Читати книгу - "Якщо подолаєш прокляття"

— Дякую. Ти просто молодець.

Вона остаточно знітилась, а Шульга повернувся в палату і сів на ліжко. Перебираючи спицями, непомітно спостерігав, як нервово совався Вуселко. Ну, справжня тобі ящірка. Найбільшої схожості набув, коли спитав з ворожою підозрою:

— Чим вас так зацікавила та пісня?

— Нагадала одну жінку.

— Яку?

— Це особисте.

— Так… — чоловік-ящірка трохи повагався і знову вдався до прокурорського тону:

— Що це за нове хобі?

— Ви про плетіння? Робить пальці гнучкішими.

— Звичайних вправ уже не вистачає?

Юлій усміхнувся й відклав недоплетену шкарпетку зі спицями, що стирчали, як голки в їжака:

— Ви останнім часом дуже змарніли, Валерію Миколайовичу.

Вуселко зняв окуляри, протер, недобре зиркнув і знову почепив їх на носа.

— Ви чули про нові теорії вашого приятеля Дмитренка?

— Про особливий досвід та паранормальні здібності?

— Ой-йой-йой! — нервово сіпнувся Вуселко. — Тільки не згадуйте при мені екстрасенсів, зомбі та нечисту силу! Це одного поля ягоди.

— Чому ж, — наполегливо-спокійно відповів Шульга, — я десь читав: усі ті, що пережили стан клінічної смерті і хоч трохи пам'ятають себе «там», набувають… трансформованої свідомості.

Ящірка випростався, поклав руки на коліна і пробуравив Юлія поглядом. Останнім часом він досить дивно реагував на будь-яке зауваження свого піддослідного.

А почалося з того, що хтось запримітив, як Шульга зовсім перестав горбитись, а сутулість була однією з характерних рис і Камінського. Професор зажадав роз'яснень, згадав фразу справжнього Шульги, що трьом особистостям буде затісно в одному мозку. До того ж, одна з медсестер чула, як піддослідний марив невідомою мовою, щоправда, ніхто не поквапився записати те бурмотіння на магнітофон.

Вельф опинився у скруті. Він був вихідцем з народу, який брехню вважав найганебнішим злочином, а новонадбаний досвід переконував, що, сказавши правду, можеш до кінця життя не вибратися з халепи. Тому навідріз відмовився нести відповідальність за слова та вчинки «доекспериментального» Юлія. Коментувати їх також не збирався.

А тут іще темперамент ученого та кипучий характер Камінського підбурили його спробувати хоч якийсь з авіларських трюків. Зазирнув до чужих думок, переклав цю дію мовою термінів як безконтактне здобування інформації за допомогою еріксонівського гіпнозу. Похизувався перед Дмитренком, той був у захваті та, звісно, розповів колегам.

Тепер доводилося постійно долати напруженість у стосунках, тому, не звертаючи уваги на мовчазні демонстрації протесту з боку співрозмовника, він спокійно продовжував:

— Камінський пережив стан смерті. Клінічної чи справжньої — не в тому річ. Фактично через цей стан пройшли дві особистості…

Професор сплеснув руками:

— Життєві функції організму реципієнта не переривалися ні на мить. Усе зафіксовано. Про які дві — підкреслюю: дві — особистості йдеться, Андр… тобто, колего? — він ніяк не міг звикнути називати Камінського новим іменем.

— Я так відчуваю, ну, згадую, — піднесено, але дещо втомлено почав роз'яснювати Юлій. Так учитель повторює цікаву теорему тупуватим учням — смерть свідомості. Про тілесні почуття нічого не можу сказати — не пам’ятаю.

— То почнімо вже розбиратися разом… У хащах вашої свідомості.

— Ви пропонуєте мені повернутися до роботи? — Шульга дуже хотів, щоб саме професор заговорив про це першим. І дочекався.

— А що — не горите бажанням?

— Звичайно, на санаторному режимі в'язати шкарпетки спокійніше, але, пригадую, десь там у мене закінчена дисертація пилом припадає, пора б її захистити. До речі, чи переписали мою квартиру на нове ім’я? А то сусіди здивуються: що це за один з’явився в помешканні покійного…

Але Вуселко був не в гуморі і рвучко підвівся:

— Юридичними питаннями, як вам відомо, займається Хабарін. З ним усе й з'ясовуйте. До речі, Шульга досі не дав письмової згоди на експеримент…

— Якщо це проблема, вважайте її вирішеною, — Юлій пішов слідом за професором.

— І це буде справжній підпис Шульги? Без підробок? — по-старечому схилив голову набік ящірка.

— Гарантую. Я і є Шульга.

— А якщо знадобиться підпис Камінського?

Юлій зупинився й білозубо посміхнувся — мов голлівудський кіногерой:

— Зможемо. Без підробок. Невже ви забули, яким відповідальним працівником був незабутній Андрій Андрійович?

Вуселко почухав перенісся. Кивнув задоволено:

— У ролі підлеглого ви мені більше подобаєтесь, ніж як піддослідний.

За кілька тижнів Шульга досить гармонійно вписався у звичайне коло обов'язків «покійного» Камінського.

Взаємини з людьми налагоджувалися важче, він розумів, що довго ще залишатиметься для них об'єктом досліджень. З найближчим приятелем (друзів у нього не було ніколи) Ігорем Моцаком їх поєднували колись нескінченні спільні перекури. Але тепер Юлій не палив, отже, вирішив запросити товариша на каву. Спочатку розмова не клеїлась: теревенили про дрібнички. Нарешті Шульга відчув, що його співрозмовник зібрався-таки заговорити про те, що насправді його хвилювало.

Ігор працював інженером з обслуговування обладнання, був неабияким спеціалістом та напрочуд інтелігентною людиною. Хоча Моцак вважав себе українцем з діда-прадіда, в його обличчі виразно помічалися неєвропейські риси — широкі вилиці, випуклі губи, а розумний погляд крізь окуляри, яких ніколи не знімав, надавав йому вигляду занадто серйозного хлопчика-відмінника.