Читати книгу - "Мед для Ворона, Селена Рейні"

ГЛАВА 21

Відразу після пробудження, Денис вийшов у вітальню. Однак, на його глибоке здивування, Софії там не було. Нахмурившись він подумав, що дівчина чмихнула без нього на чергову екскурсію. Але перш ніж повернутися по телефон і набрати її, зазирнув у іншу спальню.

Софія міцно спала, притиснувшись спиною до ряду подушок, які виклала на краю ліжка. Першою його реакцією була усмішка, – аж надто милий вигляд мала дівчина. А тоді його охопило роздратування, бо подушки здавалися їй приємнішими за нього.

Він тихо вийшов зі спальні дівчини й зачинив за собою двері. Замовив сніданок на двох, – за ці кілька днів він встигнув вивчити її харчові звички, – й став чекати.

Софія прокинулася лише о дев’ятій ранку. Вона вийшла у їхню вітальню у ще одній надзвичайно спокусливій сорочці. Цього разу на ній був білий атлас з великим мереживним трикутником в зоні декольте. Той трикутник більше показував, аніж прикривав. І це лише роздражнило чоловіка.

– Привіт!

– Доброго ранку, – здивовано відповіла.

– Сідай снідати, – вказав на диванчик біля себе. – Бо зараз все охолоне, – додав, помітивши її намір сховатися у своїй спальні, щоб одягнутися.

Софія позволікала лише мить, а тоді приєдналася до нього. Проте, лише сівши, накинула на плечі плед, таким чином прикривши оголені груди. Денису це не надто сподобалося.

– Які плани на сьогодні? – запитав, наливаючи їй склянку апельсинового соку.

– У мене запланована екскурсія замком Мукачева, – говорила, а сама намагалася їсти так, щоб не висовуватися зі свого тканинного кокона.

Чоловік відклав тарілку з їжею й уважно подивився на дівчину. Вона розповідала про замок і все трималася за той плед. А він не міг втямити, чого вона соромиться. Тим паче після того, що між ними відбувалося.

У Софії було гарне тіло. Так, не модельне, не глянцеве, не ідеальне. Але, безперечно, гарне. Ніжна шкіра, приємні форми, спокусливі вигини.

– Тому я хочу оглянути його, – завершила.

– Я піду з тобою.

– Навіщо? – запитуючи це, дівчина навіть підняла очі.

– Бо в готелі самому мені нудно, – зізнався.

– Боюся, зі мною тобі теж буде нудно, – промовила з кислим виразом на обличчі.

– Якщо і так, то, я впевнений, що у замку знайдеться один-два темних кутки, й ти піднімеш мені настрій.

– Навряд у замках можна…

– Я жартую, Софіє. Окрім того, у замках холодні стіни. Не хочу, щоб ти щось собі простудила, коли я притискатиму тебе до них.

– Зрозуміло. Що ж, – вона відсунула салат, який не доїла, – і як підозрював Ворон, не доїла через його невдалий жарт, – через годину виїжджаємо. Тому, буду збиратися, – і випурхнула з вітальні у свою спальню, не забувши щільно закрити двері.

 

Софія помилилася, бо нудно йому було лише перших десять хвилин, коли екскурсовод нагромаджував їх історичними датами, іменами та сухими фактами. А тоді Софія почала перебивати гіда своїми запитаннями. Її цікавило як опалювалися зали, скільки людей жило у замку у різні часи, як часто тут знаходили скарби й навіть чи бачив екскурсовод щось містичне. Денис сам собі дивувався, коли зрозумів, що замість того, щоб позіхати, уважно слухає провідника.

Після того, як обхід закінчився, дівчина почала неспішно прогулюватися залами. Вона зупинялася біля кожного оригінального полотна та експоната і надовго застигала.

– Ти тільки поглянь на цю картину! Бачиш, як художник маневрує між товстими та тонкими мазками? Таким методом він створював ефект руху.

Картини Дениса не вражали. А от за тим, як на неї жадібно дивилися Софія, було спостерігати цікаво. Обличчя дівчини аж горіло від емоцій, що переповнювали її. І саме в такі захопливі моменти, Софія з просто миловидної дівчини, ставала справжньою красунею.

Тож він ні разу не пожалівся їй. Щобільше, знав, що якщо вона захоче відвідати ще якийсь замок, він піде з нею. І навіть із задоволенням піде.

Після екскурсії вона завела його у місцевий ресторан.

– Можна я зроблю замовлення для нас двох? – запитала Софія. – Я читала відгуки про цей заклад і хочу спробувати тут кілька страв. Думаю, вони й тобі посмакують.

– Звичайно, – Денис відклав меню.

Дівчина покликала офіціантку і зробила замовлення: банош з білими грибами, кнедлики, гомбовці з вишнями та узвар. І наголосила, щоб зі страв прибрали кріп. Ворона це розсмішило.

– Куди поїдемо завтра? – запитав Денис.

Про те, що останній день їхньої відпустки він відлежуватиметься у готелі сам, і мови не було.

– Я б хотіла відвідати озеро Синевир. Дорога туди не складна. А якщо виїхати раніше, то можна оминути натовпи туристів.

Денис відкрив карту і почав проглядати маршрут. Тоді прийшла офіціантка з замовленням. Відклавши телефон, Ворон оглянув страви. Їжа мала фантастично апетитний вигляд.

Він вже хотів похвалити дівчину за хороший вибір, коли вона різко накинулася на їжу. Спершу він вирішив, що Софія дуже зголодніла. А тоді зрозумів, що вона знімає з баношу кілька гілочок кропу, які поклали там для краси.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍