Читати книгу - "Єдина для Ворона, Олександра Багірова"

Розділ 49

Я повернувся до сина. Провів із ним цілий день. Ні, він тільки мій, не дозволю Васьці до нього дотягнутися.

Але думки про доньку не виходять із голови. Її треба повернути, і для цього мені доведеться боротися. Не думаю, що Огнєв так просто відступиться.

Хоч свого часу він сам увесь світ перелопатив у пошуках доньки. Але навряд чи він увійде у моє становище. Занадто він мене через Славку терпіти не може.

І Богдан ясно дав зрозуміти, що саме так і буде.

І все ж боляче, що Бодька так просто забув усе, що нас пов'язувало. Коли йому потрібна була допомога, як він мені дзвонив, а потім просто перекинувся на бік, який йому вигідний.

З Вадимом тепер теж стосунки зовсім розладилися.

Свободу знайшов, а купа проблем залишилася. Тільки у будь-якому випадку дихається вільніше.

Карінка ... про неї теж думаю. Де вона зараз? Вагітна, відкинута чоловіком.

Якщо не поряд з Адріаном, то де? Треба її знайти та зробити все, щоб забезпечити нормальне життя.

З нею разом ми не будемо, це я розумію. Багато чого стоїть між нами, та й обличчя… це Васіне обличчя, не зможу…

Тепер вилікувавшись, я не хочу, щоб мені щось нагадувало Ваську. А Каріна так чи інакше буде.

Але й ворогом я їй не хочу бути. Вантаж провини тисне.

Наступні два дні займаюся підготовкою до від'їзду. Так чи інакше, а столиця чекає, і відкладати поїздку нема сенсу.

Дзвонив Вадим, був холодний, але сказав, що плани не змінюються. А потім… навряд чи ми зможемо нормально спілкуватися…

Я забезпечив Марку безпеку, як зміг. Ельвіра буде з сином. З собою я точно не можу його взяти, сам не знаю, з якими втратами вийду із сутички з Огнєвим. Не варто його недооцінювати.

Дзвінок мобільного наздоганяє мене дорогою до аеропорту.

- Аркаша, чим зобов'язаний? – приймаю виклик.

- Зустрітися треба, - каже діловим тоном.

– У мене рейс.

- А в мене інфа, вибирай, - вимикається.

Про себе обзиваю його. Ну, що за людина? Нестерпний! Що тільки Славко знайшла в ньому!

До речі, подруга теж десь запропастилася. На дзвінки не відповідає. Тільки надіслала повідомлення, що зв'яжеться зі мною, щойно зможе.

Знову з Аркашею подряпалися? І мене вплутують не зрозумій у що.

Тільки це спадає на думку.

Розмірковую з хвилину. Не хочеться йти на поводу у Аркаші, але руки самі повертають у бік його лігва. Чуйка чи що?

На літак, звісно, запізнюся. Але можна вилетіти іншим рейсом, не смертельно. Тільки дратує, що через забаганки Аркаші доводиться плани міняти.

Охорона проводить мене до нього. Адріан виходить до мене із сином на руках.

Ось як! Славка до сина допустила. Чи він змусив?

- Привіт, Андрюха! - вітаюся з пацаном.

- Привіт! - усміхається та махає мені ручкою. – Це мій тато, – каже з гордістю.

Мимоволі посміхаюся.

- Несподівано, - показую поглядом на пацана.

– Закономірно, – теж усміхається.

- А Слава де?

- Зайнята, - тут Аркаша морщиться. - Так треба.

- І лишила сина з тобою?

- Так.

- Ви разом? – сам від себе не чекав, що такий допит влаштую.

- Сподіваюся, - надто красномовне зітхання зривається з губ Аркаші. - Це Слава, - знизує плечима.

І цим справді все сказано.

- То навіщо ти мене покликав? Я літак через тебе пропустив.

– Гроші за квиток повернути? – сміється.

- Краще викладай, що за справи, - сідаю у крісло.

Аркаша передає сина няньці, цілує його в щоку, гладить по голові, затримує погляд.

Потім повертається до мене та сідає навпроти.

- Ти допоміг мені, Нік. А я не звик бути у боргу, - каже, не відриваючи від мене погляду.

- О, і як ти збираєшся повернути мені борг? – вигинаю брову.

- Правдою.

- Уважно слухаю, - закидаю ногу на ногу.

Заінтригував він мене, бачить це і продовжує тягнути гуму.

- Про Каріну, - очі переможно сяють.

- Ти скажеш, де вона? - навіть ближче до нього піддаюся.

- Ні, - посміхається. – Але я тобі розповім історію справжнього жертовного кохання. Такою, на яке здатна одна жінка на мільйон.

Під ребрами коле. Не можу місця собі знайти. Тяжко дихати.

- Кохання Карінки?

- Пам'ятаєш листи, які ти отримував у в'язниці? - уважно дивиться, зчитує мою реакцію.

І я розумію, до чого він хилить, але ще до кінця не усвідомлюю.

- Пам'ятаю, - киваю.

- Їх справді писала Василіса... під диктовку Каріни. Саме Каріна була твоїм янголом-охоронцем довгі роки. Вона залишалася в тіні, мовчки спостерігала, дивилася, як ти сохнеш по її сестрі і знову і знову допомагала тобі. Аби ти був щасливий, ціною її страждань і горя від нерозділеного кохання.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍