Читати книгу - "Ініціація"

а високо, куди не долинають ані плітки, ані осуд, ані насмішкуватий сарказм. Перестав забувати голитися, роботу по господарству старався вкласти в білий день, щоб увечері не до кіз та курей — до жінки. І таким став простим у бажаннях: ото би дивитися йому на Тасю чи поряд бути, і доста. Лиш синові повторював дедалі настирніше:

— Дивись, не накосяч перед армією. Дівку чпокнути — то не головне.

— Нотаріусиха тобі такі думки навіяла? — Валєрчик скоро доколупався до змін у батьковому характері, та ставився до того поблажливо, незлобливо. Все одно навесні у військо: покине дім, а чи повернеться — хтозна, бо війна ж. Воно і на краще, думав, що тато не сам-один на хуторі лишиться: і бабця стара поряд вошкається, і галаслива нотаріусиха, може бути, сюди переїде.

— А Тася тут до чого? — обурювався Перегуда. — У мене і своя голова є. Повір: усі косяки до людини повертаються, бо в косяків, Валєрчику, строку давності немає.

— Так ти зараз косяки відпрацьовуєш чи все серйозно? — спитав син.

— Думав, що косяки, а вийшло серйозно, — признався Перегуда. На Валєрчика глянув насторожено. — Ти ж не проти?

— От повернуся з армії живим, на хутір приїду… Якщо кіз більше стане, а наш козячий сир уся країна їстиме, тоді і скажу, що не проти. А доти зачекаю. Бо хтозна, куди тебе твоя любов заведе, — не по-юначому мудро відказав Валєрчик, та з усіх його слів Перегуду розшматувало лише те, як спокійно і безбарвно син констатував: от повернуся з армії живим. У скроні — дзвони: твою дивізію! А як не повернеться… живим?!

— Давай заплатимо. І вдома залишишся, — запропонував уже навесні, коли на хутір почали надходити повістки, а Валєрик все частіше мотався в райвійськкомат.

— Облиш.

— Чому?

— Уже налаштувався. Піду і все, — відповів, наче крапку поставив: упертий, як батько, — сперечатися марно.

Хіба Перегуді від того легше? Мордувався, ніяк не міг знайти точку відліку, аби підтримати сина беззастережно і абсолютно. Товкмачив собі: війна, хтось же має… А в мізках гірке: як війна, то мали б усі… Усі! І він, Перегуда, і решта люду стати на захист від іншого люду, бо як озирнутися, то тільки так і було: споконвіку одні люди билися з іншими людьми. А в чому сенс? Нащо одним людям з іншими битися? Хіба то по-людському?.. Може б, поговорити слід, раз уже Бог дав людям мову та мізки, аби робити хоч якісь висновки?

— А з ким говорити? Де їх знайти, тих людей, з якими можна поговорити? Чи знайду до весни? — все думав, ніяк второпати не міг.

Весна принесла не тільки тривоги за сина. Стара бабця Костомарова, яка за зиму, здавалося, призвичаїлася до життя в Перегудиній хаті зі зручностями, — як не куняла тихо на старенькому тапчані, так до блиску натирала посуд і плела чудернацькі ланцюжки з мотузок, — раптом ожила, занервувалася, засовалась. Щоранку збирала свої лахи, ставала біля вікна та все виглядала маршрутку, щоб у Київ додому їхати, і годі було переконувати її, що можна і на стілець біля вікна сісти.

— Краще добре вимий руки, Миколко, — відповідала зі своєї реальності, а іншої для неї вже не існувало.

— Це ж добре, що Валєрчик поки що вдома, — розповідав Павло Тасі. — Як бачить, що бабця вже геть на ногах не тримається, то якось умовляє її перепочити. А що робити, коли в армію поїде? Не буду ж я біля бабці цілий день у хаті сидіти і стерегти її? Мені справ вистачає! Саму доведеться у хаті лишати. Боюся, вона отак колись упаде і вже не підніметься.

Отоді-то Тася і запитала: мовляв, це ж та стара жінка, яка торік восени в неї оформляла купівлю Оверкової хати? А чому вона і досі у Павла товчеться? Холодів уже нема, всі старі, що на зиму до дітей прибивалися, давно до своїх осель повернулися.

У Перегуди аж язик засвербів, так хотілося викласти Тасі свою версію брудної оборудки, яка загнала стару киянку на далекий хутір, та не наважився. А раптом Тася подумає, що Павлові і досі цікаві деталі тої оборудки? Що він до Тасі залицяється тільки заради того, аби докопатися до суті брудної схеми? Ще розсердиться, прожене.

— Роботи з сиром багато, — збрехав. — Бабця хоч і квола, а допомагає.

— І як із сиром? Усе добре? Рухається справа?

Ще й як добре! От тільки дві натхненні радості в Перегуди: Тася і сир.

Зимові експерименти з сирами — міні-сироварню купив, рецепт неповторний шукав, чого тільки не додавав: і трави, і сухофрукти, і горіхи, і ще один таємний інгредієнт, про який затявся хоч комусь розповісти, бо збоку то видавалося чудернацьким, але ж працювало, — вилилися в унікальну рецептуру, яка надавала козячим сирам Перегуди витонченого запаху-духу, приємної консистенції і делікатного смаку. Павло оцінив власні здобутки і перейшов до завойовницьких планів завалити столицю своїм натурпродуктом. На початок весни вже три київські ресторани розірвали угоди зі своїми колишніми постачальниками, купували сир тільки в Перегуди, та Павлові і того здалося замало: вже придивлявся до крамниць, які декларували продаж виключно екологічно чистих продуктів, записався на продуктові ярмарки, що регулярно відбувалися у столиці.

— А влітку на Європу піду, — будував плани, не зважав на загрозливі есемески: систематично надходили від колег-сироварів, які завдяки Перегуді залишилися без угод зі столичними ресторанами. «Ви свої сири робіть конкурентними, а не погрозами розкидуйтеся!» — відписував роздратованим лузерам. Констатував подумки: все добре. Хіба не добре?

До нотаріусихи теж уже ходив, не криючись, і коли хто з приятелів тільки пробував підштрикнути, — мовляв, і нащо було так довго перебирати, Павко, однаково в результаті зупинився на підстаркуватій Джульєтті? — дивився на сміливця хоч і стримано, але так чорно-похмуро, що той без слів читав у Перегудиному погляді безліч неприємностей особисто для себе, збавляв оберти, додавав поблажливо, що Тася хоч і немолода, та геть непроста баба, що всього в житті досягла сама, бо довбала ту скелю, куди тим каменярам; що вони б і самі не проти до Тасі та її добробуту підкотитися, деякі навіть пробували, та тільки пообпікалися, а Пашка, значить, вогню не боїться. Ну-ну… Пір’їна в дупу, Бог у поміч! Плітки відступали, цікаві ховали до часу голки блюзнірського кепкування, і тільки одне запитання час від