Читати книгу - "Добло і зло"

130
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 51 52 53 ... 72
Перейти на сторінку:
живіт.

— О, — сказала вона. — Точно. Саме час сходити в туалет.

— Нє, не ходи в туалет… — зловісно зашипіла я. — Там сидить Комод і їсть дивани.

— І сере комодиками, да?!

— Да…

Десь із секунду ми з містичним жахом уявляли собі цей гігантський диванно-комодний Уроборос, а потім стали іржати як коні після ЛСД-шного вівса, чим розбудили Алісу-20. Що було далі — я не пам'ятаю. Так-так, дорога Медвідь (якщо ти раптом це читатимеш), саме не пам'ятаю, а не не хочу розказувати. Блек-аут і всьо.

2

Одного дня я внюхала на своїх речах запахи квартири Алігарха.

— Хуйовий знак, — вирішила я, але тьолки й не думали припиняти прати наші шкарпєдони в його пральній машинці.

Деколи це їхнє прання суміщалося з бухаловом й співами під його караоке. Тоді все тяглося аж до мого засинання. Наступного ранку в сонячну кімнату вривався сонячний Алігарх і декламував:

— Праснісь-праснісь. художнік, нє прєдавайся сну, ти вєчнасті заложник…

— В сосновому гробу! — римувала я і додавала: — На хуй всі, пожалуста. Я не йду на роботу. Я роботу ненавиджу.

І так уже років із двадцять. Чи й двадцять три. Спершу я ненавиділа садік, потім школу, потім університет. Відтак роботу. Бо треба рано вставати і на неї йти. Десять ранку — це капєц як рано. Я ще сплю і в одинадцятій, коли в мене починається робочий день. Я сиджу в Білочці, вона стоїть у пробці, і я сплю. Я пишу програму і сплю. Я ходжу невмивана після зйомки з ірокезам і оранжевими очима по супермаркету, купую кокосове молоко, кієвскіє тьолачькі з білими дряблими ногами на високих каблуках озираються на мене й сикають: «О госсспаді…», А Я СПЛЮ.

Прокидаюся я десь під вечір. Коли трапляється культурна програма, на яку мене запрошено як гостя, я тягну в гості й своїх тьолок. Хай окультурюються трохи. Даєш чуп західноукраїнської європейскости в тракторобудівні голови харківських сявок!

От, наприклад, прийом у Гете-інституті. Справжній прийом. Із дрес-кодом і фуршетом. З фрагментами розумних лиць. Серйозні дяді й тьоті, письменники, перекладачі, льотчики чомусь. Вася, Грізлі і Лосось наїдаються шаровим їдлом і п’ють вино. Так собі вони, вирішили тьолки, зате в необмеженій кількості.

Вася:

— Ага, нічо так поїли за рахунок цих письменників-лузерів, ой. І додому набрали. Нічо тут у вас, ага. Так вип’ємо ж за українську літературу!

3

Я стою в фіолетовій тьолочній кімнаті перед нашим неосяжним спільним стелажем з ролетовою шторою. Перед шафою-купе стою, тільки фасон для тьолок. Щось викопую і сумно оглядаю корисні копалини. Ніхуя вони не корисні чомусь. Єдине, що варте уваги й носіння, — щойно куплена футболка з радіом. Але вона зараз в пранні. На радіо пролилася кава. Чи суп-пюре. Чи соєвий соус.

Затіваю діалог з Медведем:

— А у тебе теж таке буває, що купуєш собі нову шмутку і здається, що крім неї нічого кращого нема?

— Да, у всіх буває, — розраджує мене Ведмідь. — Особливо коли щось придумуєш, а тобі його ахуєнно шиють. От моє пальто. Я ненавиджу все, крім нього, навіть людей. Я люблю своє пальто. Навіть печиво достойне любові. А що — куплю пальту телефон, буду писати йому сумні есемески. «Пальто, кидай все, переїзди в Київ!» А потім буду їхати до пальта в Харків і писати від нього есемески собі, а телефон лишати в Києві… А ти кончєна.

— Ти теж. — Я продовжую: — І коли будеш іти з роботи, скажеш, що ти йдеш від них до пальта. Можна ще його фотографію носити на десктопі і зітхати сумно, поглядаючи на неї: «Ех, пальто-пальто, знать би сєйчас гдє ти, с кєм ти…»

А Медвідь і справді буде задовбувати всіх нещасних сусідів цією піснею БУМБОКСУ доти, доки не подзвонить її мама з Харкова і скаже: «Доню, пальто в шафі. Тато за ним наглядає». Тоді Медвідь нарешті ляже спати й відіспиться після нічної зміни.

ВЕДМЕЖИЙ ЖЕНИХ

А то одного разу до Грізліка приїхав жених із Норвегії. Ще до приїзду ми стали кликати його ніжно — Лосось… Медвідь і Лосось — чудова імпозантна пара. Правда, Грізлі нікуди там заміж не збирався. Він збирався отримати від Жениха диван, тренажер і чорну кришку на унітаз. Норвезький принц же хотів любові і ласки, як то притаманно усім неодруженим самцям після тридцяти, визнають вони самі перед собою це чи ні. Ведмідь і Вася — бо як же без подруги в боєкомплекті? — безбожно розкручували бідолашного на гроші. Пили стільки дорогого алкоголю, скільки їх загартовані дорогим алкоголем тіла могли вмістити. Але не більше. Ригати — моя прерогатива.

В перший же вечір, коли ми забрали женишка з аеропорту, ми повезли його в меблевий магазин і купили синій диван. Перед тим Ведмідь і Вася пофарбували свою кімнату в чорничний колір, а ще перед тим у кімнаті було встановлено подобу шафи-купе, світло-блакитного кольору. Одним словом, кімната «Йогурт Лісова Ягода-Вбивця» була готова для флегматичних скандинавських секс-ігор. Але ж не тут-то було. Хто вам сказав, що Ведмідь збирався розплачуватися своїм великим ніжним білим тілом за якісь там тренажери, дивани, подушки і набір «Стіл + 2 стільці всього за 365 грн»? В Жодному Разі! У Ведмедя в житті було єдине кохання — Вася. Ну, може, ще пів іншого — я. Але то вже на випадок Васіної наглої смерті, тьху-тьху-тьху. Так от, Ведмідь із Васею як сповнювалися ентузіазмом із сексуального приводу, так і продовжували сповнюватися. Активно все це в них відбувалося — підігріте моєю тимчасовою відсутністю (ну, мучила мене совість за їх Лосося, хоч ти трісни!), так і присутністю Жениха. Гострі відчуття і все таке. Тож, поки він був, наприклад, у ванній, Вася тягла Ведмедя до кабінету і шипіла:

— Ну, тут він точно нас не застукає… він же не прийде в Кабінет?

— Тю, — заперечував Ведмідь. — І з якої це радості він не прийде? Побачить, що нас немає в одній спальні, нема в іншій, в кухні нас нема — то куда тоді він піде нас шукати?

Ну, так воно і сталося. Вася, що швидко, в пориві пристрасті, вже була застрибнула на підвіконня (в Кабінеті з меблів — поки лише порване крісло), вже почалося в них це, що проти ночі ліпше не згадувати, бо спокійно не заснеш, як тут прочиняє двері Лососик. Вася — хоп! — швиденько закидає обидві ноги на підвіконня і сідає цнотливо в профіль, задумливо поглядаючи на небо з силуетами баштових

1 ... 51 52 53 ... 72
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Добло і зло», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Добло і зло"