Читати книгу - "Гаррі Поттер колекція (комплект із 7 книг)"

й подалася сходами до дівчачих спалень.

- І що вона знайшла в тому Крумові? - дивувався Рон, коли вони з Гаррі піднімалися до хлопчачих спалень.

- По-перше, - замислився Гаррі, - він старший... а ще всесвітньо відомий квідичист...

- Воно то так, - набурмосився Рон, - але ж він на всіх дивиться вовком!

- Це правда, - погодився Гаррі, усе ще думаючи про Чо.

Вони мовчки скинули мантії і вдягли піжами. Дін, Шеймус і Невіл уже спали. Гаррі поклав окуляри на тумбочку біля ліжка й заліз під ковдру, але не засунув запони, а задивився на клаптик зоряного неба, що проглядався у вікні біля Невілового ліжка. Якби ж то він учора знав, що всього за добу цілуватиме Чо Чанґ...

- На добраніч, - пробурмотів десь праворуч Рон.

- На добраніч, - відповів йому Гаррі.

Може, наступного разу - якщо тільки буде наступний раз - вона буде хоч трошки веселіша. Треба було її кудись запросити. Мабуть, вона цього чекала і тепер гнівається на нього... чи лежить собі в ліжку, ридаючи за Седриком? Не знав, що й думати. Герміонині слова, замість прояснити, все лише ускладнили.

«Ось чому нас мали б тут навчати, - подумав він, перевертаючись на бік, - що там в голові у дівчат... це дало б значно більше користі, ніж віщування...»

Невіл щось пробурмотів уві сні. Десь надворі ухнула сова Гаррі наснилося, що він знову в кімнаті ДА. Чо його звинувачувала, що він спеціально затяг її туди, казала, що він пообіцяв їй сто п'ятдесят карток з шоколадних жабок, якщо вона прийде. Гаррі заперечував... Чо закричала: «Седрик дав мені цілу купу тих карток, ось дивися!» Вона виймала з мантії жмені карток і кидала їх угору. Раптом вона перетворилася на Герміону й сказала: «Гаррі, ти ж їй пообіцяв, тепер мусиш дати їй щось на заміну... може, «Вогнеблискавку»?» Гаррі заперечував, що не може дати Чо «Вогнеблискавку», бо її забрала Амбридж, та й узагалі це все безглуздо, бо він прийшов до кімнати ДА лише для того, щоб розвісити різдвяні прикраси у формі голови ельфа Добі...

Сон змінився...

Його тіло було гладеньке, міцне й гнучке. Він прослизав крізь блискучі металеві ґрати в темному й холодному кам'яному мурі... повз на животі, звиваючись по підлозі... було темно, але він бачив навколо якісь предмети, що мерехтіли чудернацькими, пульсуючими барвами... озирнувся... на перший погляд коридор був порожній... ба ні... попереду сидів на підлозі якийсь чоловік, похиливши голову на груди, його обриси проглядалися у напівтемряві...

Гаррі висолопив язика... відчував у повітрі запах цього чоловіка... той був живий, але напівсонний... сидів перед дверима в кінці коридору...

Гаррі хотів укусити цього чоловіка... але вгамував цей порив... бо мав значно важливіші справи...

Та чоловік заворушився... зірвався на ноги... сріблястий плащ зіслизнув на підлогу і Гаррі побачив, як над ним нависають мерехтливі й розмиті контури цього чоловіка, як той витягає з-за пояса чарівну паличку... він не мав вибору... піднявся над підлогою й кинувся на нього раз, удруге, втретє... впивався іклами в його тіло, відчував, як хрускають під його щелепами ребра, відчував гарячий потік його крові...

Чоловік кричав від болю... а тоді стих... обм'якло притулився до стіни... кров струменіла на підлогу... Жахливо заболіло чоло... мало не вибухав від болю...

- Гаррі! ГАРРІ!

Він розплющив очі. Тіло заливав холодний піт. Простирадла обкрутилися на ньому, наче рукави гамівної сорочки. Здавалося, ніби до чола пригасли розпечену кочергу.

- Гаррі!

Над ним стояв переляканий Рон. У ногах ліжка бовваніли ще якісь постаті. Гаррі обхопив голову руками. Аж сліпнув від нестерпного болю... перекрутився в ліжку і його знудило на матрац.

- Він захворів, - почувся переляканий голос. - Може, когось покликати?

- Гаррі! Гаррі!

Він мусив сказати Ронові, це було вкрай важливо... важко дихаючи й нічого не бачачи через пекучий біль, Гаррі відштовхнувся від ліжка, намагаючись не виблювати ще раз.

- Твій тато... - видушив він із себе задихаючись. - На твого тата... напали...

- Що? - нерозуміюче перепитав Рон.

- Твій тато! Його покусали, це дуже серйозно, там скрізь кров...

- Я біжу по допомогу, - пролунав той самий переляканий голос, і Гаррі почув, як хтось вибігає зі спальні.

- Гаррі, старий, - непевно проказав Рон, - ти... тобі це просто наснилося...

- Ні! - люто вигукнув Гаррі. Надзвичайно важливо, щоб Рон зрозумів! - Це був не сон... не звичний сон... я там був, я бачив... я це зробив...

Чув бурмотіння Шеймуса й Діна, але не звертав на них уваги. Біль у шрамі потроху слабшав, хоч Гаррі і досі був мокрий від поту і тремтів, наче в пропасниці. Його знову знудило - і Рон ледве встиг відскочити.

- Гаррі, ти захворів, - пробелькотів він. - Невіл побіг по допомогу.

- Зі мною все гаразд! - видушив Гаррі, з тремтінням витираючи піжамою рота. - Зі мною все нормально. Біда сталася з твоїм татом... треба довідатися, де він... він стікає кров'ю... я був... то була величезна змія.

Він спробував піднятися з ліжка, але Рон штовхнув його назад. Дін з Шеймусом перешіптувалися неподалік. Гаррі не знав, одна хвилина минула чи десять. Він просто сидів і тремтів, а біль у чолі поступово вщухав... тоді на сходах почулися квапливі кроки, і знову пролунав Невілів голос.

- Сюди, пані професорко.

До спальні вбігла професорка Макґонеґел у картатому халаті та окулярах, що криво сиділи на її кістлявому носі.

- Що таке, Поттере? Де тобі болить?

Ще ніколи він так не радів, побачивши її. Йому зараз був потрібний саме член Ордену Фенікса, а не той, хто б над ним метушився і приписував непотрібні настоянки.

- Це Ронів тато, - сказав він і знову сів на ліжку. - На нього напала змія, і це дуже серйозно, я бачив, як це сталося.

- Як ти міг таке бачити? - професорка Макґонеґел насупила свої чорні брови.

- Не знаю... я спав, а тоді опинився там...

- Тобто тобі це наснилося?

- Ні! - сердито заперечив Гаррі. Невже ніхто з них не розуміє? - Спочатку я бачив сон про щось зовсім інше, різні там дурниці... а тоді сон перервався. Це сталося насправді, я це не уявив. Містер Візлі дрімав на підлозі, і на нього напала велетенська змія. Там цілі калюжі крові, він знепритомнів, треба його знайти...

Професорка Макґонеґел дивилася на нього крізь