Читати книгу - "Тиша"

на Каспера, на жінку і, впізнавши її, завмер. Каспер відчував, що потрібно щось сказати. Не можемо ж ми залишити своїх ближніх, яким завдали мороки, ні в сих ні в тих.

Багато людей думають, що вони в цьому житті купили квиток на Ґілберта і Саллівана[55]. Та лише з великим запізненням виявляють, що життя — це фрагмент згубної музики Шнітке.

— Аске вирішив, що яйце малувате, — пояснив він. — А ви ж знаєте його темперамент.

Опинившись на вулиці, Каспер відпустив руку жінки. Вона не зробила далі ні кроку. Разом з Францом вони дійшли до автівки. Жінка як і раніше стояла нерухомо. Касперові вдалося забратися на сидіння.

— Нам треба потрапити на кільцеву, — сказав він.

— У тебе кровотеча, — сказав Фібер.

— Будь-яку венозну кровотечу можна зупинити за десять хвилин. Ніжними, але впевненими натисканнями.

— У тебе тільки дві руки.

На перехресті в кінці Сункрогсґаде вони повернули на північ. Усі вогні перед Касперовими очима зливалися в єдине ціле. Франц Фібер розвернувся. Каспера відкинуло до дверей.

— Поліцейський кордон, — повідомив молодик.

Вони виїхали на Странбульвар. Потім на Ягтвай. Каспер знайшов пачку тканинних серветок. Склавши їх, зробив із них компрес. Спробував прив’язати його рушником. Серветки намокали, щойно він їх прикладав. У нього підіймалася температура. Молодик, що сидів поруч з ним, почав плакати.

Ось у чому проблема з учнями. Варто тільки майстру запалити в учневі шалений вогонь, як виникає небезпека, що той згорить. Подивіться на синів Баха. Ніхто з них так серйозно і не став знаменитим після татусика. А Юнґ? Він так ніколи повністю й не стер сліди Фройда, що топтався по ньому.

— Обидві дитини живі, — сказав Каспер.

— Тобі треба до лікарні.

— Потім, у нас є ще кілька справ.

— Подивися на себе.

— Нам лишилося все або нічого. Як говорила свята Тереза з Ліз’є: Je choisis tout — я вибираю все.

Каспер опустив скло. Температура — це реакція на фізичні пошкодження, він пам’ятав це по своїх нещасних випадках на манежі з тих часів, коли ще працював акробатом. Прохолодний вітер приносив полегшення. Гірше було з утомою — вона пов’язана із втратою крові.

Вони їхали по Ягтвай — вулиці, що розділяє центр Копенгагена і решту районів. Звернули на Тагенсвай, переїхали через Озера. Ніколи раніше місто так не звучало. У нього з’явився відзвук якогось фокусу. Звучання нагадувало про різдвяний вечір або про час, коли по телевізору показують вирішальний матч з футболу. Але звук був інтенсивніший. Набагато напруженіший. Люди прислухалися до блокованого району. У тривожному очікуванні нових поштовхів. Вони прислухалися всі разом. Це була, хоча й не хотілося цього визнавати, спільність людей, які чудово усвідомлюють, що їм, можливо, доведеться померти разом. Падре Піо якось сказав віруючим, що найкраще місце для молитви — літак, заскочений аварією. «Якщо всі ви цієї миті справді зосередитеся на молитві, — сказав він, — то неминуче здійсниться Божий промисел».

— Я зустрічав багато божевільних, — зауважив Франц Фібер. — Але, чорт забирай, ніколи…

Каспер зробив знак, машина звернула з Естервольґаде, проїхала повз Геологічний музей, уповзла вгору підйомом у п’ятнадцять відсотків і в’їхала в низькі відчинені ворота.

В одній зі скляних будок горіло світло. Край письмового столу сидів білявий принц Валіант.

— Зроби ласку, довези мене аж до кабінету, — сказав Каспер.

Франц похитав головою.

— У моєму стані, — пояснив Каспер, — краще не виходити на холод.

Молодик натиснув на акселератор. Машина торохнула скляні двері, пробила їх, немов паперовий екран, і спинилася, частково в’їхавши у приймальню.

Каспер насилу звівся з переднього сидіння. Сів на стілець перед письмовим столом. Чоловік, що сидів за столом, скам’янів.

Коли Каспер був маленький, багато професорів звучали якось незугарно, що змушувало оточуючих роззиратися, шукаючи чогось такого, чим можна було б закрити вуха, ну, скажімо, якогось килима на підлозі. У той час для академічної кар’єри потрібна була невротична, однобічна, інтелектуальна наднапруга. Каспер зустрічався з професорами з Максиміліанового оточення, коли вони опинялися серед прем’єрної публіки, — вони далеко не були цілісними натурами.

Час змінив їхнє звучання, людина по той бік письмового столу мала широкий спектр. І все-таки.

— Багато циркових артистів, — сказав Каспер, — бояться людей з вищою освітою. Я не належу до них. Мій улюблений персонаж commedia dell’arte — Доктор, знаєш його? «Все можна вилікувати знанням».

Світловолосий чоловік подивився скоса на розбиті вхідні двері, Каспер чув, як він підраховує, які його шанси втекти.

— Не раджу, — зауважив Каспер, — мені втрачати нічого.

Судячи із звучання, чоловік відмовився від своєї думки.

— Що ти повинен був зробити?

Той не відповідав.

— Ти повинен був пролити світло природних наук на демонстрацію. Що вони демонстрували?

Блондин подивився на машину. Франц Фібер і далі сидів за кермом. Вікна й двері були зачинені.

— Свідків немає, — сказав він.

— Бог чує все, — відповів Каспер. — Але Він не свідчитиме в Міському суді.

Професор облизав губи.

— Вони нічого не демонстрували. Дівчинка сказала тільки: «Більше поштовхів не буде». Було двадцять покупців. Іноземців, Це було перекладено англійською. От і все. Це забрало п’ять хвилин.

Каспер чув, що він говорить правду.

— Що ти маєш із цього?

— Наукову інформацію.

— А чи не можна трохи ближче до правди?

Професор опустив очі.

— Ти дуже талановитий, — вів далі Каспер. — Я це чую. До того ж ти приїжджав разом з цим Кінг Конгом, щоб купити мене. І все-таки ти нездатний на насильство. А я здатний. Подивись-но на мене. Я прийшов прямо з бойовища.

Професор підвів на нього очі.

— Університет — сумне місце, — сказав він. — Коли ти насправді хочеш чогось досягти, то це має бути поза університетом.

Коли людина перебуває в гармонії із самою собою, у її звучанні з’являється приємна твердість. Навіть якщо це гармонія з власною сумнівною моральністю.

— Що такого вміють діти?

— Ми сканували їх. У них незвичайні енцефалограми. От і все.

— Що може Синя Пані? Мати Марія.

Чоловікове звучання змінилося, стало схоже на знайоме Касперові по ринках — звук, що передує якійсь угоді.

Каспер заледве звівся на ноги. Перед професором лежала синя тека. Він постукав по ній кісточками пальців.

— Між вищими навчальними закладами існує вільний обмін інформацією, — промовив професор.

Тека ця була з поліції, Каспер упізнав обкладинку, яку бачив у кабінеті Асти Борелло.

— Чудово, — сказав Каспер.

— Ми могли б домовитися. Ти працював у Данському технічному університеті. У вісімдесятих. На кафедрі теоретичної акустики. Консультантом, як тут сказано. Під час перебудови і проектування великих концертних зал. Вони вимірювали тебе. Тут говориться, що ти міг відчути коливання в частотному діапазоні