Читати книгу - "Конан, варвар із Кімерії"

й засуви міцні, та я звик спати зі своїм сталевим другом.

Арам нічого не відповів. Тільки перебирав пальцями густу бороду й дивився на страшну зброю. Потім тихо пішов, причинивши за собою двері.

Конан замкнув двері на засув, перетнув кімнату, відчинив інші двері, визирнув. Його кімната була в тій частині будинку, яка виходила на західну дорогу. Звідси можна було потрапити в маленький дворик, обнесений окремою стіною. Стіни, що відділяли дворик від таверни, були досить високі й не мали дверей, але стіна з боку дороги була невисокою, і ворота в ній не були замкнені.

Конан постояв кілька хвилин, відчуваючи тепло від лампи позад себе. Він дивився туди, де дорога зникала серед фінікових пальм. Звідти було чути слабкий шерех листя на легкому вітрі. За гаєм тяглися голі нескінченні піски. На протилежному кінці вулиці чулися слабкі звуки міста, освітленого ліхтарями. А тут було тихо, щось шепотіло листя, тьмяно мерехтіли зорі. За низькою стіною лежала курна дорога, і жалюгідні порожні халупи дивилися плоскими дахами на зоряне небо. Десь там, за пальмовим гаєм, почувся тихий гуркіт барабана.

Конану згадалися похмурі попередження зуагіра, які вже не здавалися безглуздими й фантастичними. Конан знову задумався над таємницею порожніх халуп. Чому жебраки обминають їх?

Він повернувся до кімнати, зачинив двері й опустив засув.

Світло почало тремтіти. Конан міг би заприсягтися, що ще кілька хвилин тому в лампі було достатньо пальмової олії. Тепер же її залишалося обмаль, на самісінькому денці. Кімерієць, що зроду не відзначався поступливістю, хотів був покликати господаря і влаштувати скандал. Але день трапився надто важкий, пора було й відпочити. Конан загасив вогонь.

У темряві він роздягся, витягнувся на дивані. Його м’язиста рука звично відшукала руків’я меча. Втомлено поглянувши на зорі в заґратованому вікні, кімерієць піддався чарівності легкого шелестіння пальмового листя і поринув у сон, куточком свідомості прислухаючись до бурмотання барабана з пустелі… до цього низького бурчання обтягнутого шкірою інструменту, по якому завдавала м’якого удару відкрита долоня чорної руки…

2. НІЧНІ ЛОВЦІ

Конан прокинувся, почувши, що відчиняються двері. Він прокидався не так, як звичайна цивілізована людина — ледача, зніжена, напхана снодійним. Конан прокинувся миттєво. Готовий до бою, з ясним розумом, він виразно й безпомилково визначив звук, що перервав його сон. Він побачив, як відчинилися двері і в отвір, затуливши небо, втиснулася величезна темна фігура з широкими похилими плечима і страшною головою.

По спині кімерійця забігали мурашки: адже двері були надійно замкнуті. Відкрити їх могли лише демони й чаклуни. Та й чи може бути в людини така голова, що вимальовувалася на тлі неба? Кімерієць уловив знайомий запах, але не заспокоївся, оскільки легенда зуагірів твердила, що саме такий запах у дияволів.

Конан обережно підібгав під себе ноги і різко схопився. Удар мечем — немов стрибок тигра з темряви. Навіть демону не вдалося б ухилитися від такої атаки. Меч легко пройшов крізь м’язи й кістки, і щось із довгим хрипом важко зсунулося на підлогу. Конан схилився над поверженим. З меча скрапувала кров. Хто це був — диявол чи людина, — вже не мало значення: він помер. Конан відчував смерть, як відчуває її дикий звір. Він виглянув через прочинені двері — ворота відчинені, дворик порожній.

Конан зачинив двері, але не замкнув їх. У темряві відшукав лампу, запалив гніт. І наступної миті вже розглядав істоту, що лежала на підлозі в калюжі крові.

Це був чорношкірий гігант із пов’язкою на стегнах. Рука його все ще стискала вузлувату палицю, оббиту на кінці бронзою. З кучерявого волосся за допомогою тонких гілочок і глини була зроблена страшна зачіска, що нагадувала роги буйвола. Ці роги й надавали голові страшного вигляду. Одержавши ключ до розв’язання загадки, Конан розсунув ногою товсті червоні губи і, дивлячись на підпиляні до основи зуби, вилаявся.

Тепер він знав причину таємного зникнення подорожніх із будинку Арама Бакші. Стали зрозумілі й гуркіт барабана за фініковим гаєм, і яма, наповнена вугіллям упереміж із людськими кістками. Над цією ямою, в мерехтливому світлі зірок підсмажувалося незвичайне м’ясо, а навкруги багаття сиділи чорні звірі, вгамовуючи голод своїх неситих утроб. Людина на підлозі була рабом канібалів40 з Дарфару.

Таких людей Конан бачив немало в цьому місті. В Замбулі канібалізм не визнавали відкрито, але тепер Конан знав, чому люди так ретельно закривалися на ніч і чому жебраки уникають темних алей і покинутих халуп. Він з огидою вилаявся, оскільки не раз бачив, як нічними вулицями крадькома рухалися чорні примари в пошуках своїх жертв. А такі, як Арам Бакша, відкривали їм двері. Власник таверни не був дияволом — він був набагато гіршим. Раби з Дарфару прославилися брудною крадіжкою, і не було сумніву, що частина награбованого потрапляла до рук Арама Бакші. Натомість він продавав їм людську плоть.

Конан загасив лампу. В темряві підійшов до дверей, відчинив їх і почав обережно обмацувати різьблені прикраси зовні. Одна з них рухалася і була закріплена на стрижні, який виходив із дверей. Кімната виявилася пасткою. До того ж спеціально обладнаною. Люди потрапляли сюди як кролики, та тепер замість кролика сюди потрапив шаблезубий тигр.

Конан підійшов до тих дверей, які виходили в коридор, і штовхнув їх. Двері не зрушилися, і кімерієць пригадав про товсту залізну смугу з другого боку. Арам не шукав зустрічей ні з жертвами, ні з тими, з ким діяв разом.

Застебнувши пряжку ременя з мечем у піхвах, Конан переступив через калюжу крові, вийшов у двір і обережно причинив за собою двері. Він не збирався відкладати на потім розмову з Арамом. Скільки ж нещасних було вбито уві сні дрюком, а потім витягнуто на дорогу, що веде до страшної ями!

У дворі Конан прислухався. Як і раніше, тихо гуркотів барабан, але відблисків полум’я за гаєм не було видно: нікого, значить, ще не смажили.

Канібалізм у цих місцях був невід’ємною частиною життя чорношкірих, їхнім способом існування. Ось і тепер вони зібралися на свій страшний культовий бенкет. І якщо їм сьогодні все ж таки щось перепаде, то вже ніяк не Конан.

Щоб потрапити до Арама, треба було видертися на одну зі стін. Високі стіни, як з’ясувалося, служили захистом не тільки від кочівників, а й від канібалів. Та Конана не можна було порівнювати з людьми пустелі: йому не раз траплялося долати кручі рідних пагорбів і скель. Тепер він стояв біля стіни й вирішував, як зручніше перебратися на другий