Читати книгу - "Любов & Рукавичка, Стейсі Мур"

Розділ 38: Ніч на даху: Спокій між нами

Стів

Я тримаю в руках ключі, стискаючи їх у долоні, поки мої кроки відлунюють у темних коридорах покинутого корпусу. В голові б'ється одна думка — зробити цей вечір особливим для Мері. Вона заслуговує на момент, який запам’ятається назавжди.

Я вже продумав усе до дрібниць: вечеря під відкритим небом, свічки, мерехтливі вогники та ми двоє — далеко від шуму міста, від інших людей. Лише ми. Це наша ніч.

Піднявшись нагору, я відчиняю двері на дах, і теплий літній вітер одразу обіймає мене. Я розкладаю плед, виставляю свічки, запалюю їх одну за одною. Їхнє м’яке світло створює ніжну, майже чарівну атмосферу. Ставлю на імпровізований стіл коробку з їжею, яку приніс із собою. Коли все готово, дістаю телефон і набираю повідомлення.

— Приїжджай. У мене для тебе сюрприз. — Надсилаю і чекаю.

Мері

Коли телефон вібрує в руці, я швидко читаю повідомлення. Серце стискається в передчутті. Що він задумав?

Їду через місто, дивлячись на вечірні вогні, що відбиваються в склі. В мені зростає хвилювання, змішане з нетерпінням. Щойно підходжу до корпусу, отримую ще одне повідомлення: «Третій поверх. Останні двері праворуч». Я слідую інструкціям, і, відчинивши потрібні двері, бачу круті сходи, що ведуть нагору.

Вийшовши на дах, я завмираю. Переді мною розкривається картина, від якої стискається серце. Маленький стіл, накритий пледом, свічки, що палають ніжним світлом, і він — стоїть там, дивлячись на мене з м’якою усмішкою.

— Що це? — шепочу, не в змозі відвести погляду.

— Вечеря. Для нас, — відповідає Стів, простягаючи руку.

Я беру її, і він веде мене до столу. Ми сідаємо, їжа здається смачнішою, ніж будь-коли. Але справа не в їжі. Справа в ньому. В його погляді, який тримає мене в полоні.

Стів

Мері виглядає приголомшливо при світлі свічок. Її очі сяють, як дві зірки, губи тремтять у легкій усмішці. Я не можу відвести погляду.

— Я хотів, щоб у нас був вечір, який запам’ятається, — кажу я тихо.

Вона дивиться на мене, і я бачу, що її серце б’ється так само швидко, як і моє. Я простягаю руку, її пальці легко торкаються моїх, і цей простий дотик запалює щось глибоке в мені. Ми сидимо в тиші, вдихаючи тепле повітря, наповнене ароматом літа.

— Це ідеально, — прошепотіла вона.

Я нахиляюся ближче, її подих змішується з моїм. Тиша між нами наповнена чимось більше, ніж словами. Це момент, який неможливо пояснити. Це більше, ніж просто погляд. Це більше, ніж просто дотик.

Мері

Його пальці ковзають уздовж моєї руки, викликаючи мурашки по всьому тілу. Я відчуваю, як він вагається, даючи мені вибір. Я не відвертаюся. Не зараз.

Мій погляд ковзає по його губах, а потім я піднімаю очі. Ми знаходимося в точці, де все вирішується одним рухом. Одним порухом серця.

Він ніжно прибирає пасмо волосся з мого обличчя, його пальці залишають гарячу доріжку на моїй щоці. Я відчуваю, як він наближається. Наші губи розділяє лише мить, лише подих. А потім…

Тиша.

Світ ніби стишується. Гомін міста згасає. Лише ми. Лише це відчуття.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍