Читати книгу - "Варта!Варта!, Террі Пратчетт"

дзеркала. Словом, усе, що блищало. 

Однак радники не були в стані приділити цьому багато уваги через те створіння, що нависало над їхніми головами. 

Воно мало вигляд найбільшої і найгіршої самокрутки у Всесвіті, якби найбільші й найгірші самокрутки у Всесвіті мали звичку висіти догори ногами. Угорі проглядалися два кігті, що трималися за темні крокви. 

На півдорозі між блискучою купою і дверима було сервіровано невеликий столик. Радники без особливого здивування зауважили, що стародавнє столове срібло зникло. На столику бути порцелянові тарілки та столове начиння — на вигляд, наче нещодавно вирізане зі шматочків дерева. Вонс зайняв місце на чолі столу й кивнув слугам. 

— Прошу сідати, панове, — сказав він. — Мені шкода, що все трохи… змінилося, але король сподівається, що ви примиритеся з цим, поки ми все більш-менш не владнаємо. 

— Ем, хто? — запитав голова Торгової гільдії. 

— Король, — повторив Вонс. Його голос скидався на голос людини, яку від божевілля відділяє лише один крок. 

— А. Король. Звичайно, — сказав голова Гільдії торговців. Зі свого місця він прекрасно бачив завислу тушу. Схоже, там щось заворушилося, наче тремтіння у великих складках, що її огортали. — Ну що ж, довгих літ йому життя, — швидко додав він. 

На перше був суп із галушками. Вонс його не торкнувся. Решта їла у нажаханому мовчанні, що порушувалося лише глухим стуком дерева об порцеляну. 

— Існують певні укази, які, на думку короля, потребують вашої згоди, — зрештою сказав Вонс. — Звичайно, це чиста формальність, і мені дуже шкода, що довелося потурбувати вас через таку дрібницю. 

Нагорі, схоже, щось колихнулося. 

— Без проблем, — пискнув голова Гільдії злодіїв. 

— Король милостиво бажає сповістити вам, — сказав Вонс, — що був би радий отримати подарунки від усього населення. З нагоди коронації. Нічого особливого, звісно. Просто будь-які коштовні метали або камені, які в них є і яких вони з легкістю можуть позбутися. До речі, мушу підкреслити, це у жодному разі не примусово. Подібна щедрість, яку він упевнено очікує, має бути повністю добровільним актом. 

Головний найманець сумно оглянув перстені на своїх пальцях і зітхнув. Голова Торгової гільдії уже сумирно знімав з шиї позолочений ланцюжок — символ своєї посади. 

— Панове! — сказав Вонс. — Це так несподівано! 

— Але ж, — сказав архіректор Невидної Академії. — Ви ж… точніше, король, я впевнений, усвідомлює, що Академія за традицією звільняється від всіх міських зборів і податків… 

Він ледве втримався, щоб не позіхнути. Чарівники цілісіньку ніч спрямовували свої найкращі заклинання проти дракона. Це нагадувало биття туману кулаком. 

— Мій любий пане, але ж це не мито, — заперечив Вонс. — Сподіваюся, я не сказав нічого, що б могло викликати подібні думки. О, ні! Будь-яка данина повинна бути, як я уже сказав, повністю добровільною. Я сподіваюся, що це абсолютно зрозуміло. 

— Кришталево ясно, — сказав голова Гільдії вбивць, дивлячись на старого чарівника. — І ці повністю добровільні внески, які ми збираємося зробити, вони підуть… 

— У скарбницю, — сказав Вонс. 

— Ага. 

— Хоча я впевнений, що люди міста будуть дуже щедрими, коли повністю зрозуміють ситуацію, — сказав голова Торгової гільдії, — я впевнений також, що король усвідомлює, що золота в Анк-Морпорку не так уже й багато. 

— Влучне зауваження, — похвалив Вонс. — Однак король має намір здійснювати енергійну й динамічну зовнішню політику, яка допоможе вирішити проблему. 

— Ага! — скрикнули радники хором, цього разу з набагато більшим ентузіазмом. 

— Наприклад, — продовжив Вонс, — король вважає, що наші законні інтереси в Квірмі, Сто Латі, Псевдополісі та Цорті серйозно утискалися протягом останніх століть. Це буде швидко виправлено, і, панове, можу вас запевнити, що у місто потоком полинуть скарби від тих, хто прагнутиме отримати захист короля. 

Голова Гільдії вбивць подивився на скарби. У його голові сформувалося дуже чітке уявлення про те, де зрештою опиняться всі ці скарби. 

Слід було захоплюватися вмінням драконів змушувати когось до дій під тиском. У цьому вони практично не відрізнялися від людей. 

 — О, — лише сказав він. 

— Звичайно, будуть й інші придбання — у формі землі, власності й тому подібного, і король бажає, щоб було цілком зрозуміло, що найвірніші Таємні радники будуть щедро нагороджені. 

— І, ем, — почав голова Гільдії вбивць, який, схоже, уже усвідомив характер міркувань короля, — без сумніву… 

— Таємні радники, — підказав Вонс. 

— Без сумніву, вони відповідатимуть ще більшою щедрістю, у вигляді, припустимо, скарбів? 

— Гадаю, такі міркування ще не осіняли голову короля, — сказав Вонс, — але це дуже влучна думка. Я так і думав. 

Наступною стравою була жирна свинина, квасоля й картопля, панірована у борошні. Їжа, що сприяє набору ваги, як зауважили всі. Вонс обмежився склянкою води. 

— Що підводить нас до подальшого делікатного питання, яке, я впевнений, такі досвідчені люди з широким світоглядом зможуть з легкістю вирішити, — сказав він. Рука зі склянкою дещо затремтіла. 

— Сподіваюся, що це також зрозуміє більшість населення, враховуючи те, що король, безсумнівно, зможе неодноразово посприяти забезпеченню добробуту та оборони міста. Наприклад, упевнений, що люди спатимуть спокійніше, знаючи, що др… король невтомно захищає їх від можливої напасті. Хоча можуть виникнути сміховинні стародавні… забобони… які можна викорінити лише завдяки невтомній праці… з боку всіх людей доброї волі. 

Він замовк і подивився на них. Пізніше голова Гільдії вбивць розповів, що він дивився в очі багатьох людей, очевидно, дуже близьких до смерті, але ніколи не зазирав в очі, у яких так ясно й безпомилково було видно, що ця людина споглядає його із глибин пекла. Він сподівався, що ніколи, ніколи більше не погляне в подібні очі. 

— Я маю на увазі, — сказав Вонс, повільно вичавлюючи кожне слово, що нагадувало бульбашки, які прориваються крізь сипучі піски. — Питання… харчування… короля. 

Запанувала жахлива тиша. Вони почули тихий шелест крил за ними, і тіні по кутах залу потемніли і, схоже, зімкнулися. 

— Харчування, — пустим голосом промовив голова Гільдії злодіїв. 

— Так, — відказав Вонс. На цей раз він майже пискнув. З його обличчя стікав піт. Якось голова Гільдії вбивць почув слово «гримаса», дивуючись, у яких випадках вираз обличчя можна описати подібним чином. Тепер він це знав. Ось що стало з обличчям Вонса: це була страшна гримаса людини, що намагається не чути слів, вимовлених власним ротом. 

— Ми, цей, подумали, — дуже обережно промовив голова Гільдії вбивць, — що др… король, ну, мабуть, уже вирішив це питання за минулі тижні. 

— Ага, їв, що попало, знаєте. Що попало. Бродяжок і тому подібне, — сказав Вонс, втупивши погляд у стільницю. — Очевидно, що тепер, коли він став королем, такі напівміри вже не підходять. 

Мовчання зростало й набувало текстури. Радники серйозно задумалися, особливо про їжу, яку щойно з’їли. Концентрації їхніх думок лише посприяла поява величезного бісквіта, щедро политого вершками. 

— Ем, — почав голова Гільдії вбивць, — і часто король буває голодний? 

— Постійно, — відказав Вонс, — але їсть один раз на місяць. Це дійсно церемоніальна подія. 

— Звичайно, — сказав голова Торгової гільдії. — Без сумніву. 

— І, ем, — сказав голова Гільдії вбивць, — коли король востаннє, е-е, їв? 

— Змушений повідомити, що, на жаль, він не їв як слід відтоді, як сюди прибув. 

— Ой. 

— Ви повинні зрозуміти, — сказав Вонс, відчайдушно крутячи в руках дерев’яну виделку, — що в тому, щоб підстерігати людей на вулицях, як