Читати книгу - "Солодка боротьба, Торі Шей"

— Ага, це зараз так називається? — не здається Оксана, і я бачу, як її посмішка розширюється.

— Оксано, йди працюй, — намагаюся звучати строго, але, здається, з моїх вуст це звучить смішніше, ніж серйозно.

— Ого! — вона підіймає руки, сміючись. — Ти вже заразилася від нього цим... наказовим тоном.

Я закочую очі, і пирхаю. Тепер краще розумію про що саме говорив Фелікс. Повертаюся до кухні, де Лідія й Денис уже пораються з останніми приготуваннями.

— У нас закінчився ванільний екстракт, — повідомляє Лідія, обережно витираючи руки рушником. — І цукрова посипка — рожеві серця та білі сніжинки.

— Гаразд, піду в супермаркет після закриття пекарні, — відповідаю я, відчуваючи, як зморені плечі потребують хоча б кілька хвилин відпочинку. — Ви поки можете потроху прибиратися й збиратися.

— Добре, — киває Лідія. — Залишиш нам ключ, чи зачиниш сама?

— Я зачину сама, — усміхаюся.

— Ясмін, можливо, я можу допомогти з покупками? — запитує Денис із надією в голосі.

— Дякую, Денисе, але там не так вже й багато чого треба купити. Я впораюся сама.

— Добре, — він твердо киває.

Спостерігаючи, як хлопець старанно підмітає підлогу, і не можу не усміхнутися: цей хлопець настільки ретельно виконує кожне завдання, що нагадує мене в перші дні в пекарні. Ще так багато потрібно навчитися, але бажання і завзяття в нього хоч відбавляй.

***

Вечір уже огорнув місто своїм теплим, але загадковим серпанком. Закінчивши роботу, завжди відчуваєш приємну втому — особливо коли твій день сповнений ароматів кориці, свіжоспеченого хліба й теплих моментів. Сьогодні був саме такий день, навіть якщо деякі моменти змушували моє серце битися трохи частіше, ніж я хотіла б зізнатися.

Я вже повернулася до пекарні після закупів, замкнувши за собою двері, скинула куртку й уже хотіла попрямувати до підсобки, коли помітила щось на одному зі столиків біля вікна. Це був білий конверт, просто залишений там. 

— Що це таке? — бурмочу собі під ніс, взявши конверт і розглядаючи його з усіх боків. Жодного імені, жодних підказок. Просто звичайний конверт, такий невинний, що будь-хто міг би подумати, ніби це лист від старого друга. Відкриваю його й дістаю записку. На звичайному білому аркуші, надрукованими літерами, читаю:

"Тобі краще триматися якомога далі від Фелікса. Це перше попередження."

Перше? А скільки їх буде? Десять?

Я перечитую записку кілька разів, не вірячи своїм очам. Хтось реально витратив час, щоб надрукувати цю "загрозу" та залишити її тут? Нісенітниця. Оригінальніше нічого не придумали. Я намагаюся згадати всіх, хто був сьогодні, крім постійних покупців. Темноволосий чоловік, років сорока, в костюмі схожому на ті, що носить Фелікс, він довго розглядав стелажі з випічкою, мовби вивчаючи кожен товар, кожну деталь. Але й жінка в худі не менш цікава. Вона оглядалася по сторонам, а потім швидко вийшла, і мене це трішки здивувало.

Про що я думаю? Струшую головою. Я ж не в детективному серіалі. Вирішую залишити роздуми на потім і повертаюся до своїх справ.

Підіймаюся до квартири, намагаюся не думати про це, тому вирішую зайнятися чимось простим — прибиранням. Зараз це буде моїм способом відволіктися. В процесі я раптом усвідомлюю: де мій фартух? Той самий, подарований Феліксом, який я поклала на столі у вітальні. Його там немає. Дивно. Хоч у мене й буває безлад на кухні, вдома завжди порядок. Я розбираю стелажі, перевіряю шафи, але його немає. Тому я заходжу в передпокій і ретельно перевіряю сумки. Все даремно.

Серце б'ється частіше. Чи справді я могла його загубити? Втомлена від пошуків, я йду до останнього місця, яке могла б пропустити — до смітника. Я відкриваю нижню шафу біля раковини в кухні, й не вірячи своїм очам, бачу фартух.

Мій розум протестує проти цієї думки. Я б ніколи не викинула його навмисно, не так уже й часто викидаю речі бездумно. Зовсім не так. Але ось він, брудний і зім'ятий, лежить прямо серед відходів. Не можу повірити, що це сталося. Я що, автоматично викинула його?

Зі мною щось не так останнім часом. Здається, мені пора у відпустку, в якій я ніколи не була. І потім згадую, що зараз також не час для цього.