Читати книгу - "Плавучий острiв"

й поетичні: вони оздоблюють пелюстками тіаре (місцевий ґатунок гарденії) свої чорні коси, які падають їм на плечі, або прикривають голову легким капелюшком з лушпини кокосового горіха. Сама знадлива назва цього капелюшка — «реварева»[108] здається Івернесу породженням мрії. Якщо до цього чарівного вбрання, що при найменшому русі міниться усіма кольорами, немов барви в калейдоскопі, додати легку ходу, природну грацію постави, ніжну посмішку, проникливий погляд темних очей, мелодійний голос — то можна легко зрозуміти, чому, коли один музикант вигукує: «Далебі, гарні хлопці!», то інші підхоплюють хором: «А які вродливі дівчата!»

Парижани, що прогулюються по місту й околицях Папеете, просто зачаровані розкішною рослинністю острова. Покинувши морське узбережжя, де розкинулись пишні плантації цитринових і помаранчевих дерев, ароурута, цукрової тростини, кавового дерева й бавовнику, і поля іньяма, маніока, індиго, сорго й тютюну, вони вирушають до густих заростів у глибині острова, до підніжжя гір, верхів’я яких стримлять понад гіллястим склепінням лісів. Повсюди стрункі кокосові пальми, рожеве дерево, казуарини, або залізні дерева, тіаірі, або молочайники, пурау, тамана, ахі, або сандалові дерева, гуайяви, манго, таккі, коріння якого можна споживати, а також гордовите таро — дорогоцінне хлібне дерево, що має високий білий гладенький стовбур і широке темно-зелене листя, з-за якого визирають вкриті різьбленою лушпинкою чималі плоди, білий м’якуш яких становить тубільцям головний харч.

Хижаків на острові немає. Єдина чотиринога тварина тубільного походження — це вепр місцевої породи, щось середнє між свинею й диким кабаном. Є тут вівці й кози, але коней і биків сюди довозять. Отже, тваринний світ тут незрівнянно вбогіший, ніж рослинний. Те саме і в пташиному царстві. Живуть тут тільки горлиці й салангани, як на Сандвічевих островах. З плазунів зустрічаються стоноги й скорпіони, а з комах — оси й москіти.

З Таїті вивозять бавовну й цукрову тростину, культура якої тепер витискує тютюн і каву, вивозять також кокосову олію, ароузруї, помаранчі, крім того перламутр і перлини.

Усього цього достатньо, щоб підтримувати жваву торгівлю з Америкою, Австралією, Новою Зеландією, з Китаєм в Азії та Францією і Англією в Європі.

Екскурсії заводять наших музикантів аж до півострова Табарату. Завітавши до фортеці Фаетон, вони знайомляться з морськими піхотинцями, які привітно зустрічають своїх земляків.

Під час одної такої прогулянки, коли квартет потрапляє до портового шиночка, який держить колоніст, Фрасколенові спадає на думку почастувати всіх присутніх. Тубільцям із навколишніх селищ і тутешньому мутої подано французького вина, яке за гроші продає шинкар. Мешканці Табарату своєю чергою частують гостей місцевими стравами: феї, тобто бананами особливого ґатунку, грона якого мають гарний жовтий колір, смачно виготовленим соковитим корінням іньяма майоре, тобто плодами хлібного дерева, запеченими на розжареному камінні в затушкованій ямі, а також трохи кислуватим варенням, зробленим з тертого горіха, який називають тайєро і зберігають у посудинах із бамбукового стебла. Полуденок у шиночку вийшов дуже веселий. Всі присутні безперестанку палять сигарети, скручені з висушеного над вогнем тютюнового листя й обгорнуті листком пандануса. Тільки замість того, щоб наслідувати таїтян і- таїтянок, які, затягнувшись кілька раз, передають далі сигарету колом, французи задовольняються тим, що курять на французький кшталт. І коли мутої пропонує Пеншіна свою сигарету, той відмовляється, дякуючи, і так кумедно, вимовляє «меа майтай», тобто «дуже добре», що всі одразу звеселяються.

Під час цих мандрівок не раз траплялося, звичайно, що екскурсанти не могли повернутися ані до Папеете, ані на Стандарт-Айленд. Але скрізь: і в селах, і в самотніх житлах, і в колоністів, і в тубільців, їх зустрічали з щирою гостинністю і влаштовували з вигодами.

На сьоме листопада парижани запроектували відвідати виступ Венери — од цієї прогулянки не може відмовитись жодний турист, гідний цього ім’я. Вирушають на світанку жвавим, легким кроком. Переходять місток, перекинутий через мальовничу річку Фантахуа, і прямують долиною вгору до гомінкого водоспаду, незрівнянно вужчого, ніж Ніагара, але удвоє вищого, вода якого з величним гуркотом рине з висоти сімдесяти п’яти метрів. Дорогою, що біжить узбіччям горба Тахарахі, туристи виходять на берег моря до крутого виступу, якому Кук дав імення «мис Дерева», бо тоді тут росло самітне дерево, яке тепер зовсім постарілось, аж змертвіло. Широка зелена алея веде від села Тахарахі до маяка, що здіймається на найдальшому кінці острова.

Саме в цьому місці, на квітучому взгір’ї, й оселилася родина Коверлі. Вілла Танкердона відсіль далеко, навіть дуже далеко, по той бік Папеете, отже, не може бути поважних причин для прогулянок Уолтера Танкердона навколо мису Венери. Проте парижани помічають його тут. Молодик блукає верхи поблизу котеджу Коверлі. Він вітається з французькими туристами й питає, чи повернуться вони цього вечора до Папеете.

— Ні, пане Танкердоне, — відповідає Фрасколен, — Ми дістали запрошення від місіс Коверлі. і, напевно, проведемо вечір на віллі.

— Тоді, панове, я з вами прощаюсь.

І всім здалось, що обличчя молодика похмурніло, хоч цієї миті жодна хмаринка не затьмарювала сонце.

Він стискує острогами коня і від’їжджає дрібним клусом, востаннє кинувши погляд на віллу, що біліє між деревами.

— Чи не здається вам, що наш чарівний вершник залюбки приєднався б до нашого гурту? — каже Пеншіна.

— Еге, — відповідає Фрасколен, — і тепер очевидно, що наш друг Менбар мав цілковиту рацію. Юнак поїхав засмучений, що йому не пощастило зустріти міс Коверлі.

- І це доводить, що мільярдів ще не досить для щастя? — міркує наш великий філософ Івернес.

Друга половина дня і вечір приємно й весело минають в котеджі Коверлі. Квартет зустрічають тут так само привітно, як і на П’ятнадцятій авеню. Мистецтво робить цю приязну зустріч ще втішнішою. Влаштовують чудовий концерт. Місіс Коверлі грає на роялі, розбирає нові партитури. Міс Ді співає, як справжня артистка, і до сопрано молодої дівчини долучається тенор Івернеса, що має чималий і приємний голос.

Хтозна, навіщо — можливо й навмисне, — Пеншіна згадує в розмові, наче між іншим, що він та його товариші бачили Уолтера Танкердона верхи поблизу вілли. Чи ж гаразд він учинив, може, краще було б