Читати книгу - "Найкращий сищик та падіння імперії"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— І не доплив?
— Доплив. На кораблі нас залишилося троє, решту вбили чудовиська, коли ми побачили Райгород. Зраділи, зайшли до нього, а він виявився фальшивим. Нас схопили і продали.
— На Торжище?
— Так. Але дорогою я зміг утекти. Хотів вибратися назад, додому, я сам із Житомира. Але мене схопили Паничі. Ти вбив одного з них. Вони дуже жорстокі. Мені пощастило, що вони не вбили мене, а ще я став слугою, а не рабом.
Я не дуже розумів, про що розповідав цей хлопець, але мені було неважливо. Головне, що я знав, де Афродіта.
— Твого пана знав хтось на Торжищі?
— Ні. Він їхав туди вперше.
— Якщо я надягну його одяг, зможу пройти за пана?
— Ні.
— Чому?
— У них оселедці. Слуги мають поголені голови, а рабам заборонено стригтися. А ви ні те, ні се.
— Якщо буде оселедець, то мене приймуть за пана?
— Так.
— Добре.
Я закинув тіло вбитого на коня, відігнав рабів із дороги. Дав уцілілому слузі ніж.
— Поголи мені голову, залиш оселедець. І краще не намагайся напасти на мене! В мене є зброя, яка плюється вогнем! — Я показав пістолет.
— Я знаю, це браунінг, — кивнув хлопець.
— Ти розбираєшся у зброї?
— Я був три роки у бойовій групі есерів.
— Он як! — здивувався я. — А чому тебе потягнуло до Райгорода?
— Ми хотіли робити революцію і там. Задум був пробитися до міста і залучити до революційної боротьби тамтешніх героїв.
— Цікаво, цікаво. Голи.
Він став зрізати з мене волосся.
— А звідки я вас знаю? — спитав він згодом. — Я десь вас бачив, але не можу зрозуміти, де.
— Мабуть, помиляєшся.
— А як ви пробралися сюди? Ріка Снів у кризі. Невже пішки?
— Так, на лижах. — Про аероплан я не хотів розповідати.
— На лижах! А чудовиська?
— У мене був кулемет та гранати.
— О як! А ви теж ідете до Райгорода?
— Ні, моя знайома подалася туди кілька днів тому. Я думаю, що тепер вона на Торжищі, і хочу витягти її звідти.
— Її вже, мабуть, продали.
— У неї протез замість правої ноги, може, це відлякає покупців.
— Протез? Тоді вона, може, ще там. А що потім?
— Потім будемо вибиратися назад.
— Візьмете мене з собою? — спитав хлопець. Він уже зрізав волосся, тепер намагався голити мені голову, намотавши оселедець на кулак.
— А чим тобі тут погано?
— Тут мене вб’ють. Слуга мусить битися, якщо на Панича нападають. Якщо Панич загине, то слуга не має права жити. Такі тут правила. Візьміть мене з собою. Я знаю ці краї, я вмію битися, я буду корисним!
— Добре, тільки допоможи мені витягнути мою знайому.
— Я допоможу!
— Чому вони виглядають так погано? — Я кивнув на рабів, що тупцювали у снігу. Босі та майже голі, на морозі! Худі, дрібні, з численними шрамами, опіками, ранами. Господи, я не бачив іще людей у такому стані, я ж багато чого бачив!
— Паничі тримають рабів у голоді, примушують багато працювати і жорстоко карають. Такі тут правила.
— Я думав, що рабів уже немає.
— Тут є.
Хлопець доголив мені голову.
— Мусить зійти, — сказав він.
Я увібрався в одяг та обладунки вбитого, які були на мене завеликі.
— Добре. А що там за ведмеді в одностроях стоять на воротах?
— То охорона торжища. Їм треба дати грошей. У пана на поясі висить кисет із монетами.
— Скільки давати?
— Чотири монети. Тоді вони пропустять нас.
— А що робити на торжищі?
— Треба їхати до будинку, де живе ще один Панич. Але він одразу зрозуміє, що ви чужий. Тож ми мусимо продати рабів по дорозі, знайти вашу знайому, викупити її і забратися геть, якомога швидше, поки Панич не здійняв тривогу.
— Добре, так і зробимо. І дивись, якщо спробуєш щось утнути, я пристрелю тебе. Повір, я стріляю дуже добре.
— Я знаю, Іване Карповичу, — несподівано сказав він.
Я пильно подивився на нього.
— Звідки ти мене знаєш?
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Найкращий сищик та падіння імперії», після закриття браузера.