Читати книгу - "Шоумен, Саймон Шустер"

завдовжки та вагою понад дві тонни, влучили по залізничному вокзалу в Краматорську, одному з найважливіших гарнізонних міст Донбасу. Зеленський закликав цивільних покинути той район, і понад тисячу людей чекали на вокзалі на евакуаційні потяги — переважно жінки, діти та старі. Російські ракети вдарили просто біля переповненого вокзалу. Шістдесят людей загинули, понад сто отримали поранення. Кілька дітей втратили кінцівки. Зеленський дізнався новину майже об одинадцятій ранку, коли готувався до зустрічі з фон дер Ляєн. То мав бути вирішальний момент для країни та його президентства. На початку вторгнення Зеленський скористався шансом подати заявку на членство в Європейському Союзі, і тепер його лідери прибули із самого Брюсселя, щоб запустити цей процес. Фон дер Ляєн як голова виконавчої влади ЄС також привезла новий пакет допомоги: один мільярд євро на військову допомогу та ще один — на підтримку економіки.

Однак варто було першій світлині з Краматорська з’явитися на екрані телефона Зеленського, як він уже не міг нормально зосередитися. Наслідки вибухів жахали. Калюжі крові на тротуарі. Відірвані руки й ноги серед іграшок і валіз. На одній зі світлин, пересланих йому того ранку, Зеленський побачив жінку, якій вибухом відтяло голову.

— На ній був такий яскравий, пам’ятний одяг, — описував він мені пізніше, подумки вдивляючись в образ, що закарбувався йому в пам’яті.

Помічники планували того дня опублікувати фотографії в соцмережах, але президент заборонив:

— Не можна такого робити. Раптом побачать діти?

Він усе ще намагався відігнати ці страшні картини, коли співробітники провели до нього європейців. Вони мали провести разом другу половину дня: обговорити пакет допомоги, процес вступу до Європейського Союзу, звільнення київських передмість і звірства, що вчинили там російські війська. До журналістів вийшли, коли вже сутеніло.

— Дорогий Володимире, — звернулася до Зеленського перед камерами фон дер Ляєн. — Моє послання сьогодні чітке: Україна належить до європейської родини. Ми дуже добре почули ваш запит, і сьогодні приїхали, щоб надати вам першу схвальну відповідь. У цій теці — важливий крок до членства в ЄС.

Тека містила опитувальник — команда Зеленського мала його заповнити, щоб обґрунтувати свою заявку на членство в ЄС.

— Тут розпочинається ваш шлях до Європи та Європейського Союзу, — зазначила фон дер Ляєн.

По суті, Україна розпочала свій шлях до Європи не одне десятиліття тому. Пережила дві революції та вісім років війни. У ціну, що її Україна вже заплатила за своє прагнення інтегруватися з Європою, входили десятки тисяч забраних життів і сотні тисяч гектарів окупованої території. І ось тепер, коли нарешті настав момент заповнювати вступний опитувальник, президент стояв на трибуні із зеленкуватим обличчям і не міг викинути з думок безголову жінку на землі. Звичний ораторський дар зрадив Зеленського. Він навіть не міг зібратися з думками та заговорити про ракетний обстріл Краматорська.

— Знаєте, коли руки-ноги роблять одне, а голова не слухає, — згодом описував мені свій тодішній стан Зеленський. — Адже подумки там, на вокзалі, а присутнім треба бути тут.

Після брифінгу, коли фон дер Ляєн із колегами відбули з Банкової, Зеленський у пресцентрі поспілкувався із журналістом з її рідної Німеччини. Перше запитання стосувалося фотографій із Краматорська, які того вечора очолювали усі світові новини.

— Ви плакали, — запитав журналіст англійською, — коли побачили ці фото?

Президент втомлено посміхнувся та якийсь час дивився в нікуди.

— Я більше не плачу, — відповів. — Давно не плакав[164].

У перші дні вторгнення часто ледь не плакав і далі намагався не звикати до картин смерті. Утім, визнав він, із часом став більш товстошкірим.

— До цього звикаєш, — сказав.

— Ви відчуваєте ненависть? — провадив далі репортер.

— Так, відчуваю. Відчуваю ненависть до військових. До російських військових — так. Це ніяка не таємниця. Ненависть виникає, коли бачиш такі зображення або відвідуєш місця, приїздиш на місце вибуху й бачиш, що залишилося. Бачиш людей. Мертвих дітей. Тобі показують світлини дітей без кінцівок, і це жахає. Я батько, одразу думаю про власних дітей, як таке пережити…

Однак навіть тоді, навіть після поїздки до Бучі чотири дні тому й після вранішніх фото з Краматорська, Зеленський не дозволяв собі висловлювати особисту ненависть до Путіна. Ба більше, у відповідь на наступне запитання — чого Путін хоче? — стверджував, що російський лідер може не знати про всі страждання, завдані його вторгненням.

— Я не певен, що він в курсі того, що відбувається. Я переконаний, що Путін живе в іншому інформаційному світі. Не володіє всією інформацією. Віддає наказ наступати, так, зайняти те чи інше місто. Однак яким чином? Скільки людей при цьому загинуло?

Ця заява мене вразила. Зеленський ніби й досі тримався за ілюзію, із якою йшов у президентство. Здається, вірив, що якби він міг звозити Путіна на екскурсію до Бучі, якби міг підвести до краю могили на церковному подвір’ї та дозволити глянути вниз, на тіла, — війна зупинилася б.

— Не думаю, що ми маємо інший вибір, — казав Зеленський. — Хай як завзято б’ємося, я не бачу іншого варіанту, крім сідати з ним за стіл переговорів і розмовляти.

РОЗДІЛ 12. ТРОЯНСЬКИЙ КІНЬ

Володимир Зеленський пробував порозумітися з Володимиром Путіним з перших своїх днів на посаді. Під час передвиборчої кампанії та в інавгураційній промові навесні 2019 року Зеленський обіцяв, що відновлення миру на сході України стане головною метою його президентства, і розумів, що це вимагатиме компромісу з Кремлем. Путін, зі свого боку, не поспішав оцінювати перспективи переговорів. Хоча він не телефонував Зеленському з вітаннями після його перемоги на виборах, та все ж хотів подивитися, на що телесеріальний президент спроможний у реальному житті.

— Одна справа — грати когось, — насмішкувато заявив Путін у червні 2019 року, два тижні по тому, як Зеленський посів президентське крісло. — Інша справа — бути кимось[165].

Для Зеленського з командою успіх усієї їхньої президентської програми залежав від необхідності досягти миру. Після російської анексії Криму та початку війни на Донбасі валовий внутрішній продукт України різко скоротився — з понад 180 мільярдів доларів 2013 року до 90 мільярдів через два роки — і на момент вступу Зеленського на посаду був далекий від відновлення до передвоєнних рівнів[166].

— Щоб повернутися до стану економічного розвитку, ми мали якось завершити цей конфлікт, — пояснював Андрій Богдан, що на той час працював керівником президентської адміністрації.

Зеленський казав радникам: «Нам потрібен хід» — їхня кодова фраза часів студії «Квартал 95». Тоді Зеленський вимагав цією фразою від сценаристів сюжетного повороту чи жарту, який захопить авдиторію. Тепер потребував ходу, який переконає Кремль