Читати книгу - "Судова влада в Україні: історичні витоки, закономірності, особливості розвитку"

права в польськомовних переробках XVI ст. Ці основні засади залишалися практично незмінними аж до введення загальноімперської системи судівництва наприкінці XVIII ст. й давалися взнаки ще до середини XIX ст. 6.2. Система судових установ

Впевнено говорити про сталу ієрархію судових установ на території Гетьманщини, очевидно, можна, лише починаючи від 1667 року, коли внаслідок Андрусівського перемир’я була остаточно визначена територія підросійської України й усталився її полково-сотенний адміністративно-територіальний устрій з 10 лівобережних полків. Існує припущення, що нова судова система стала складатися ще на початку визвольної війни. Її уособленням був козацький суд як відновлений суд реєстрових козаків, що існував до 1638 р. Згодом нова судова система поширилася на городову Україну, хоча й зазнала деяких модифікацій[295]. Утім, на нашу думку, ця версія не спирається на переконливі факти, а тому питання про судівництво на українських землях у 1648–1667 рр. залишається відкритим.

Здається, саме місто з його традиціями самоврядування й автономного суду стало тим містком, який не дав зруйнуватися привнесеній у військо Богдана Хмельницького покозаченою шляхтою системі громадянських цінностей, виробленій русько-литовсько-польською правовою й політичною культурою, і через який зрештою відбулась інституціалізація судочинства Гетьманщини[296].

Оскільки матеріали полкових і сотенних канцелярій, а також полкових судів збереглися лише від початку XVIII ст. (як поодинокі винятки: документи Гадяцької полкової канцелярії — від 1698 р. і Чернігівської — від 1672 р.), практично єдиним джерелом опосередкованої інформації про діяльність полкових судів до кінця XVII ст. є згадки про полкових суддів (не враховуючи декількох книг міських судів, доступних нам частково в публікаціях). Отже, згадки про полкових суддів переважно починаються від 1660-х рр. і лише для Ніжинського і Миргородського полків раніше — відповідно від 1654 р. (далі без перерв до 1779р.) і 1652р. (наступна — за 1663 р.)[297].

Таблиця складена за даними праці Ю. Гаєцького та довідника «Києво-Могилянська академія в іменах»[298].

Дані таблиці промовляють самі за себе. Важко було б собі й уявити регулярне функціонування судів в умовах постійних воєнних дій і нестабільності до кінця Руїни.

Сформована наприкінці 60-х років XVII ст. система судових установ, що проіснувала до введення гетьманом Розумовським 1763 р. т. зв. статутових судів, докладно описана упорядниками «Прав, за якими судиться малоросійський народ» у пункті 3 артикулу 1 глави 7 «О судах, судиях и других персонах к суду надлежащих и о содержании правного порядка в делах судебных»[299], хоча важливі відомості про ієрархію судових установ, зокрема порядок апеляції, підсудність і діяльність судових посадовців, знаходимо й у кількох універсалах Генеральної військової канцелярії від 6 і 19 грудня 1722 р., а також в інструкції судам від 13 липня 1730р.[300] На загал судами нижньої інстанції були сільські у селах, підпорядкованих сотенним правлінням, ратушні у непривілейованих містах, магістратські (іноді ратушні) у містах з магдебурзьким правом й сотенні для цілої території кожної з сотень. Судами другої інстанції були полкові суди, апеляційними інстанціями — Генеральний військовий суд і Гетьманське правління (від 1734 р.). Також можна було апелювати до обох Малоросійських колегій, а після закриття першої і тимчасового пом’якшення режиму в стосунках імперії з Гетьманатом — подавати апеляції на ім’я імператора до Колегії іноземних справ, згодом — до Сенату[301]. Зрозуміло, такі апеляції заохочувалися російським урядом з політичних міркувань. Є також згадки про третейський суд «при правлении гетманском», який було запроваджено відповідно до указу Анни Іоанівни від 8 серпня 1734 р.[302]

Підсудність визначалась, з одного боку, осілістю, з іншого — становою або корпоративною належністю. Так, сільський суд розглядав справи місцевих жителів — козаків і посполитих, ратушний — міщан і посполитих, магістратський — привілейованих міщан і посполитих, сотенний у першій інстанції — сотенної старшини й козаків сотні, полковий у першій інстанції — полкової старшини, сотників і значкових товаришів, Генеральний військовий суд у першій інстанції — генеральної старшини, полковників і бунчукових товаришів. Відповідно апеляційні провадження відкривалися сотенними судами у справах козаків від сільських судів; ратушними судами у справах посполитих від сільських судів міської округи; полковими судами у справах міщан, посполитих, козаків і сотенної старшини від ратушних, магістратських (не виключених з юрисдикції полку) і сотенних судів; Генеральним військовим судом у всіх справах від полкового суду. На практиці цей порядок порушувався, про що свідчать заборони звернення до вищих інстанцій напряму, оминаючи суди першої інстанції[303].

Хоча цивільний і кримінальний процеси були розділені, на інституційному рівні до 1763 р. це ніяк не позначалося. Усі судові інстанції розглядали як кримінальні, так і цивільні справи,