Читати книгу - "Престиж"

повернусь до тебе, Робі,— відповіла вона.— І принесу секрет Бордена.

Ми швидко сп’яніли; нас охопив грайливий, амурний настрій. Я повернувся до свого помешкання лише вранці, після сніданку.

Саме зараз Олівія пише заявку на працевлаштування до Альфреда Бордена. Зі свого боку я маю підробити кілька рекомендацій. Ми вирішили вказати адресу її служниці для кореспонденції «до запитання»; задля подальшої конспірації Олівія візьме дівоче прізвище своєї матері.

7 серпня 1898

Минув тиждень, відколи Олівія надіслала листа Бордену, але відповіді досі немає. У певному сенсі це добре, адже останнім часом ми кохалися і милувалися так, наче згадали наше божевільне американське турне. Вона дуже погарнішала й відмовилася від джину.

14 серпня 1898

Борден відповів (точніше, відповідь надійшла від його помічника на прізвище Елборн). Співбесіда призначена на початок наступного тижня.

Раптом я передумав утілювати мій задум у життя, адже останніми днями наша пристрасть спалахнула з новою силою і я почуваюсь щасливим. Мені зовсім не хочеться, щоб вона потрапила до пазурів Бордена. І байдуже, що ми замислили цю хитрість разом.

Олівія вперто стоїть на своєму. Ми сперечаємось. Я удаю, ніби трюк Бордена не має особливого значення, а наша ворожнеча є не такою вже й серйозною; намагаюсь обернути все на жарт.

На жаль, упродовж багатьох місяців і навіть років я надто часто давав їй можливість міркувати на самоті.

18 серпня 1898

Олівія повернулася зі співбесіди. Каже, що Борден узяв її на роботу.

Поки її не було, я не знаходив собі місця від страху і розкаяння. Я очікував від Бордена будь-яких підступних інтриг і настільки боявся його, що уявив, ніби він навмисно розмістив оголошення про пошук асистентки, аби заманити її у свої тенета. Ледве стримав бажання побігти слідом за нею. Пішов до студії і спробував відволіктися на вправи перед дзеркалом, але зрештою повернувся додому і знову заходився міряти кроками свою кімнату.

Олівія була відсутня значно довше, ніж передбачалося, і я вже починав розробляти план дій, коли вона прийшла — сповнена радісного хвилювання, ціла й здо­рова.

Так, Борден найняв її. Так, він прочитав складені мною фальшивки й прийняв їх за справжні рекомендації. Ні, він не запідозрив, що я закрутив цю інтригу. Ні, він не здогадався, що ми з Олівією якось пов’язані.

Вона описала деякі апарати, побачені в його студії, але, на моє превелике розчарування, ці предмети реквізиту виявилися банальними.

— Він щось розповідав про трюк із транспортуванням? — спитав я.

— Жодного слова. Сказав лише, що деякі трюки виконує сам і допомога асистентки йому не потрібна.

Потім вона пішла спати під приводом втоми, а я знову залишився сам. Її можна зрозуміти. Співбесіда завжди буває виснажливою. Незалежно від обставин.

19 серпня 1898

Очевидно, що Олівія відразу почала виступати на сцені з Борденом. Цього ранку, коли я підійшов до дверей її помешкання, служниця сказала, що господиня прокинулася рано, поїхала невідомо куди й повернеться ввечері.

20 серпня 1898

Учора Олівія повернулася о п’ятій вечора. Вона пішла до себе, проте коли я постукав у двері, впустила мене. Знову мала втомлений вигляд. Я жадав дізнатися якісь новини, але почув одне — вони з Борденом цілий день відпрацьовували трюки, що потребували її участі, і репетиції були напруженими.

Трохи згодом ми повечеряли разом, але вона була геть знесилена й невдовзі лягла спати сама. Сьогодні пішла на світанку.

21 серпня 1898

Сьогодні неділя, і навіть Борден не працює. Олівія провела весь день вдома, але не зронила ні слова про те, що бачила й чим займалася в студії мого противника. Це бентежить мене. Я запитав у неї, чи не стримує її професійна етика, що забороняє розголошувати його таємні прийоми, але відповідь була негативною. На якихось кілька секунд я вловив на її обличчі тінь того настрою, в якому вона перебувала два тижні тому. Вона засміялася і сказала, що, ясна річ, розуміє, кому має бути відданою.

Я знаю, що, попри всі підозри, можу їй довіряти, тож більше не порушував цю тему. Ми просто насолоджувалися спокійним, умиротвореним днем. Довго гуляли в парку Гемпстед-Хіт під лагідним сонцем.

27 серпня 1898

Ще один тиждень добігає кінця, а Олівія досі нічого не з’ясувала. Здається, вона не схильна обговорювати цю тему.

Сьогодні ввечері вона принесла мені контрамарки на весь двотижневий ангажемент Бордена в театрі на Лестер-сквер. На афішах його програма розрекламована як «феєрична». Олівія щодня виходитиме з ним на сцену.

3 вересня 1898

Олівія не повернулася додому. Я здивований і стривожений; мене мучать лихі передчуття.

4 вересня 1898

Відправив посильного до студії Бордена — віднести Олівії записку. Він повернувся ні з чим. Сказав, що двері та вікна зачинені, і всередині явно нікого немає.

6 вересня 1898

Скинувши всі маски, я вирушив на пошуки Олівії. Спершу попрямував до студії Бордена, що виявилася зачиненою, як і сказав мені посильний. Потім пішов до його будинку в Сент-Джонс-Вуд і, за щасливою випадковістю, натрапив на кав’ярню, звідки було зручно стежити за парадним входом. Довго стирчав там, проте суттєвої винагороди не отримав. Щоправда, бачив Бордена з якоюсь жінкою — певно, то була його дружина. О другій годині дня вони вийшли з будинку, сіли в екіпаж, що вже чекав на них, і поїхали в бік Вест-Енду.

Вичекавши цілих десять хвилин, аби вони від’їхали подалі, я, геть знервований, наблизився до дверей і подзвонив. Мені відчинив слуга.

— Міс Олівія Свенсон тут? — напрямець спитав я.

Чоловік здивовано глипнув на мене.

— Ви помилилися, сер. Тут таких немає.

— Вибачте,— мовив я, своєчасно згадавши, що ми вирішили скористатися дівочим прізвищем її матері.— Я мав на увазі міс Венскомб. Вона тут?

Слуга ввічливо похитав головою.

— Міс Венскомб у нас не проживає. Можливо, вам варто звернутися до поштового відділення на Гай-стрит.

— Так, ваша правда,— відповів я й поспішив відступити, щоб не привертати до себе увагу.

Повернувшись до спостережного пункту в кав’ярні, я зачекав ще одну годину і побачив, як Борден із дружиною повернулися додому.

12 вересня 1898

Зрозумівши, що Олівія навряд чи повернеться, я пішов до театру на Лестер-Сквер, показав у касі мою контрамарку й обміняв її на квиток. Я навмисно попросив місце в одному з останніх рядів партеру, аби моя присутність не була помічена зі сцени.

Після традиційного номеру з китайськими кільцями Борден швидко й професійно виконав трюк, що передбачав несподівану появу дівчини з ящика. Звичайно, то була моя Олівія — навдивовижу чарівна в розшитій блискітками сукні, що сяяла й переливалася у світлі електричних ламп. Вона граційно зникла за лаштунками, а за кілька хвилин з’явилася знову в облягаючому трикотажному костюмі на кшталт гімнастичного трико. Попри гірке відчуття втрати, моє серце закалатало швидше від неприхованої чуттєвості цього видовища.

Кульмінацією виступу Бордена став номер з елект­ричним транспортуванням, виконаний з особливою елегантністю, внаслідок чого я засмутився ще більше. Коли ж Олівія повернулася на сцену і почала розкланюватися разом із Борденом, мені стало зовсім зле. Вона випромінювала красу, щастя та радість. Збожеволівши від ревнощів, я подумав, що Борден підозріло ніжно тримає її за руку.

Рішуче налаштований довести справу до кінця, я вибіг із глядацької зали й зачаївся біля службової частини