Читати книгу - "Смажені зелені помідори в кафе «Зупинка»"

дивитися. Хіба ти не пам’ятаєш, як місця собі не знаходила, поки вона не приїхала?

— Так, але іноді мені треба трішки розвіятися. Хочеться знову відчути власну свободу. Ти знаєш, як це буває.

— Звісно ж, знаю, Іджі. Але ти маєш глянути на ситуацію з її точки зору. Дівчина покинула все, аби приїхати сюди, покинула рідне місто і всіх своїх друзів, з якими зростала — просто щоб бути тут і підсолоджувати тобі життя. У неї нічого немає, окрім тебе й Кукси. Це в тебе і друзі, і родина…

— Ну, знаєш, іноді мені здається, що її вони люблять більше, ніж мене.

— Послухай, Іджі, що я тобі скажу. Ти не думала, що вона могла б мати тут кого схоче — варто їй лише пальцем поманити? На твоєму місці я б добряче подумала, перш ніж влаштовувати сцени.

Цієї хвилі з ванної кімнати виповзла Гелен Клейпул, жінка років п’ятдесяти, що роками стирчала в річковому клубі, чіпляючи чоловіків, і готова пити з усім, що рухається й купує їй випивку. Сп’яніла настільки, що заправила спідницю в труси, вона пошкандибала до столу, де на неї чекали інші пияки.

Єва показала в її бік:

— Бачиш, ось жінка, яка домоглася волі. Усім начхати, де вона. Ніхто її не шукає, це я точно тобі кажу.

Іджі дивилась на Гелен. Помада розмазана, патли лізуть в обличчя, п’яні очі дивляться на сусідів, але нічого перед собою не бачать.

Незабаром Іджі промовила:

— Я маю йти. Треба все це обміркувати.

— Так, непогана ідея.

Двома днями пізніше Рут отримала акуратно надруковану записку, в якій було сказано: «Якщо тримаєш дику тваринку в клітці, будь певна — вона помре. Але якщо відпустиш її на волю, в дев’яти випадках з десяти вона повернеться додому».

Уперше за три тижні Рут зателефонувала Іджі.

— Я отримала твою записку й подумала: мабуть, нам треба хоча б поговорити.

Іджі затремтіла від хвилювання.

— Гадаю, це буде чудово. Я зараз буду, — сказала вона й кинулася до дверей, готова присягнутись на Біблії перед будинком преподобного Скроґґінза, що ніколи більше не брехатиме Рут.

Уже коли вона повернула за ріг і побачила будинок Клео та Нінні, до неї раптом дійшло, що сказала Рут. Яка ще записка? Ніяких записок вона не надсилала.

«Бірмінгем ньюз»

15 жовтня 1947 р.

Однорукий чвертьзахистник приводить команду до п’ятої перемоги поспіль

З рахунком 27:20 команда Еджвуда поступилася своїм суперникам з Вісл-Стоп. Наприкінці останньої чверті, протягом якої зберігався рахунок 20:20, перемогу приніс блискавичний 39-метровий пас, який виконав однорукий чвертьзахисник команди Вісл-Стоп Бадді (Кукса) Тредґуд, учень випускного класу.

«Кукса — наш найцінніший гравець, — заявив у вчорашньому інтерв’ю тренер Дельберт Нейвз. — Саме його спрямованість на перемогу і командний дух переломили ситуацію. Попри свою ваду, цього року він спромігся виконати 33 завершених пасів із 37. Він здатен прийняти центральну подачу, притиснути м’яч до грудей, правильно зорієнтуватися і віддати пас менш ніж за дві секунди, а його швидкість і точність просто вражають».

Цей учень, який добре вчиться, також є провідним гравцем бейсбольної та баскетбольної команд. Він син місіс Рут Джеймісон із Вісл-Стоп. Коли його спитали, як він домігся такої вправності у спорті, він відповів, що тітка Іджі, яка брала участь у його вихованні, навчила його всього, що він знає про футбол.

Кафе «Зупинка»

Вісл-Стоп, Алабама

28 жовтня 1947 р.

Кукса щойно повернувся з тренувань і взяв собі колу. Іджі за прилавком готувала другу чашку кави для Смоукі Відлюдька і, коли хлопець проходив повз неї, сказала:

— Я хочу поговорити з тобою, юначе.

Отакої, подумав Смоукі й зосередився на поїданні свого пирога.

Кукса спитав:

— А що я? Я нічого не зробив.

— Це ти так гадаєш, малюче, — сказала вона Куксі, який уже був майже два метри на зріст і голився. — Хотімо до задньої кімнати.

Він повільно рушив слідом за нею й сів до столу.

— Де мама?

— У школі на зборах. Отже, юначе, що ти сьогодні сказав Пеґґі?

Він зробив невинний вигляд.

— Пеґґі? Якій Пеґґі?

— Ти знаєш якій. Пеґґі Гедлі.

— Нічого не казав.

— Так-таки нічого?

— Ні.

— То чому, на твою думку, вона приходила сюди годину тому, вся в сльозах?

— Гадки не маю. Звідки мені знати?

— Вона часом не запрошувала тебе піти сьогодні з нею на танці до Сейді Гокінз?

— Так, мабуть, запрошувала. Не пам’ятаю.

— І що ти їй відповів?

— Ох, тітко Іджі, я не хочу йти з нею ні на які танці. Вона ще зовсім дитина.

— Що ти їй сказав?

— Я сказав, що зайнятий, чи щось таке. Вона просто ненормальна.

— Містере, я запитую вас, що саме ви сказали дівчині.

— Ну, я лише пожартував.

— Лише пожартував, еге ж? Ти стояв там і корчив із себе крутого перця перед своїми приятелями, от що ти робив.

Він неспокійно засовався на стільці.

— Ти сказав їй, щоб поверталася зі своїм запрошенням, коли відростить собі цицьки. Так усе було?

Він не відповів.

— Це правда?

— Тітко Іджі, то був просто жарт.

— Що ж, тобі пощастило, що обличчя не натовкли.

— Її брат стояв там же, поряд зі мною.

— Ну, тоді йому теж слід надерти дупу.

— Вона просто робить з мухи слона.

— З мухи слона? Ти хоч уявляєш, скільки відваги знадобилося цій дівчинці, щоб запросити тебе на танці? І бовкнути їй таке перед усіма тими хлопцями? А тепер ось що, друже мій. Ми з твоєю матір’ю не на те тебе виховували, щоб ти став тупим зарозумілим невігласом. Як би ти почувався, якби хтось заявив таке твоїй матері? Що, якби якась дівчина сказала тобі повертатись, коли цюцюрка відросте?

Кукса почервонів.

— Не говори так, тітко Іджі.

— Ні, я говоритиму саме так. Я не дозволю, щоб ти поводився, як білий покидьок. Якщо не хочеш іти на танці, це одне, але ти не смієш розмовляти так із Пеґґі чи з будь-якою іншою дівчиною. Ти мене зрозумів?

— Так, мем.

— Я хочу, щоб ти пішов до неї просто зараз і вибачився. І ніяких «можливо». Чуєш мене?

— Так, мем.

Він підвівся.

— Сядь. Я ще не закінчила!

Кукса зітхнув і всівся знову на стілець.

— Що тепер?

— Я маю про дещо з тобою поговорити. Хочу знати, що в тебе з дівчатами.

Кукса збентежився.

— Що ти маєш на увазі?

— Я ніколи не втручалася в твоє особисте життя. Тобі сімнадцять років, ти вже достатньо великий, щоб бути чоловіком. Та все ж ми з матір’ю хвилюємося за тебе.

— Чому?

— Ми думали, ти сам це переростеш, але ти вже занадто дорослий і досі вештаєшся з приятелями.

— А що не так із моїми друзями?