекати, доки літак приземлиться.

В кімнаті для поважних гостей задзеленчав телефон, чергова підняла слухавку, хвилину послухала, потім звернулася до них:

— 003 вже приземляється. За кілька хвилин буде біля терміналу.

Бейдр звівся на ноги. Чергова підвелася з-за столу і підійшла до них.

— Містер Гансен зустріне вас біля сектора і допоможе місіс Аль Фей швидко пройти всі формальності.

— Дякую,— сказав Бейдр.

Біля сектора прибуття був натовп. Містер Гансен, кремезний дядько в уніформі авіакомпанії «Ер Франс», вийшов їм назустріч. Він швидко провів їх униз східцями, потім службовим ходом — через митну зону. До них приєднався офіцер в уніформі митної служби, і вони зайшли до приміщення прибулих якраз тоді, коли Джордана вийшла з літака.

Він із задоволенням відмітив про себе, що у Джордани добре розвинуте почуття такту. Старих варених джинсів та майже прозорого одягу, що вона вподобала на півдні Франції, не було і в згадці. Замість того, на ній був сучасний одяг — вишукано вбрана каліфорнійська дружина. Гарнітур фірми «Діор» зі скромно скроєною спідницею, капелюх з опущеними крисами і легкий макіяж були якраз до речі в товаристві, до якого вони незабаром приєднаються. Він ступив уперед, щоб привітати її.

Вона підставила щоку для поцілунку.

— Гарно виглядаєш,— сказав він.

— Дякую,— усміхнулася вона.

— Політ був приємний?

— Я проспала всю дорогу. Для мене замовили спеціальне ліжко.

— Добре. У нас попереду важкувата програма.

Трохи пожмаканий, у своєму темному костюмі, за нею появився Юсеф з секретаркою. Бейдр потиснув їм руки, а тим часом представник «Ер Франс» збирав паспорти для перевірки. Він відвів Джордану вбік від натовпу, щоб можна було поговорити приватно.

— Дуже прикро, що я не зміг вирватися цього літа,— сказав він.

— Нам також. Особливо хлопцям. Вони просили переказати тобі одну річ.

— Слухаю.

— Вони хотіли сказати тобі, що у них дуже добре іде справа