Читати книгу - "Чужий"

class="p1">Ріплі стояла, хитаючись, важко дихаючи в розрідженій атмосфері камери. Вона підійшла до вимикача аварійного виходу, вбудованого в усі двері перемичок. За нею були наступні загерметизовані двері й доступ до свіжого повітря.

Коли Ріплі вже збиралася натиснути червону кнопку, то з жахом помітила, що вона возилася біля дверей, що вели до порожнього тамбура, а не до коридору на поверсі «B». Вона повернулася, спробувала зосередитися і, перечіпаючись, пішла до протилежних дверей. Ріплі гаяла дорогоцінний час, намагаючись знайти панель управління. У голові сновигали думки, розпливаючись, як нафта у воді. Повітря навколо неї стало туманним, і Ріплі здавалося, що воно пахне трояндами й ліліями.

Вона різко клацнула вимикачем, але двері не відчинились. Тоді побачила, що натискала неправильні кнопки. Ріплі сперлася на двері, щоб утриматися на ватяних ногах. Потім зібрала всі сили, щоб спробувати ще. Повітря залишилося мало. Вона побачила в ілюмінаторі чиєсь розпливчасте, але знайоме обличчя. Їй здалося, що вона вже давно його знає і це якась людина, яку звуть Ламберт. Ріплі почала втомлено сповзати на підлогу.

Вона вперто чіплялася за свідомість, але втратила останню опору. Двері відчинилися вгору, і вона впала на підлогу. Ріплі відчула прилив свіжого повітря, яке було невимовно солодким. З очей почала спадати пелена, хоча думати ще було важко через кисневий голод.

Пролунав гудок, який сигналізував повну герметизацію. Прийшли Ламберт і Еш. Науковий співробітник побіг допомагати Паркеру, який знову втратив свідомість через нестачу кисню і лише починав приходити до тями.

Ріплі все бачила, але не могла поворухнутися. Її руки й ноги розкинулися в якомусь незграбному положенні, як у худорлявої, погано зробленої ляльки. Вона важко і коротко дихала.

Ламберт поставила один із кисневих балонів біля Ріплі, потім одягла прозору маску на її обличчя й відкрила клапан. Ріплі вдихнула і відчула божественний аромат. Вона заплющила очі від невимовного задоволення. Ріплі насолоджувалася моментом, не рухаючись і глибоко вдихаючи чистий кисень. Вона нічого не відчувала від задоволення.

Нарешті Ріплі зняла респіратор і декілька хвилин лежала, нормально дихаючи. Вона помітила, що тиск повністю відновився. Двері перемичок автоматично відчинилися після того, як атмосфера знову прийшла в норму. Ріплі усвідомлювала, що для відновлення нормальної атмосфери на кораблі довелося витратити кисень з контейнерів, і скоро через це почнуться проблеми.

— Усе в порядку? — Еш запитав Паркера. — Що ж тут, врешті-решт, відбулося?

Паркер витер засохлу кров із верхньої губи і спробував сконцентруватися.

— Буду жити.

Він не розчув останнього питання Еша.

— А що з Чужим? — повторив питання науковець.

Паркер похитав головою, відчувши раптовий біль.

— Ми не зловили його. Чомусь увімкнулася сирена, тож він стрибнув назад до коридору, защемивши у внутрішніх дверях лапу чи як там вона в нього зветься, задню кінцівку. Але він відкинув її, як ящірка хвіст.

— Не дивно з його вродженою здатністю до регенерації, — прокоментував Еш.

Інженер розчаровано продовжив:

— Ми ледь не вловили цього покидька. — Після паузи він провадив далі: — Коли він відкинув кінцівку, то повсюди розбризкалася кислота. Думаю, його культя швидко зажила, у чому і для нас є плюси. Кислота роз’їла двері й це викликало розгерметизацію.

Він тремтячою рукою вказав на двері біля тамбур-шлюзу.

— Напевно, звідти видно дірку у дверях.

— Це зараз неважливо, — Еш із цікавістю підняв голову. — А хто увімкнув сирену?

Ріплі витріщилася на Еша:

— А от це я саме в тебе хотіла запитати.

— Тобто?

Вона витерла кров із носа й чмихнула:

— Думаєш, що сирена могла увімкнутися автоматично? Звучить логічно, чи не так? Просто тимчасова несправність, збіг обставин!

Еш піднявся і подивився на Ріплі спідлоба, недобре примружившись. Та про всяк випадок упевнилася, що циліндр із метаном лежить поруч. Але Еш не йшов на неї. Ріплі досі не могла зрозуміти його поведінку.

Якщо це його провина, то він би атакував їх, доки Ріплі лежала ослаблена, а Паркерові було ще гірше. Якщо ж він не винний, то теж би напався на них, але з люті. Утім, Еш нічого не робив. Ріплі була не готова до такої поведінки. Принаймні його перші слова були передбачуваними. Він говорив сердитіше, ніж завжди.

— Якщо в тебе є претензії, озвуч їх. Мені вже набридли ці постійні невпевнені звинувачення.

— Ніхто тебе не звинувачує.

— Чорта з два! — він похмуро замовчав.

Ріплі якийсь час не говорила ані слова, а потім промовила:

— Віднесіть Паркера до лазарету, нехай його там трішки підлатають. Принаймні ми знаємо, що автолікар із цим впорається.

Еш подав інженерові руку, узяв його під праву руку і повів коридором. Він пройшов повз Ріплі не обертаючись. Коли вони зникли за рогом, Ріплі простягла до Ламберт руку, щоб і собі піднятися. Ламберт відгукнулася, і коли вони вирушили коридором, із тривогою спостерігала, як Ріплі злегка хитається. Ріплі посміхнулася і відпустила Ламберт.

— Усе буде добре, — вона гарячково витирала плями зі штанів. — Скільки кисню ми втратили під час цієї маленької пригоди? Мені потрібна точна цифра.

Ламберт не відповіла, відсторонено дивлячись на Ріплі.

— Щось не так? Чому ти на мене так дивишся? Дані про запаси кисню не підлягають розголошенню?

— Не треба мене сварити, — незлостиво відповіла Ламберт і скептично продовжила: — Ти звинуватила Еша в тому, що він запустив сирену, аби врятувати Чужого, — Ламберт похитала головою. — Чому?

— Тому що я думаю, що він бреше. Якщо я побачу плівку, то доведу це.

— Що саме? Навіть якщо ти доведеш, що це він увімкнув сирену, як довести, що це не випадковість?

— Дивні обставини як для випадковості. — Ріплі помовчала, а потім тихо запитала: — Ти досі вважаєш, що я не права?

— Не знаю, — промовила Ламберт скоріше втомлено, а не через бажання посперечатися. — Я більше нічого не знаю. Так, напевно, слід сказати, що я вважаю тебе неправою або божевільною. Навіщо Ешу чи комусь іншому з нас захищати Чужого? Він може всіх нас вбити так само, як Далласа із Бреттом. Звичайно, якщо вбив.

— Дякую. Завжди корисно знати, на кого можна покластися.

Ріплі відвернулася від штурмана і цілеспрямовано сама пішла в бік тамбура.

Ламберт подивилася їй услід, знизала плечима і підняла циліндри. Вона обережно ставилася як до метану, так і до кисню, бо обидві речовини були для них життєво необхідними…

— Еше, Паркере, ви тут?

Не отримавши відповіді, Ріплі обережно увійшла до центрального комп’ютерного відсіку. На певний час вона отримала повний доступ до пам’яті