Читати книгу - "Дванадцять стільців. Золоте теля, Євген Петрович Петров"

апетит. Никаєте, Тара-ра-ра,–

Іполит Матвійович уже добре-таки захмелів і, разом з усіма відвідувачами зразкової їдальні, яких він ще півгодини тому мав за грубіянів і скнарих радянських бандитів, заляскав у такт долонями і почав підспівувати:

Никаєте, Сюди-туди блукаєте, Тара-ра-ра…

Він часто зривався на ноги і, не пробачившись, прямував до вбиральні. Сусідні столики вже називали його дядею і принаджували до себе на кухоль пива. Але він не йшов. Він став раптом гордий і підозріливий. Ліза рішуче встала з-за столу:

— Я піду. А ви залишайтесь. Я сама дійду.

— Ні, як же так? Як дворянин, не можу допустити! Сеньйор! Рахунок! Ха-ми!..

На рахунок Іполит Матвійович дивився довго, похитуючись на стільці…

— Дев'ять карбованців двадцять копійок? — бурмотів він. — Може, вам ще дати ключ од квартири, де гроші лежать?

Кінчилося тим, що Іполита Матвійовича звели вниз, обережно взявши під руки. Ліза не могла втекти, бо номерок від гардероба був у великосвітського лева.

У першому ж провулку Іполит Матвійович навалився на Лізу плечем і почав хапати її руками. Ліза мовчки одбивалась.

— Слухайте! — говорила вона. — Слухайте! Слухайте!

— Поїдьмо в номери! — переконував Вороб'янінов.

Ліза ледве звільнилась і, не примірявшись, ударила покорителя жінок кулачком у ніс. Одразу ж упало пенсне із золотою дужкою і, потрапивши під квадратний носок баронських чобіт, розкрошилося з хруском.

Нічний зефір Струмить ефір…

Ліза, захлинаючись од сліз, побігла Срібним провулком до себе додому.

Шумить, Біжить Гвадалквівір.

Засліплений Іполит Матвійович дрібно потрюхикав у протилежний бік з криком:

— Держи злодія!

Потім він довго плакав і, ще плачучи, купив у бабусі всі її бублики разом з кошиком. Він вийшов на Смоленський ринок, порожній і темний, і довго походжав там то туди, то сюди, розкидаючи бублики, як сіяч кидає зерно. При цьому він немузикально кричав:

Никаєте, Сюди-туди блукаєте, Тара-ра-ра…

Потім Іполит Матвійович подружив з козир-візником, розкрив перед ним усю душу і плутано розповів про діаманти.

— Веселий ви, пане! — вигукнув візник.

Іполит Матвійович справді розвеселився. Як видно, його веселощі мали до певної міри недозволений характер, бо годині об одинадцятій ранку він прокинувся у відділенні міліції. З двохсот карбованців, якими він так ганебно почав ніч насолоди й утіх, при ньому залишилось тільки дванадцять.

Йому здавалося, що він умирає. Болів поперек, нила печінка, а на голову, він почував, йому наділи свинцевий казанок. Але найжахливіше було те, що він зовсім не пам'ятав, де і як він міг витратити такі великі гроші. По дорозі додому довелось зайти до оптика і вставити в оправу пенсне нові скельця.

Довго, здивовано розглядав Остап змордовану постать Іполита Матвійовича, але нічого не сказав. Він був холодний і готовий до боротьби.

Розділ XXI
Екзекуція

Аукціонний торг розпочинався о п'ятій годині. Оглядати речі дозволялося громадянам з четвертої. Друзі прибули о третій і цілу годину розглядали машинобудівну виставку, що містилася тут же поряд.

— Схоже на те, — сказав Остап, — що уже завтра ми зможемо, коли захочемо, купити цей паровозик. Шкода, що ціни не прописано. Приємно все-таки мати власний паровоз.

Іполит Матвійович нудився. Тільки стільці могли його потішити.

Од них він одійшов тільки тоді, коли на кафедру піднявся аукціоніст в картатих штанах «століття» і бороді, що падала на толстовку російського коверкоту.

Концесіонери сіли на місця в четвертім ряду праворуч. Іполит Матвійович почав дуже хвилюватись. Йому здавалось, що стільці продаватимуть зараз же. Але вони стояли сорок третім номером, і в продаж пішов спочатку звичайний аукціонний дріб'язок і непотріб: розрізнені гербові сервізи, соусник, срібний підсклянник, пейзаж художника Петуніна, бісерний ридикюль, зовсім новий пальник від примуса, бюстик Наполеона, полотняні бюстгальтери, гобелен «Мисливець стріляє диких качок» та інші дурниці.

Доводилося терпіти і ждати. Ждати було дуже, важко: всі стільці перед очима; мета була близька, її можна було дістати рукою.

«А великий тут знявся б шухер, — подумав Остап, оглядаючи аукціонну публіку, — коли б довідались, який огірочок будуть сьогодні продавати в образі цих стільців».

— Фігура «Правосуддя»! — проголосив аукціоніст. — Бронзова. Зовсім ціла. П'ять карбованців. Хто більше? Шість з половиною, праворуч, в кінці — сім. Вісім карбованців, в першім ряду, прямо. Другий раз, вісім карбованців, прямо. Третій раз, в першім ряду, прямо.