Читати книгу - "Габрієла"

барі поменшало, Насіб послав Шіко Молезу снідати.

— На зворотному шляху захопи і мій сніданок.

У години сніданку бар завжди бував порожнім. Насіб у цей час перевіряв касу, підраховував виторг і витрати. Першим після сніданку незмінно з'являвся Тоніко Бастос, він випивав «для травлення» кашасу з bitter[54]. Того дня тільки й розмов було, що про вбивство та похорони. Потім Тоніко розповів про те, що відбувалось в кабаре після того, як Насіб пішов додому. Полковник Рібейріньйо так налигався, що його довелося тягнути додому майже волосом. На сходах його тричі вирвало, він забруднив увесь костюм.

— Рібейріньйо вклепався в танцівницю…

— А Мундіньйо Фалкан?

— Він рано пішов. Переконав мене, що з нею в нього немає нічого і що шлях вільний. Ну і я, звичайно…

— Кинувся в атаку…

— Точніше — почав гру.

— А вона?

— Що вам сказати? Здається, виявляє зацікавленість. Але, поки не підчепить Рібейріньйо, буде, мабуть, вдавати з себе святу. Тут все відомо наперед.

— А чоловік?

— Цілком на боці полковника. Він уже все знає про Рібейріньйо. А зі мною не хоче мати жодних справ. Хай жінка сміється для Рібейріньйо, танцює з ним, притискується до нього, підтримує йому голову, щоб його краще знудило, — каналії все це подобається. Але варто лише підійти мені, і він одразу стає між нею і мною. Типовий професійний альфонс.

— Він боїться, що ви зіпсуєте йому всю справу.

— Згоден на залишки. Хай Рібейріньйо платить, а я задовольнятимусь вихідними днями… Я думаю, що й чоловік не довго огинатиметься. Мабуть, йому вже відомо, що я син місцевого політичного лідера. Тому стосовно мене йому слід поводитися дещо інакше.

Шіко Молеза приніс сніданок. Насіб вийшов із-за прилавка і сів за один із столиків, пов'язавши серветку навколо шиї.

— Ну, побачимо, що вона за куховарка?..

— Нова? — поцікавився Тоніко.

— Ніколи не доводилося бачити такої вродливої смаглявки! — ліниво процідив Шіко Молеза.

— А ви мені казали, що вона страшна, наче відьма. Безсоромний ви араб. Хотіли втаїти правду від товариша?

Насіб розібрав посуд, поставив на столі їжу.

— О! — вигукнув він, вдихнувши аромат курячої кабідели[55], смаженої солонини, рису, квасолі і банана, нарізаного кружальцями.

— Справді гарненька? — розпитував Тоніко Шіко Молезу.

— Мало сказати гарненька…

Тоніко схилився над тарілкою.

— І ви ще кажете, що вона не вміє варити? От брехливий турок…

Насіб запросив його до столу:

— Тут вистачить для двох, пригощайтесь.

Біко Фіно відкрив пляшку пива, поставив її на стіл.

— Що вона зараз робить? — запитав Насіб у Шіко.

— Про щось бесідує з матір'ю. Здається, про спіритизм. Вірніше, говорить мама, а вона лише слухає і сміється. А коли вона сміється, сеньйоре Насібе, можна просто отетеріти.

— О! — знову вигукнув Насіб, покуштувавши страву. — Це ж манна небесна, сеньйоре Тоніко. Тепер, дякувати богові, мене будуть гарно обслуговувати.

— За столом і в ліжку? Чи не так, турку?..

Насіб досхочу наївся, і після того, як Тоніко пішов, розлігся за звичкою у шезлонгу в затінку дерев. Він узяв баїйянську газету майже тижневої давності і запалив сигару, потім розправив вуса. Насіб був задоволений життям, ранковий сум розвіявся. Згодом він сходить у дядькову лавку і придбає там дешеву сукню та пару кімнатних туфель. Треба домовитись з куховаркою про закуски і солодощі для бару. Ніколи б не міг подумати, що ця біженка, така непоказна на вигляд, вся в лахмітті, вміє так куховарити… І що бруд таїть таку чарівну жінку… Він мирно заснув. Вітер з моря лагідно перебирав його вуса.

Ще не продзвонило п'ятої години вечора, і в податковому бюро, а також у інших установах було повно відвідувачів, коли схвильований Ньо-Гало з номером «Діаріо де Ільєус» в руках увірвався в бар. Насіб подав йому вермут і зібрався був розповісти про нову куховарку, але той голосно гукнув своїм гугнявим голосом:

— Почалося!

— Що?

— Ось сьогоднішня газета. Щойно вийшла… Читайте…

На першій шпальті було надруковано довжелезну статтю, набрану жирним шрифтом. Заголовок простилався над чотирма колонками: «Обурлива зневага до бухти». Різка критика була спрямована головним чином на адресу префектури і Алфредо Бастоса — «депутата палати штату», обраного населенням Ільєуса, щоб той «відстоював святі інтереси району какао» і який забув про це. Тихий голос цього депутата лунає лише тоді, писалося в статті, коли треба похвалити дії уряду; цей парламентарії уміє вигукувати лише «дуже добре!» та «підтримую!». В статті критикувалося префекта, одного з кумів полковника Раміро, — «нікчемну посередність, здатну лише на низькопоклонство перед впливовою особою — місцевим касіком[56]», а також висувалося звинувачення проти політичних діячів, що по-нехлюйському ставляться до питання ільєуської гавані. Як привід для статті було використано вчорашній випадок: пароплав «Іта», що сів на мілину.

Найважливішої і найневідкладнішої проблеми району, яка становить альтернативу місцевого прогресу і означає або достаток і цивілізацію, або відсталість і злидні,— проблеми бухти Ільєуса, або, іншими словами, «величезної проблеми безпосереднього експорту какао», не існує для тих, хто «захопив за сприятливих умов командні висоти». Потім ішла убивча тирада, яка закінчувалась прозорим натяком на Мундіньйо, де нагадувалось, що «люди з високорозвиненими громадянськими почуттями мають намір у зв'язку із злочинною байдужістю муніципальної влади взятися за цю проблему і розв'язати її позитивно. Славетні і хоробрі мешканці Ільєуса, міста сивих традицій, зуміють засудити, покарати і винагородити по заслугах!»

— Справа серйозна, хлопчику…

— Стиль схожий на докторський.

— А мені здається, це робота Езекієла.

— Ні, Доктора. Я впевнений. Езекієл набрався вчора в кабаре. Стаття викличе шум…

— Шум?! Ви оптиміст… Буде грім і ще чорт батька зна що!

— Чого доброго, може розпочатися сьогодні, тут же, в барі.

— Чому тут?

— А бенкет автобусної компанії, ви забули! Прийдуть всі: префект, Мундіньйо, полковник Амансіо, Тоніко, Доктор, Капітан, Мануел дас Онсас; навіть полковник Раміро Бастос обіцяв узяти участь.

— Полковник Раміро? Адже він тепер вечорами і на вулицю не виходить.

— А він сказав, що прийде. Він людина слова і обов'язково прийде; ось побачите. Не виключено, що обід закінчиться суперечкою…

Ньо-Гало потирав руки.

— Весело буде, весело… — Він пішов у податкове бюро, залишивши розгубленого Насіба.

Прийшли офіціанти, найняті для бенкету; вони почали готувати залу, зсовувати докупи столики. Майже в той же час суддя з пачкою книг під пахвою влаштувався зовні із Жоаном Фулженсіо та Жозуе. Вони спостерігали за Глорією, яка сиділа біля свого вікна. Суддя вважав, що її постійна присутність на майдані шокує порядних людей міста. Жоан Фулженсіо сміявся, не погоджуючись з ним.

— Глорія — це соціальна необхідність, сеньйоре, її слід розглядати як суспільно корисний інститут, щось на зразок товариства імені