Читати книгу - "Місто Боуган"

ногах її тримав мільйон загадкових уколів від балакучої костоправки-китайози. Вона опустила слабку долоню на живіт і спробувала його втягнути. Обвела себе тверезим поглядом. Вона чесно і відверто оцінила ситуацію:

А вона, курча, ще в геть непоганій формі.

Зазвучав домовлений стук у двері. Вона щось гукнула у відповідь. Зайшла Дженні Цзинь. На ній був білий шкіряний комбінезон на все тіло і сріблясті гівнодави. Манюня уважно придивилася до наряду.

— Моднява, — сказала вона.

Дженні підняла пляшку мускату, виявила, що та порожня, тож натомість плюснула собі «Джона Джеймсона» з пляшки на тумбочці коло ліжка.

Випила залпом, підкурила сигару.

— Хто скаже йому новини? — спитала Дженні.

— Ти за це не хвилюйся, дитино. Ходи, наряди мене.

Дженні відсунула вбік дзеркальні двері гардеробу, почала перебирати навалені там сукні — якісь збереглися ще із втраченого часу.

— Щось вибрала, Манюню?

Манюня зітхнула.

— З тим, як карти лягли, я думаю, чи не вдягти бальну сукню до підлоги? Може, горностаєм підбиту? Таку, тіпа… як у Лани Тьорнер?

Дженні принесла сукню і розстібнула. Подаючи її, тихо спитала у своєї наставниці:

— А далі мені що робити, Манюню?

— Тобі треба просто показатися там.

Манюня взяла стару сукню й понюхала. Віддала її назад. Підняла слабкі руки над головою.

— Давай, застібни, — сказала вона, — і сповісти владі.

*

Бруківкою до Допільського мосту прямувала ціла шеренга кін-полісії.

З того боку річки долинали кпини піщаних пайкі.

Логан спостерігав і слухав з боку доків, від Забав. На якийсь час затримався перед собачими боями. Підморгнув старому букмекерові — афганцю з Висоток.

Пара бультер’єрів зійшлася у двобої, могутні мускулясті шиї напружилися, шерсть на загривку стояла дибки, пащі зчепилися, юшила кров.

— На когось ставите, містере Г.?

Логан уважно придивився до псів, важко опустивши підборіддя на долоню.

— Все одно два пенси на себе, — сказав він.

*

Димопільський завулок, вихід у дюни:

Підбиті залізом підбори на гладкій бруківці.

Двоє юнаків поволі обходять один одного.

Кожен тримає шкелп і просувається повільно, обережно.

Клац-клац, тупцяють підбори… клац… клац… клац… але повільно.

Їх просякає жовч і трутизна.

Жовч ревнощів.

Трутизна страху.

Вони обходять один одного.

А тоді випад…

Фінт…

Спотикається…

Відновлює рівновагу.

Вони кружляють.

Випад.

Фінт.

Леза шкелпів лищать у місячному сяйві й розтинають імлу.

Вони кружляють.

Вовчик-хлопчик і Далекозор.

Вони кружляють.

Ані кпинів, ані лайки, ані проклять.

Просто випад.

Фінт.

Спіткнувся.

Випростався.

Вони кружляють.

Вони кидаються.

Клинки тнуть повітря.

*

Кожного Серпневого ярмарку наставала серед ночі така мить, коли погань брала гору.

Годинник перед Жовтим домом пробив дев’ять разів, потім десять, потім одинадцять, і повітря прошило зло — різке, недобре, як убивчий крик мартинів.

Надмір мускату скисав у тельбухах.

Дим від зілля потемнів.

Дурман-люльки тільки накручували, а не помагали розслабитися.

Малолітня наволоч стискала кулаки в тугі вузли, а хвойди їх під’юджували.

— І ти, тіпа, тіки підмахуватимеш?

…по всіх завулках, і на березі, і вздовж зміїного вигину вулиці де Валери, й по обидва боки мосту спалахували сутички.

Порядні й боягузливі втікали — вулиці Нового міста давали шлях до відступу.

А решта кидалася в бій, як дикуни.

І цього року погань, за задумом, мусила запанувати за певною схемою — допільські бунти були старанно зрежисовані.

Швидко загоралися.

Здоровань Дом Ґлісон і Старигань Менніон спостерігали за бунтом із вдалої спостережної точки — гарячої ванни на даху закладу Еда «Хапка» Ленігана.

Під рукою в них було і звірозілля, і дурман-люльки, та ще й належна кількість хвойд напоготові.

Коли бійки швидко переросли в загальне побоїще, двоє чоловіків зітхнуло від розпачу та щастя.

На головній вулиці лава піщаних пайкі протистояла масовому наступу кін-полісії.

Кін-полісія пробивалася до того краю Дополя, що примикав до дюн, аби обшукати там усі заклади, ось тільки пайкі тримали кордон.

Димопільські гуляки переметнулися з розваг на насильство, і до протистояння між полісією і пайкі стали долучатися випадкові учасники. Там око виб’ють, тут вухо відкусять, тут пащу порвуть.

— І когось іще дивує, — спитав Старигань, — що в цього місця така погана слава?

Так, і вітровій знову заговорив у серпневу ніч, і свіжі орди піщаних пайкі сипонули з дюн і стали до лав своїх побратимів, вбрані у заячі шкурки, тавровані розпеченим залізом просто з горнила — абстрактні символи пайківського культу викарбувані на грудях, — і змахнули кинджалами, і занесли ланцюги, а тоді Димопільський міст перейшла полісейська підмога, і всі зауважили, що ті цмулять віскі і мускат із міхів, і звірозілля сьорбають, і завивають ритуальні співи полісейських братств, і стають лицем у лице з піщаними пайкі, рівними їм за числом, а за шалом і поготів.

— Я тобі от шо скажу, — озвався Старигань, — цей дощ надовго.

Здоровань Дом тим часом примостив собі на коліна хвойду і ніжно-ніжно розчісував їй волосся гребінцем із перловою інкрустацією на ручці, і її очі затягла пелена навіяної дурманом романтики.

— Обидві сторони добряче постраждають, містере Менніоне.

— Так, — сказав Старигань, — так Гартнетт і замислив.

*

Ґант побачив, як вона переходить 98-му площу.

Він рушив за нею.

Вона звернула спершу в один завулок, потім в інший, і озирнулась, і побачила його, але не спинилася.

— Маку!

Він провів її поглядом. Він дав їй зникнути в пітьмі за різким поворотом. Пробурмотів собі під ніс:

— Тільки не повертайся до нього.

*

— Місто злотне бла-аженним хай втіху несе, / Там, де зо-орі немов самоцвіти в вінце-еві…

*

Мандрівка Принца Гладуна Далекозора у смерть видалася прегарна. Він плив над хмарами і над дюнами, а під ним востаннє розігрувалася велична картина.

Ось місто дощу і вітру, де люто періщать зорі, а кут світла постійно змінюється і перетворюється, а ось безкрая рівнина боліт, і вогні міста Боуган теж, і вони горіли вночі Серпневого ярмарку.

*

Вовчик Станнерс сидів на кам’яних сходах, витесаних у березі річки, й обома руками затискав рану в животі, й заплющив очі, й піт виступив у нього на чолі, й бушував у Дополі неподалік бунт.

Він слухав недобрий чорний голос боуганських хвиль, що його кликали.

*

Здоровань Дом відкрив нову пляшку звірозілля й підпалив товсту самокрутку першокласної пустківської трави, добутої з самої рези пайкі.

Він примружився, щоб сфокусуватися на переміщенні бунтів:

Наступ пайкі спіткнувся об дзьоб закону, а лють пайкі підмочила рішучість полісії.

І, варто сказати, життя згасали, але життєві показники, щойно впавши, знову приходили в норму, тільки під нескінченною рівниною Пустки, під сирою