Читати книгу - "Акрополіс 2 - врятуй, якщо зможеш , Влад Вірт"

У пориві відчаю підставляю під удар плазмомет і відстрибую назад. Меч перерубує його навпіл, впивається в пластини, а вслід за ними полосує моє тіло. Біль змушує зло скреготнути зубами, але ті долі секунди, що вигадали плазмомет та броня, дозволяють мені вижити. Світловий меч зачепив мене, лише кінчиком, зробивши неглибокий поріз.

— Нарешті, — Квай-Гон задоволено посміхнувся, — і які фокуси ти мені ще продемонструєш, прихвостень Братів? Чи це все, на що ти спроможний?

— Я не, — почав було говорити й одразу замовк, яка різниця, усе одно йому нічого не доведу. На жаль — це кінець, зброї більше немає, а якби й була, що з того, навіть зі спотворенням у мене не вийшло поцілити в цього джедая.

І тут меч знову нагадав про себе, при чому почало пекти так нестерпно, що я інстинктивно потягнувся до кишені, аби викинути його, проте варто мені було тільки торкнутися руків’я, як жар зник. І в цю саму мить Квай-Гон завдав вирішального удару. Його меч мав розсікти мене навпіл, відправляючи на переродження, але натомість я побачив розсип іскр перед обличчям. Як у мене вийшло зреагувати та зупинити удар я не розумію, але два клинки зустрілися і завмерли, не бажаючи поступатися один одному.

— І все-таки я був прав на твій рахунок, єхидно посміхнувся Гон. — У тебе зброя з їх міткою.

— Якою ще міткою?

— Міткою Братів, — зло скреготнув джедай, роблячи крок назад і змінюючи стійку, — он подивись на руків’я.

Остерігаючись, що це якась хитрість я поглянув на катану. На її фіолетовому лезі продовжували з’являтись та зникати символи, а от на руків’ї нічого не було.

— Тут нічого немає, — похмуро промовив я.

— А ти подивись уважніше.

— Ну і? — Знизав плечима, — звичайне руків’я з екраном для вводу пароля.

— То ти куди більший нікчемний, ніж я думав, — у голосі Квай-Гона читалось явне розчарування, — тільки час на тебе даремно витратив. Звичайна програма імітації поведінки людини, добре, дуже якісна програма, так що, на перший погляд, і не відрізниш, але ти нам нічим не допоможеш у боротьбі із Братом. Тож приготуйся вмирати.

Новий удар Квай-Гона мені вдалось відбити ціною порізу на правому плечі.

— Непогано, — хмикнув джедай, — думав перший раз тобі просто пощастило. Що ж тоді, може ти мене трішки розважиш перед своєю смертю. — Я не даю йому договорити й контратакую. Гон, явно не очікував від мене такої наглості, а тому першим же ударом я залишаю неглибокий поріз на його обличчі, проте всі наступні випади мій супротивник із легкістю приймає на клинок і переходить у контратаку.

Серія блискавичних ударів і моя права рука повисає безвольним батогом, катана падає на підлогу, в той час, як лівою, я закриваю рану на боку.

— Тримай, — Квай-Гон кидає мені стимулятор здоров’я. — Чого дивишся такими очима? Просто мені не вистачає практики, мечі, як сам розумієш, не сама ходова тут зброя, а ти, хоч не помираєш від першого ж удару. І не хвилюйся, далі я битимуся впівсили, хочу потестувати на тобі нові прийоми. Ти ж не проти?

Зло скреготнув зубами, я все ж підняв катану. Якби не доля сестри, давно б вийшов із Гри і хай зараховують поразку та відправляють на переродження. Не люблю, коли з мене знущаються та перетворюють на грушу для биття. Проте зараз, стиснув усю свою злість, я продовжував відбивати випади супротивника. Більшість із них були ефектними на вигляд, але вкрай не ефективними у двобої і куди краще підходили для гри на публіку, аніж серйозної дуелі.

Я бачив їх, з легкістю читав траєкторію, знав який поставити блок і навіть намагався все вчасно зробити, але завжди був на декілька мілісекунд позаду. Квай-Гон успішно оминав мій захист і лише на останніх міліметрах зупинявся, завдаючи, неглибокого, але болісного та вкрай образливого порізу.

Перервавши на мить наш кривавий танок, джедай криво посміхнувся, — наче перепробував, усе що хотів, тож, думаю, можна завершувати. — І не зволікаючи, Гон здійснив різкий вивірений випад, у якому більше не було ні граму піжонства.

Я знову все бачив заздалегідь, між мною та супротивником, ніби протягнули безліч ниток і варто йому було тільки поворухнути м’язами, як частина з них одразу натягувалась, змушуючи моє тіло мимоволі реагувати. От тільки це завжди відбувалось із затримкою, наче дивишся онлайн фільм при поганому підключенні. 

Хотів було пересилити себе й дочекатися смерті, так і не піднявши рук. Нащо створювати супротивнику ілюзію чесного поєдинку. Хоче вбити, нехай вбиває, але без присмаку перемоги, я навіть заплющив очі, коли перед обличчям з’явився образ сестри та джина, що стояв поряд із нею.

Гнів одразу опанував мене, — ні, я буду битися до кінця, і віддавшись на волю ниткам ставлю блок, щиро бажаючи, аби моє тіло  стало із ними одним цілим. Чую ображене гудіння меча й не вірю своїм очам, у мене вийшло відбити удар і це не було на грані можливостей, більше не було. Тепер нитки повноцінно взаємодіяли з моїм тілом, про що свідчив напис «синхронізація завершена». Я криво посміхнувся.

Очі Квай-Гона зло заблищали, — рано радієш, програмо, тобі просто пощастило, а тепер здохни. — Знову удар, нитки натягуються, я ставлю блок, удар, ще удар, але кожного разу на шляху світлового меча, стає холодне лезо катани. Джедай продовжує атакувати, але я бачу, як він нервово починає покусувати губи.

 Увесь цей час, доки мені доводилось захищатися, я намагався призвичаїтися до нових вмінь і тепер був готовий відповісти. Квай-Гон завдає розмашистого удару навскоси зверху. Я блокую його лезом катани, різко скорочую дистанцію, так що лезо ковзає по світловому мечу й противник подається вперед, втрачаючи рівновагу, а я заходжу джедаю за спину та завдаю вирішального удару, розсікаючи його навпіл. Цифрове тіло Квай-Гона зникає, залишаючи на підлозі трофей. Шкода, що не плазмомет, якого в джедаю в принципі не могло бути, проте щось на зразок стимулятора здоров’я, мені б точно стало в пригоді.