Читати книгу - "Вільні стосунки з босом, Ольга Вісмут"

28

Але незабаром ми зупиняємося біля офісу, і всі дотики припиняються.

Зимнєв не дозволяє собі нічого зайвого на роботі. Тільки торкнувся тоді в автомобілі — і все. Як відрізало. На роботі не чіпає, а додому я повертаюся з водієм окремим автомобілем. І зрозуміти не можу: до чого всі ці розмови були?

Може, він передумав? Якщо так — то чудово. Менше проблем душевних.

Це все через роботу — її повно. У мене вже мозок закипає. Як у Зимнєва — не знаю, але він теж надто зайнятий, щоб займатися зі своєю секретаркою сексом на роботі. Загалом, робота робить із нами те, про що ми домовилися між собою.

А ще тато вдома кричить, щоб звільнялася і йшла працювати на завод. У-у, уперся в цей завод, а те, що Настя в кредитах і на роботу ходить — нормально. Ще і Єгорка незрозуміло з ким сидить. Я вже навіть замислююся найняти няньку. Але я ще не знаю, чим закінчиться місяць із Зимнєвим. І гроші залишила в його квартирі.

До слова, Костика я більше не бачила біля будинку. Не знаю, про що він говорив тоді з Зимнєвим, але все зам’ялося.

Сьогодні й зовсім як із глузду з’їхали всі. Купа дзвінків, документів, керівники відділів як на поклін бігають до Зимнєва.

Та у мене самої мозок кипить від такої роботи. Ще й Настя все надзвонювала телефоном, скаржилася на Єгорку. Або на те, що її, матір-одиначку, з магазину звільнили… Ага, щось там із касиркою головною не поділила. Сказала, що їй покупець бісики пускав, а головній це не сподобалося, тому що це був її улюблений покупець. Загалом, сестра знову без роботи, а я знову головний годувальник у сім’ї.

А-а!

Мозок підірваний остаточно. Опускаю голову на стіл. Очі горять від безперервної роботи, хочеться спати. Або трахатися. Низ живота горить, просячи розрядки. Не можна. Я ж не хочу здатися якоюсь хтивою персоною, яка тільки й хоче свого боса.

Я не відразу чую, як двері до кабінету боса тихенько відчиняються, але чую чоловічі кроки. Сил підвести голову бракує. Але потрібно збиратися. Незабаром йти додому. Хоча так не хочеться. Там у Зимнєва диванчик є. Такий зручний…

Злегка здригаюся, коли на плечі опускаються чоловічі руки.

Підіймаю голову, зустрічаюся з втомленим поглядом зелених очей.

Руки Зимнєва ковзають моїми плечима, пірнають у декольте, минають перешкоду ліфчика. Я відкидаюся на стільці, надаючи зручний доступ. Усе без слів. І не потрібні вони. Головне, що це він торкається мене так, що хочеться замуркотіти, мов кішечка. Але ось його грубі пальці торкаються соска. Збудження випущеною стрілою потрапляє вниз живота.

Заплющую очі. Відчуваю гаряче дихання на своїх губах. Воно дражнить, перемежовується з ласкою моїх грудей, від чого я стогну. Тягнуся до губ боса, але він ніби знущається з мене. Якась є магія в його руках, яка робить моє тіло податливим.

— А я все думаю, коли ж ти зайдеш до мене, — чується хрипкий голос Зимнєва.

— Тобто? — розплющую очі.

Ми дивимося одне на одного. Його рука в моєму декольте все ще стискає груди, у трусах і зовсім стріляє бажання потужними імпульсами, про черговий потоп я мовчу.

— Я про твою тираду в автомобілі. Тоді в тебе було більше сміливості, ніж за весь цей тиждень.

Я густо червонію.

— Я… ах, — стогну під його пальцями, які стиснули сосок.

— Могла б хоч трохи проявити інтерес, — з легкою усмішкою говорить він.

— Ви зайняті були.

— Не для тебе, — продовжує він свої болісно-солодкі тортури.

— Вибачте, — шепочу.

На мить його руки завмирають. А потім Зимнєв дуже повільно прибирає їх із мого декольте.

— Не вибачайся, — каже. — Мабуть, твоя правда, тиждень був дійсно важким. Їдемо додому.

Ковзаю поглядом по його обличчю, опускаюся нижче. Зупиняюся на ширінці, що красномовно випирає. Ковтаю надлишок слини.

Тягну руку до нього, торкаюся цупкої тканини. Підводжу очі, ловлю потемнілий погляд Зимнєва. У самої вже вулкан внизу живота.

Повільно веду пальцями по ширінці, а потім із дзижчанням розстібаю блискавку. Підіймаюся рукою вище. Клацаю пряжкою ременя, розстібаю ґудзик. Штани падають до моїх ніг, а бос залишається в одних боксерах. І тут можна було б втекти, як у якійсь поганій комедії, але ні.

Приспускається чоловіча білизна. Його член такий гарний і величезний. На голівці поблискує крапелька, що проступила від збудження. Торкаюся рукою біля основи, а чоловік злегка смикається.

Я хоч раніше й робила мінет, але зараз це щось інше. Я не впевнена, що поміститься повністю в рот те, що недавно вмістилося повністю в мене. Але все ж подаюся вперед і торкаюся губами чутливої голівки. Відкриваю рот, насаджуючись на гарячу плоть.

Зимнєв хрипко стогне, а мені стає нестерпно жарко. Я роблю мінет своєму босові. Хто б мені місяць тому сказав, що я буду сидіти за секретарським кріслом біля вищого керівництва й робити це.

Його руки торкаються моєї голови. Рухи прискорюються. Я хриплю, кашель застряє в мене в горлі В районі щелеп стає боляче, але мені так добре від самої думки, що мною нахабно й безцеремонно керують, що мені стає байдуже. Біль мине, усе мине, крім того невдоволеного збудження, центр якого знаходиться внизу мого живота.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍