Читати книгу - "Ерагон. Брізінгр, або Сім обіцянок Ерагона й Сапфіри"

з усіма вашими ворогами, пані Насуадо. Для цього б знадобилася ціла армія. Повірте, навіть Ерагон не зміг би вас урятувати, якби всі, хто прагне вашої смерті, діяли так, як їм підказує їхня ненависть. Ви можете пережити сто замахів на ваше життя, навіть тисячу, але один може виявитись вдалим. І єдиний шанс уникнути цього — це переконати більшість ваших ворогів, що вони ніколи не пройдуть повз Нічних Яструбів. Наша репутація може захистити вас так само надійно, як наші мечі й наші обладунки. А те, що люди бачать, як ви тікаєте від нас, не йде нам на користь. Адже ми виглядали, наче купа йолопів, коли стрімголов мчали за вами й намагалися вас наздогнати. Словом, якщо ви нас не поважаєте, то чому тоді хтось має нас поважати?

Гарвен підійшов ближче й заговорив майже пошепки:

— Ми з посмішками на обличчях віддамо заради вас життя, якщо в тому буде потреба. І єдине, про що б ми вас хотіли просити, це те, аби ви дозволити виконувати нам наші обов'язки. Адже це зовсім невеличка послуга з вашого боку. І може настати день, коли ви будете вдячні нам за те, що ми завжди поруч. Ваша захисниця — людина, а це означає, що, попри всі її заслуги, вона все ж таки може припуститись помилки. А крім того, вона не присягала вам на вірність прадавньою мовою, як це зробили всі Нічні Яструби. Не хочу зводити наклепу, але вона може вас розлюбити й стати вашим ворогом, а Нічні Яструби ніколи вас не зрадять. Ми ваші, пані Насуадо, душею й тілом. Тож, будь ласка, дозвольте Нічним Яструбам робити те, що вони мають робити… Дозвольте нам захищати вас.

Спочатку Насуада слухала його зовсім неуважно, проте невдовзі красномовність і розум капітана вразили її до глибини душі. Їй здалося, що він дуже надійний чоловік, якому можна було доручати й інші важливі завдання.

— Схоже, Джормандер оточив мене воїнами, які вміють орудувати своїм язиком незгірше, аніж мечем, — мовила вона з посмішкою.

— Моя пані…

— Ви маєте рацію. Мені не слід було тікати й залишати ваших людей позаду. Мені дуже шкода, я й справді вчинила геть нерозумно. Просто я ще й досі не можу звикнути до того, що мене весь час оточують охоронці, й інколи забуваю, що не можу рухатись вільно. Присягаюсь, капітане Гарвене, більше цього ніколи не буде, адже мені дуже не хочеться ображати ані вас, ані Нічних Яструбів.

— Дякую, моя пані.

Насуада розвернулася, щоб глянути на ельфів, але ті вже сховалися від її очей, пірнувши в русло пересохлого струмка за чверть милі від їхнього табору.

— Гарвене, мені здається, що хвилину тому ви придумали девіз для Нічних Яструбів.

— Справді? Щось не пригадую.

— Справді! Ви сказали: «…найсильніші й найрозумніші воїни»! Це буде гарним девізом! І якщо решта Нічних Яструбів уподобають його, то ми попросимо Тріанну, щоб вона переклала ці слова прадавньою мовою, а потім наші майстри напишуть їх на ваших щитах, а наші швачки вигаптують їх на ваших формах.

— Ви дуже щедра, моя пані. Коли ми повернемось до наметів, я поговорю про це з Джормандером та іншими капітанами. От тільки…

Капітан завагався, але Насуада випередила його, миттю здогадавшись, що саме турбує досвідченого воїна:

— Ви, певно, хвилюєтесь, що такий девіз є надто простим для воїнів вашого рангу, і вам, мабуть, хотілося б чогось більш високого й шляхетного?

— Саме так, моя пані, — сказав капітан, полегшено зітхнувши.

— Ну що ж, ви маєте рацію. Нічні Яструби є представниками варденів, і під час служби ви маєте справу з представниками геть усіх рас. І я б була дуже засмучена, якби ви справляли на них якесь хибне враження… Я залишаю це на ваш розсуд, і ви самі вигадаєте собі девіз, думаю, усі гуртом ви легко впораєтеся.

А вже наступної миті дванадцять ельфів випірнули з русла пересохлого струмка, і Гарвен, проговоривши слова вдячності, відійшов від Насуади на належну для охоронця відстань. Готуючись прийняти ельфів, Насуада махнула рукою й попросила Анжелу та Елву повернутися.

Ельфи були вже за кілька сотень футів від них, їхній ватажок виявився чорний, ніби сажа. Спочатку Насуада вирішила, що в нього така ж темна шкіра, як і в неї, або що він увесь вбраний у чорне. Та коли ельфи наблизились, дівчина побачила, що у ватажка була тільки пов'язка на стегнах та плетений пояс, на якому висіла торбинка. Решту тіла вкривала синьо-чорна шерсть, що виблискувала під сонячним промінням.

Шерсть була завдовжки у чверть дюйма й нагадувала гнучкі обладунки, що передавали форму м'язів. Проте на гомілках та з внутрішнього боку рук вона сягала двох добрих дюймів, а між лопатками взагалі переходила в гриву, завдовжки з долоню, що спадала кудлатими пасмами вздовж усього хребта. На загострених вухах ельфа красувалися котячі китички. Обличчя теж вкривала шерсть, проте вона була такою короткою й гладесенькою, що її видавав лише колір. Очі ватажка були небесно-блакитними, а на кожному пальці замість нігтів стирчали пазурі, що напевно вселяли в усіх ворогів цієї раси неабиякий страх. Коли ж ельфи врешті-решт зупинилися перед Насуадою, дівчина помітила, що від них лине особливий запах, мускусно-солоний аромат сухого ялівцю, змішаного з димом. Це був запах сильних чоловіків, і Насуада враз відчула, як по її шкірі поповзли мурашки, кидаючи дівчину то в жар, то в холод. Вона вся зашарілася й дуже сподівалась на те, що цього ніхто не помітить.

Решта ельфів, вбраних у короткі сорочки жовтогарячого й зеленого, ніби хвоя, кольору, мали звичайний вигляд і були схожі на Арію. Серед них було шестеро чоловіків і стільки ж жінок. Вони майже всі мали чорне, як смола, волосся, якщо не брати до уваги двох жінок, чиє волосся нагадувало своїм кольором зоряне сяйво. Визначити вік ельфійських чаклунів було дуже важко, оскільки їхні обличчя не мали жодної зморшки. Правду кажучи, це були перші ельфи, яких Насуаді доводилось бачити, крім Арії, тож дівчині дуже кортіло дізнатись, чи її ельфійська подруга була справжньою представницею своєї раси.

Торкнувшись двома пальцями вуст, головний ельф вклонився, так само як і його супутники, а потім приклав праву руку до грудей.

— Мої вітання, Насуадо, донько Аджихада, — мовив він. — Атра естерні оно тхелдуін, — його акцент був більш помітним, ніж в Арії, а слова прадавньої мови, що їх він вимовляв, якимось дивним чином обертались на музику.

— Атра ду еваринія оно варда, — відповіла Насуада, згадуючи уроки Арії.

Ельф задоволено посміхнувся, показавши свої