Читати книгу - "Наложниця Темного Лорда, Анні Флейм"

Але сам він явно не збирається зупинятись, лише збільшує темп.

— Втім, зроблю тобі ласку… В пам'ять про наші почуття. Обирай сама. Кілька хвилин… в тебе є.

З цими словами Лар нарешті сповільнюється. Але тепер він щоразу повністю полишає моє лоно, після чого повільно входить до середини, а решту шляху долає різким поштовхом, ніби намагаючись проникнути якомога глибше. Тихий брязкіт пояса на стегні дивним чином сплітається з моїми здавленими стогонами та шумним диханням Лара.

Під час одного з таких поштовхів він затримується всередині та впивається в мої губи поцілунком. Знову не вистачає повітря. Коли Лар нарешті відсторонюється, я бачу на його обличчі усмішку. Радісну. Ніби сталося те, чого він давно бажав.

— Ну то що? Вирішила, що тобі до вподоби?

Мені вистачає сил лише на те, щоб хитнути головою. Я не хочу помирати. 

— Що ж, як знаєш.

Лар знизує плечима, ніби ми обговорюємо щось буденне, на кшталт кращої страви для вечері. Бере з мого стегна пояс, який все ще якимось дивом не зіслизнув на підлогу.

— Навіщо мені взагалі… помирати? — ледве чутно промовляю я.

— Тому що ти мені не потрібна, — просто відповідає він. — Але і віддавати тебе цьому чудовиську я не хочу. 

— Чудовиську?.. — мені навіть вистачає сил на гіркий та болісний сміх. — Чудовисько тут тільки ти.

— Може й так, — лунає байдужа відповідь. — А ще я волію доводити справи до кінця. Тож, зараз закінчу і… Звільню тебе. Назавжди, — з цими словами Лар відступає на крок та розвертає мене обличчям до стіни. 

Груди болісно притискаються до шорсткого каменю, тверда та гаряча плоть прослизає між сідниць. Я відчуваю, як навколо шиї повільно затягується тонка шкіряна стрічка. Металеві кульки ковзають по попереку, але відчуття швидко минає — схоже, Лар бере кінці пояса в руку. Це змушує мене закинути голову назад та прогнутися у попереку, аби мати можливість дихати хоча б якийсь час. З коротким смішком, Лар вільною рукою відводить вбік мою ліву ногу, аби отримати доступ до беззахисного лона.

— Кажуть, придушення загострює відчуття, — шепоче він мені кудись в маківку. Сильний поштовх, з яким він знову вторгається в мене, змушує прогнутись ще сильніше — стрічка натягується. Хапаю ротом повітря та мимоволі напружую все тіло. — Не знаю, як тобі, — мало не кожне слово Лар вкарбовує в мене жорстким та різким рухом стегон, — а мені страшенно подобається.

— Будь ласка… — невеликі ковтки повітря між поштовхами дають мені змогу просипіти своє відчайдушне прохання. — Не… треба… 

— Треба, вогнику, — крізь наростання шуму в голові я чую, як прискорюється дихання Лара. Він продовжує тягнути мою шию назад, водночас із цим обтираючи об стіну мої груди та живіт. — Тому що… немає нікого… мстивішого… ніж ображений… чаклун.

В пітьмі перед моїми очима вже пливуть кольорові плями та кола. Вони яскравішають та тьмянішають в такт поштовхам внизу та пульсації у скронях. Але водночас я відчуваю нестримний вогонь, що опалює мене зсередини, звертає та стискає всі нутрощі у тугий жорсткий вузол, а потім виплескується назовні хвилею болісного жару. 

Під хрускіт, відчутний десь у лоні та супроводжуваний віддаленим криком Лара, я нарешті втрачаю свідомість.