Читати книгу - "Життя і мета собаки"

не уявляла, що тут настільки все погано, — сказала Майя.

— О, це лише верхівка айсберга. Уряд Сальвадору просто не знає, що робити. Тут у нас понад чотириста поранених, сотні загиблих, і ми досі шукаємо тих, хто під завалами. Після 13 січня було вже з півдюжини менших поштовхів, і деякі з них теж страшні. Ходіть обережно.

Майя взяла мене на повідець і повела лабіринтами руїн. Ми підходили до якого-небудь будинку, потім якісь люди, що йшли за нами, перевіряли його. Відтак Майя інколи відпускала мене з повідця, і я заходила всередину; іноді вона тримала мене біля себе, і ми просто знаходили когось, коли ходили зовні.

— Тут небезпечно, Еллі. Маю тримати тебе на повідці, щоб ти туди не заходила, — казала мені Майя.

Одного з чоловіків звали Вернон, і він пахнув козами, нагадуючи мені про поїздки з Ітаном і Дідусем. То був рідкісний випадок, коли я подумала про Ітана за роботою: знайти — означало відмежуватися від усього й робити справу.

За наступні кілька годин ми з Майєю знайшли чотирьох людей. Усі вони були мертві. Після другого я уже не так раділа пошукам, а коли натрапила на четверту мертву людину — молоду жінку, завалену цеглою, — я майже не привертала увагу Майї. Вона відчувала мій настрій і намагалася підтримати мене, гладила мене й махала гумовою кісточкою, яка в той момент майже зовсім не цікавила мене.

— Верноне, чи не могли б ви зробити мені послугу й сховатися де-небудь? — спитала вона. Я втомлено лягла біля її ніг.

— Сховатися? — невпевнено спитав він.

— Їй необхідно знайти когось живого. Не могли б ви сховатися? От, наприклад, у тому домі, який ми щойно обшукували. А коли вона вас знайде, порадійте.

— Гм, так, добре.

Я без цікавості помітила, що Вернон пішов.

— Гаразд, Еллі, готова? Готова знайти?

Я втомлено підвелася на лапи.

— Ходімо, Еллі! — сказала Майя. Її цікавість видавалася штучною, але я побігла до будинку, де ми щойно побували.

— Знайди! — скомандувала Майя.

Я зайшла в будинок і зупинилася. Дивно, хоча ми тут уже були, мені здалося, що запах Вернона посилився. Із цікавістю я пішла в глиб будинку. Так! У кутку лежала купа ковдр, звідки сильно пахло Верноном — потом, жаром, козами. Я кинулася назад до Майї.

— Покажи! — сказала вона мені.

Майя побігла за мною, а коли розгорнула ковдри, звідти зі сміхом вистрибнув Вернон.

— Знайшла мене! Хороша собака, Еллі! — закричав він, качаючись разом зі мною по ковдрах. Я стрибнула на нього, лизнула його в обличчя, і ми якийсь час гралися гумовою кісточкою.

Ми з Майєю працювали всю ніч і знаходили дедалі більше людей — і Вернона теж. Він дедалі краще ховався, але ж я працювала з Воллі, так що довго дурити мене було непросто. В усіх інших місцях ми з Майєю знаходили тільки мертвих людей.

Сонце вставало, коли ми підійшли до будівлі, з якої все ще здіймався ядучий дим. Я знову була на повідку, від поваленого бетону йшов сильний хімічний запах, і в мене сльозилися очі.

Я знайшла мертвого чоловіка, який лежав роздавлений під панеллю стіни, й дала знати Майї.

— Ми знаємо про нього, — сказав хтось Майї. — Просто не можемо його звідти дістати. У цих бочках щось токсичне. Тут потрібна спеціальна команда.

Із деяких бочок постійно витікала якась рідина, що наповнювала мій ніс пекучим запахом. Я зосередилася на тому, щоб не зважати на цей дух і знайти ще когось.

— Добре, хороша собачка. Ходімо деінде, Еллі.

Ось! Я почула запах іще однієї людини — напружилася, насторожилася. То була жінка, і її аромат ледве пробивався крізь хімічний сморід, що забивав ніс.

— Нехай, Еллі. Цього ми залишимо тут. Ходімо, — сказала Майя. Вона легенько смикнула за повідок. — Ходім, Еллі.

Я знову насторожилася, збуджена. Нам не можна звідси йти!

Вона жива.

Розділ 23

— Ми бачимо жертву, Еллі, але він поки тут полежить. Ходімо, — сказала Майя.

Я зрозуміла, що вона хоче йти й гадала, може, це тому, що їй здається, ніби я звертаю її увагу на мертве тіло.

— Може, вона ще хоче мене знайти? — спитав Вернон.

Я подивилася на Майю, намагаючись дати їй зрозуміти.

Поліцейська роззирнулася.

— Тут? Усе тут розвалилося, занадто небезпечно. Але, може, вона б за вами залюбки побігала. Пройдіть трохи вулицею і погукайте її, а я спущу її з повідка.

Я не звернула уваги на Вернона, коли він побіг геть. Я зосередилася на людині під уламками. Я відчувала запах страху крізь ядучий хімічний сморід — він обпікав мені весь ніс, як колись скунс. Майя відчепила повідок.

— Еллі? Що робить Вернон? Куди він пішов?

— Еллі! Дивися! — кричав Вернон. Він поволі побіг вулицею. Я провела його поглядом — погратися в лови мені хотілося, але у мене була справа. Я повернула до розваленої будівлі.

— Еллі! Стій! — кричала Майя.

Коли б це був Джейкоб, його «стій» зупинило б мене на місці, але Майя так твердо не командувала. Я пірнула у вузький отвір поряд із мертвим тілом і полізла вперед. Я вступила в щось мокре, й лапи почало щипати. Хімікати пахли так сильно, що перекривали все. Я згадала гру в порятунок із Ітаном, і те, як могла його знайти на глибині за ледь помітними слідами його запаху у воді.

Задихаючись, я просувалася вперед. Мене торкнулося прохолодне повітря, і я пролізла крізь діру у вузький прохід. Висхідний потік приносив сюди свіжість, хоча мої ніздрі й далі горіли від пекучої мокрої кислоти, що ляпнула мені на морду.

За мить я побачила жінку, яка зіщулилася в кутку й затуляла обличчя тканиною. Її очі стали великі, коли вона побачила мене.

Я загавкала, бо не могла повернутися до Майї та показати їй шлях.

— Еллі! — кашляючи, кричала Майя.

— Майє, верніться! — попереджав Вернон.

Я гавкала далі.

— Еллі! — десь уже близько гукала Майя. Тепер і жінка почула її та стала відгукуватися, випромінюючи жах.

— Там хтось є, хтось живий! — крикнула Майя.

Я терпляче сиділа біля жінки, відчуваючи, як її страх змінюється надією, коли чоловік у шоломі й масці посвітив згори у вузьке приміщення й помахав над нами ліхтариком. Очі в мене сльозилися, з носа текло, уся морда