Читати книгу - "Робінзон Крузо"

173
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 51 52 53 ... 61
Перейти на сторінку:
троє чесних, порядних хлопців, яких змусили взяти участь у заколоті. Але боцман, який командував зараз ботом і до того захопив владу на кораблі, був найнебезпечнішим і найдосвідченішим супротивником. Він напевне битиметься подібно до загнаного звіра, і може статися, що заколотники нас переможуть.

На це я, посміхнувшись, відповів, що люди в такому становищі, як наше, мають бути вищими за страх, оскільки будь-який результат – життя чи смерть – стане для нас звільненням. Я закликав капітана мужатись і мовив, що в усьому, що відбувається зараз, бачу тільки один привід до сумнівів: на боті перебувають три або чотири чесні матроси, які заслуговують на те, щоб їх помилували. Кожен, хто ступить на цей берег, окрім них, помре, якщо не здасться негайно.

Мої слова повернули бадьорість капітанові, і ми поспіхом узялися до справи – ми мали надійно сховати полонених і зв’язаних нами матросів. Я наказав П’ятниці й одному з тих членів екіпажу судна, яких ми залишили на волі, перевести бранців до гроту. Там їх неможливо знайти, а якщо вони кричатимуть, голоси їхні поглинуть лісові хащі. Навіть якщо полонені зможуть якимось чином звільнитися, вони не знайдуть шляху до того місця, де причалила шлюпка.

П’ятниця залишив у гроті їжу й воду, але не зняв із в’язнів пута. Натомість він пообіцяв їм, що коли вони поводитимуться сумирно, то за день або два їх буде звільнено; коли ж намагатимуться втекти, то їх буде безжально вбито. Тим більше що сам він залишиться зовні, щоб удень і вночі охороняти вхід. Ідучи, він дав бранцям кілька наших саморобних свічок, оскільки у глибині грота панував непроглядний морок.

Із рештою полонених ми вчинили не так суворо. Щоправда, двоє з них так і залишалися зі зв’язаними руками, але трьох я взяв до себе на службу, оскільки вони присяглися битися разом із нами до останньої краплини крові, та й капітан за них поручився. Отже, нас стало семеро, і всі ми були непогано озброєні. Тому я більше не сумнівався, що ми впораємося з тими, хто з’явився на острів у боті.

Тим часом бот підійшов до того місця, де на піску стояла корабельна шлюпка. Керманич спрямував суденце просто на берег, і, коли ніс бота врізався у прибережний мул, команда втягла його якомога вище на суходіл, щоб уберегти від прибою. Це мене порадувало. Я побоювався, що бот кине якір, а на борту залишиться вахтовий матрос, і тоді нам не вдасться його захопити.

Висадившися на берег, бунтівники відразу ж підбігли до шлюпки й заходилися оглядати її. Як же вони здивувалися, коли знайшли її порожньою, без оснастки, весел і до того ж із пробоїною в днищі!

Потім вони кричали, сподіваючися, що їх почують товариші. Коли ж відповіді не дістали, сіли в коло і зробили залп із усіх рушниць, які мали. Лісова луна підхопила звуки пострілів, але й на них ніхто не відгукнувся.

Команда бота була настільки вражена й налякана цією німою тишею, що була готова – потім матроси самі казали нам про це – припинити пошуки, залишити берег і повернутися на корабель зі звісткою, що всі їхні товариші загинули, а шлюпка знівечена. Повернувшись до бота, вони квапливо спустили суденце на воду, сіли в нього і відійшли на кілька сажнів від берега.

Це занепокоїло капітана: йому здалося, що матроси вирішили повернутися до корабля, підняти вітрила і залишити цей берег назавжди, навіть не дізнавшись про долю своїх товаришів. Щоправда, так зазвичай не чинять моряки, але якби так сталося, то ми б навіки втратили корабель. А невдовзі виник і другий привід для неспокою.

Щойно відпливши, бот зупинився, і всі, хто на ньому був, почали радитися. Потім вони залишили на борту трьох чоловіків, а решта знову висадилися на берег і вирушили шукати зниклих.

Гірше не могло бути! Ми розгубились і просто не знали, що робити. Якщо нам поталанить захопити тих сімох, які зараз вештаються островом, троє на боті негайно відведуть своє суденце до корабля. Екіпаж одразу ж зніметься з якоря і вийде у відкрите море – і тоді всі наші надії на порятунок будуть марні.

Але нічого вдіяти ми не могли, і нам лишалося тільки терпляче чекати подальшого розвитку подій.

На відміну від команди шлюпки, ці семеро не розійшлися по острову, а навпаки, трималися разом, щільною групою. Зараз вони прямували просто до вершини пагорба, біля обніжжя якого розмістилося моє житло, і ми, зостаючись непоміченими, могли спостерігати за кожним із матросів. Було б зовсім непогано, якби вони натрапили на нашу засідку, – тоді б ми скористалися рушницями й мушкетами. Утім, доти, доки ці шахраї перебували за межами рушничного пострілу, ми й самі не могли залишити сховище.

Піднявшись до середини трав’янистого схилу, звідки було видно темні ліси та глибокі долини, заколотники знову почали волати і кликати зниклих товаришів. Не дочекавшися відповіді, вони зійшлися в затінку під деревом і почали напівголоса радитися. Нічого було й чекати, що вони зупиняться перепочити й заснуть, – надто вже була налякана та збентежена ця ватага. Таємниче зникнення приятелів не давало їм спокою.

Спостерігаючи за перемовинами, капітан припустив, що заколотники, мабуть, знову збираються дати залп із усіх рушниць. У такому разі ми могли б кинутися на них, поки рушниці в усіх будуть розряджені. Несподівана атака напевне позбавить їх здатності опиратися, і нам удасться взяти всіх сімох у полон без кровопролиття.

Я погодився, зауваживши, що для успіху нападу нам слід бути якомога ближче до супротивників, щоб вони не встигли перезарядити рушниці.

Але матроси не стріляли, і ми ще довго не могли вирішити, що ж робити в такій ситуації. Доводилося чекати темряви. Якщо ці семеро повертатимуться до свого бота вже в сутінках, ми знайдемо спосіб напасти й захопити їх без особливого галасу, а потім за допомогою якихось хитрощів виманимо на берег тих трьох, що лишилися в боті.

Чекати довелося довго, і нам уривався терпець, аж раптом ми побачили, що заколотники підвелись і низкою потяглися з пагорба в бік моря. Вони злякано роззиралися навсібіч, ніби чекали на появу жахливих привидів, і було цілком зрозуміло, що продовжувати пошуки вони не мають наміру. Повернувшись на корабель, бунтівники відразу ж повідомлять про загибель товаришів, і тоді боцман накаже зніматися з якоря й ставити вітрила…

Від цієї думки капітан упав у відчай, а мені несподівано прийшла ідея. Якби вдалося її втілити, вона дозволила б досягти нашої мети.

Я звелів П’ятниці й помічникові

1 ... 51 52 53 ... 61
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Робінзон Крузо», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Робінзон Крузо"