Читати книгу - "Браслет із знаком лева"

Я у вас узяв ту газету, де її фото у траурній рамці вміщено. Пригадуєте?

— Як? Як? Отаке зробити з живою людиною! Ну, знаєте…

— Тому й Стефана хотіли змусити замовчати, щоб нікому нічого не зміг сказати. Хто б розібрав, що там лепече інфантильний?

— Ось, подивіться! — Даке поклала на стіл газету.

Усі схилилися над фотографією, де підлабузницька посмішка голландського бізнесмена Теодора Ероута готувалася впасти ниць перед холодним чітким профілем Ель Даві. Поруч йшов текст, пересипаний дифірамбами на адресу катарського нафтового короля.

— Треба заявити у поліцію! — першим порушив мовчанку Маас. — І негайно!

— Наша поліція зробить те, що накаже їй Ель Даві, бо він має гроші і купить на додаток до Флор усю поліцію разом з судами. — Ліан навіть рукою махнув, заперечуючи таке рішення.

— На жаль, молодий чоловіче, на жаль… — погодився Маас і зітхнув. — Що ж нам тоді робити? Треба ж рятувати дівчину! Я… Я до ваших послуг!

— Дякую вам, Маасе, ви справжній друг. — Майкл говорив спокійно. Ще ж мамині руки зняли холодок безпомічності). — Перш за все, треба поставити на ноги Стефана. Тепер ви знаєте, як це робити?

— Так, так, звичайно. Я вже перед тим, як йти до вас, увів йому три кубики… Зранку ще вколю. Гадаю, днів через два-три Стефан Метись оговтається.

— Давайте завтра зберемося тут і добре все обміркуємо.

— Ми з поляком під вечір теж прийдемо, — вставив Маас. — Іще добре було б, якби Даке пішла завтра на базар. Там, знаєте, можна багато чого цікавого почути. Взагалі, з Флор приїжджають на Ентанго за овочами, фруктами, рибою. Я знаю налац на Флор, мене туди декілька разів запрошували попередні відпочиваючі. Похмілля у гостей, знаєте, особливо у жінок, це така неприємна річ…

Маас замовк, махнув рукою, мовляв, чого там балакати про дурне, і раптом різко повернувся до Ліана:

— А ви, молодий чоловіче, п’єте ті ліки, що я вам прописав від гастриту?

Ліан зашарівся, але мовчки хитнув головою.

— Не хвилюйтесь, лікарю, я за цим слідкую. — Даке відповіла замість брата.

Маас продовжив:

— Гадаю і вам, Ліане, не завадить завтра зайти у кнайпу. Можете замовити кухоль доброго пива, не більше, і слухайте, слухайте… Щось цікаве, можливо, і почуєте.

Потиснули на прощання один одному руки. Ліан зголосився проводжати головного Мааса, а Майкл пішов у душ.

З приємністю підставив тіло під пронизливі струмені, туго напнутий водяний дріт здирав з нього невидиму зовні оболонку, в якій тліло огидне почуття безсилля.

Майкл знав, як тільки він ляже, поруч з ним з’являться темнофіалкові очі Марти. Тільки тепер він розуміє її погляд! В очах дівчини бачив себе новим, справжнім, дужим чоловіком. Можна не відводити своїх очей, — оболонка безсилля зникла. Її немає…

15

Збиралося на дощ. З океану тягло неприємно й холодно. Але Тіт обіцяв, що вони дістануться Ентанго ще до дощу.

Чайки кричали у сірому тлі повітря, а моторний катер залишав по собі такі ж сірі, як небо, сліди. Їм було байдуже, що робиться довкола, — голод завжди відмітає стороннє геть. Одна шугонула просто перед носом Теда у воду, за мить виринула із здобиччю у дзьобі і незграбно вмостилася з рибиною на самому кінці корми. Глипнула на Ероута мертво-чорними очима, механічно підвела голову: хто ще тут, крім Ероута, може претендувати на шматок сирого м’яса.

— Тю-фу! — сплюнув Ероут від передбачуваної гидоти.

Сильний, могутній дзьоб увіткнувся у трепетне тіло, так, наче це жуйка, яку можна шматувати, тягти з неї стрічки, роздирати, випускати яскраво-червоні кишки зовні. Голова чайки відкинулася до сірого неба і її горло завібрувало, — від насолоди вона не звертала уваги на бентежний колір неба.

Але чайка зовсім не боялася Теда. Вона шматувала рибу, закидувала голову, проштовхуючи шматок у горлянку, і дивилась на незнайому їй постать немигаючими намистинами, — хіба є ще щось навколо варте уваги, крім того, що вона тримає у своїх кігтях?

— К-и-ишш звідси! — не витерпів Ероут.

Але чайка лише завмерла на мить від свого відкриття: тут ще комусь в око впало червонясте латаття смачно-о-о-ї свіжини. У ту ж секунду вона пропхала чималий кавалок у шлунок із вдоволеним жеботінням. Це відбилось у скляних чорних намистинах, а на інше їй плювати, — вона робить свою справу, бо не хоче здохнути з голоду. Допетрав, чоловіче?

Човен крутнувся праворуч, обдав Ероута феєрверком холодних бризок і опинився у великій бухті.

Біля берега, пологого і витоптаного так, що зелень стирчала на червонястій землі рідкою щетиною, погойдувалися невеликі вантажні катери, — підстрибували догідливо перед добротним судном, обладнаним холодильником, в якому переправлявся весь улов місцевих рибалок на Суматру. Називалось воно іменем власника «Сітархурт».

На цій частині Ентанго жили робітники каучукових плантацій. Очевидно через те, що у них водилося більше грошенят, тут прилаштували базар, де і купувалась усіляка городина, фрукти, риба, а місцевим конкуренцію складали заїжджі яванці. Тому щоранку галас тут стояв неймовірний, однак через декілька годин усе затихало — торг завершувався. Лише голодні собаки обнюхували пропахлі рибою стовпці і бродили одна за одною з висолопленими від спеки язиками.

Тіт причалив до берега і довго, аби більше ентангівців побачило, по-хазяйськи закріплював моторку.

Робота, за яку він дістане такий чудовий катер, пльова.

От вар’яти, — дивувався про себе Тітрадо, — Немає куди їм грошви дівати. Один — острів купує, другий за шалені гроші хоче перехопити коханку.

Але заради такого човна Тітрадо ладен на все. Тільки б вициганити у когось фарби і написати по правому борту моторки