Читати книгу - "Щоденник злодія"

тіл, звичних до бійок, могли перебирати — зі зворушливо-брутальною незграбністю — особові справи, обтяжені проникливими запитаннями. Із тих злочинів, які вони в собі містять, я хотів би дізнатися не про найблискучіші, а про найтемніші, про які кажуть, що вони мерзенні, а герої їхні — безбарвні. Завдяки моральним зрушенням, до яких вони спричиняються, злочини породжують феєрії: один близнюк — вбивця, другий помирає, коли його брата ґільйотинують; новонароджені діти, задушені гарячим хлібом; яка-не-будь чудова знахідка у похмурій виставі, із затяжним розкриттям убивства; заціпеніння злочинця, який заблукав у дорозі й повертається до самого себе, повертається на місце злочину, де його заарештовують; милосердя снігу, що падає, сприяючи втечі злодія; вітер, що замітає сліди; грандіозні докази, роздобуті завдяки щасливому випадку, мета яких відітнути людині голову; шаленство речей супроти вас; ваша хитромудрість, щоб їх здолати; не менше таємниць зберігають у собі в'язниці, але тут вони вирвані з душ, повільно, шматочок по шматочку погрозами та залякуванням. Я заздрив інспекторові Бернардіні. Він міг витягти з шафи якесь убивство чи зґвалтування і, наситившись ним, розбухнувши від нього, піти собі додому. Я не хочу сказати, що так він може розважатися, наче під час читання якогось детективу. Тут не йдеться про забаву — навпаки. Йдеться про те, щоб узяти на себе найнесподіваніші найнещасливіші ситуації, завдати на свої плечі найпринизливіші зізнання, які є найбагатші. Але ніколи не кепкуйте з них: з тих людей, погорда до яких здатна творити найбільші чудеса. Здавалося, що тверезий і симпатичний свідок стількох важких зізнань мав би бути наділений велетенським розумом. Можливо, власне, пошуки того розуму і ведуть мене до цих неймовірних галантних авантур. Чого тільки не зустрінеш у марсельській поліції! Проте я ніколи не наважувався просити в Бернара дозволу проникнути в них разом з ним, а також дозволити мені прочитати його доноси. Я знав, що він водився з декотрими ґанґстерами із кварталу поблизу Опера, а також із ґанґстерами барів, що на вулиці Сен-Санса. Не бувши певний у мені, він не познайомив мене з жодним із них. Я ніколи не переймався бажанням дізнатися, чи погано любити фараона.

У кімнаті одного приятеля я думав, дивлячись на його ліжко та на все буржуазне начиння:

«Тут я запевне не зміг би віддаватися любощам». Таке місце викликає в мене заціпеніння. Щоб зупинитися на ньому, я мусив би вдаватися до таких якостей, перейматися такими далекими від любови клопотами, що розчарувався б у своєму житті. Любити чоловіка — то не лише впадати в сум'яття через якісь подробиці, які я називаю нічними, оскільки вони зроджують у мені темряву, серед якої я тремчу (чуб, очі, усмішка, великий палець, кульша, шерсть тощо), а й спонукати ці потробиці повивати тінню все, що тільки можна, розгортати тінь тіні, тобто згущувати цей морок, розширювати його володіння і заселяти його чорнотою. Мене хвилюють не лише тіло з його прикрасами, не самі лише любовні ігри, а й продовження кожної з цих еротичних якостей. Так ось, ці якості можуть утворюватися лише з того, що їм дають пригоди, пережиті тим, хто ними, цими якостями, позначений, хто чутливий до цих подробиць, у яких, як мені здається, я відкриваю зародок подібних авантур.

Отже, з кожної смуги темноти, із кожного хлопця я видобував найбентежніший образ, щоб моє хвилювання зростало, а з усіх смуг темряви — нічний усесвіт, у який поринав мій коханець. Отже, той, у кого цих подробиць удосталь, надить мене до себе дужче за інших. А я, видобуваючи з них усе, що вони можуть дати, продовжую їх завдяки зухвалим авантурам, які є свідченням їхнього заряду любовної снаги. Отже, йдеться про вироблення еротичного церемоніалу, своєрідного, подеколи дуже тривалого парування завдяки цим нічним і небезпечним авантурам, у які я дам себе втягти згаданим похмурим героям.

Бернадіні відзначався багатьма такими подробицями, чий розквіт, очевидно, і спричинився до його дивовижної кар'єри поліцая, яка, власне, і надавала їм сенсу та виправдовувала подібні подробиці. За декілька тижнів я покинув Марсель із безліччю жертв, які мені погрожували і ремствували на мене. Мені загрожувала небезпека.

— Якби тобі наказали заарештувати мене, ти послухався б? — запитав я в Бернара.

Він вагався не більше шести секунд. Відтак, прискаливши око, відповів:

— Я влаштував би так, щоб це зробив не я. Я попросив би про це свого приятеля.

Така ницість не викликала в мене обурення, а радше поглибила мою любов до нього. Однак я його покинув і подався до Парижа. Я почувався спокійним. Цей короткий зв'язок із поліцаєм, моя любов до нього, а його — до мене, любовне переплетіння наших таких протилежних доль — це все мене очистило. Перепочивши, звільнившись на якийсь час від усіляких шлаків, здатних розпалити жадання, я відчув себе обмитим, очищеним, готовим до найлегшого стрибка. Згодом, років за п'ятнадцять-шістнадцять, коли я втьопався у сина одного лягавого, я спробую зробити з нього злочинця.

(Хлопцеві двадцять років. Звати його П'єр Ф'євр. Він написав мені, щоб я купив йому мотоцикла. Трохи далі я розповім вам про його роль.)

Тепер, за його допомогою, Арман відлдвав мені половину нашої здобичі. Він наполягав, щоб я користувався певною незалежністю, і хотів, аби я мав окрему кімнату. Можливо, з обережности, оскільки хоч він мене й оберігав, грозові хмари все ж згущалися над моєю головою, він вибрав кімнату в іншому готелі, на іншій вулиці. Десь ополудні я приходив до нього, і ми розробляли план нічного пограбування. Потім обідали. Він усе так само торгував наркотою, з чого Стілітано мав свою частку.

Я був би щасливий, якби моя любов до Армана не набула такої ваги, тож я запитую себе, чи він помічав її бодай колись? Його присутність зводила мене з розуму. Його відсутність мене хвилювала. Пограбувавши якусь жертву, ми сиділи вдвох десь із годину в барі, але що було потім? Я зеленого уявлення не мав, що він робив уночі. Я почав ревнувати до всієї портової босоти. Нарешті одного разу, на довершення всього і на мій жах, просто на моїх очах, Робер, посміхаючись, грубо заявив Арманові:

— Гадаєш, мені нема чого розповісти про тебе?

— Що ти цим хочеш сказати?

— Як то що, адже, я теж маю на тебе якісь права.

— Ти, шльондрочко?

Робер вибухнув сміхом.

— Власне. Це тому, що я — шльондрочка. Я твоя жінка, отак-то.

Він це сказав без ніяковості і без фанфаронства, кинувши лукавий, сповнений ніжності погляд у мій бік. Я думав, Арман його телепне або заткне