Читати книгу - "Шазілір. Полум'я нового дня, Олена Гриб"

– О-ох… – прошипів губернатор, відскакуючи вбік

– Вибач! Дуже боляче? – Вона намагалася поводитись тихо, щоб не спролохати весь будинок.

– Сама як думаєш?! – Даріан переступив поріг і з підозрою озирнувся. – Ти тільки повернулась?

– Очі цілі? – Міку займало зовсім інше. – Подряпала, так?

Він зневажливо відмахнувся:

– Руку трохи зачепило. Переживу. – Увагу Керрейта привернула розібрана постіль. – Кудись збираєшся?

Міка відмовлялася розуміти цю дивну логіку.

– Прийшла запізно, – пояснила неохоче. – Випадково заснула.

– Під ковдрою? У взутті?!

– Я оплачу пральню. Або куплю все нове.

– Річ не про те!

– Знаю. – Сперечатись у дусі сімейної пари зовсім не хотілося. – Як тільки закінчиться це безумство з Радою, почну поводитись адекватно. Ну, їсти вчасно і таке інше.

– Не вечеряла?! – тим самим тоном могло прозвучати: «Зрадила найцінніше?!».

– Коли «випалювачі»…

– Після «випалювачів» з'явиться щось інше, а потім знову, і знову, і так до нескінченності! – Даріан не приховував несхвалення. – Але ти цього не побачиш, бо упокоїшся раніше!

– На себе глянь! – огризнулася Міка. – До світанку ого-го скільки, а ти при повному параді.

– Я ще не лягав!

– І не збираєшся!

Дивитися одне на одного в передсвітанковій напівтемряві і відблиску поодиноких спалахів лампи здавалося дуже дивним. Будинок повністю спав… Крім малих любительок витівок, звісно. Бути того не може, щоб вони вирушили в ліжка. Напевно, причаїлися в коридорі, висунули з-за занавісок допитливі личка і чекають… Чого, до речі? Романтики, як у книжках? Добре, що в їхньому житті поки є лише гарні історії.