Читати книгу - "Молоді літа короля Генріха IV"

матері, моєї доброї приятельки. Хто не знає, як воно було, той легко може вбачити в ділком природній події якусь таємницю й озлобитись.

«Добре прикидається», — подумав Анрі, а вголос відповів:

— Щира правда, вельможна пані, я сам у цьому переконався. Ніхто з людей, що бачили мою матір, королеву, останнім часом, не хотів повірити, що вона була вже близька до смерті.

— А ви, дитино моя? — спитала вона навпростець і з такою материнською турботою, мов найпоштивіша в світі стара жінка.

Ось вона, слушна мить! Анрі відчув, що задля цього слова й прийшов сюди. Зараз він вигукне: «Убивця!» Так уявляв він собі порахунок із пані Катрін, поки не настала ця мить. А тепер він затнувся: його невтримна ненависть наштовхнулась на ще не знану йому перепону. І він сам здивувався, почувши власний голос:

— Я чекаю ваших пояснень.

Двоє в чорному

Вона вдоволено кивнула головою. Тоді ледь повела плечем у бік двох швейцарців, що вартували біля дверей до її покоїв. Швейцарці розхилили схрещені алебарди, відчинили двері навстіж, і до зали зразу ввійшло двоє вбраних у все чорне чоловіків: один вищий, другий нижчий, обидва без капелюхів і без зброї, але з виразом якоїсь смутної гідності на обличчях. Вони вклонились як годиться — спершу королеві Франції, потім королю Наваррському — й стали, чекаючи королевиного знаку, а коли та помахом руки дала дозвіл, негайно почали, звертаючись до Анрі:

— Я Кайяр, колишній лейб-лікар її величності королеви Наваррської.

Так сказав вищий — сказав урочисто, очевидно, щиро пишаючись тим званням.

— А я Деньйо, хірург, — промовив другий — у цього офіційно-скорботний вираз був видимо силуваний.

— За наказом її величності я, Кайяр, член факультету, приїхав четвертого червня, у вівторок, до дому вельможного принца Конде й застав там королеву в ліжку, з гарячкою.

«Завчили напам'ять і бубонітимуть хтозна-доки», — подумав Анрі й сів.

— А ви що там робили? — спитав він другого чоловіка в чорному. — Клістир ставили?

— Це не моє діло, — відказав хірург. — Це ось він робить. — І штовхнув першого ліктем під бік.

Лікар поблід від образи, але стримав себе й повів далі:

— Я, Кайяр, член факультету, відразу оглянувши її величність, установив, що права легеня королеви тяжко уражена хворобою. Помітив я також незвичайне затвердіння й запідозрив наявність пухлини, що могла прорватися всередину й спричинити смерть. Згідно з цим я й записав у своїй книзі: «Пані королеві Наваррській лишилося жити від чотирьох до шести днів». Це було четвертого, у вівторок. А в неділю, дев'ятого, її величність померла. — І він подав Анрі згадану книгу.

Анрі кинув погляд на рядки, надряпані там. Вираз обличчя другого чоловіка в чорному ніби промовляв, що словам першого не слід надавати ніякої ваги — хіба посміятися з них. І, вирішивши, що тепер його черга говорити, той другий почав:

— Я тільки хірург Деньйо, нічим не уславлена людина. Ваша величність ще й не чули мого прізвища. Зате славнозвісного пана Кайяра, окрасу факультету, ви напевне знаєте. Він припадав до лона науки, а я — бідний ремісник і працюю тільки пилкою. Він передрікає людям точну годину їхньої смерті, питаючись, коли треба, в сузір'їв. Ну, а я розтинаю тих людей уже після смерті, зате, правда, знаходжу в них усередині щось таке, що можна побачити й помацати і чого не можна заперечити. Та щоразу воно буває передбачене й записане у віщій книзі великого Кайяра; тому ж то я й лишаюсь його скромним помічником. — І він уклонився лікареві.

Той сприйняв вияв пошани як заслужене.

— Так воно й є,— озвався він. — Коли королева врешті упокоїлась, я виконав її волю, висловлену мені ще за життя, й доручив присутньому тут хірургові Деньйо зробити розтин її тіла.

Син небіжчиці схопився з місця.

— Розтяли її тіло? Та як ви насміли?!

Вираз смутку й гідності на Кайяровому обличчі не змінився.

— Не лише тіло її величності звелів я розтяти згідно з її наказом, а й голову. Бо королева часто відчувала в голові якийсь прикрий лоскіт і боялася, що це у неї недуга, яку могли успадкувати її діти. Вона наполягала на розтині, хоч я доводив їй, що без волі господньої ніщо не може успадкуватись.

— Давай докази! — закричав Анрі, тупнувши ногою. — А то жодному слову не повірю!

Тоді лікар і справді видобув якийсь напір, згорнений у дудочку, подав його синові небіжчиці, і Анрі прочитав на тому папері материне ім'я, написане її власною рукою — щодо цього він не мав сумніву. А вище було записано іншою рукою її розпорядження — таке, як щойно повідомив лікар.

— Ну, і що ж ви знайшли? Кажи швидше, я хочу знати!

Цього разу відповів йому хірург:

— У тілі все, що передбачив пан Кайяр: затвердіння в ураженій легені й пухлину, що прорвалась і призвела до смерті. А в голові — оце.

Ніби штукар, що зробив вдалий фокус, він усміхнувся й показав на стіл, де вже лежав великий, покреслений якимись лініями аркуш. Щойно там була гола стільниця. Анрі придивився ближче й злякався: на папері виступив намальований череп, череп його матері. А хірург доповідав:

— Відпилявши голову королеві…

— В моїй присутності,— квапливо докинув лікар.

— …бо інакше не можна було розкрити черепа, — я його розпиляв і під тім'яною кісткою побачив такі пухирі, наповнені водянистою рідиною, що вилилась під зовнішню оболонку, напевне, ще за життя померлої.

— Це, певне, й було причиною лоскоту, бо інакше його не можна з'ясувати, — зауважив лікар.