Читати книгу - "Приліпи! Ефективність ідей: чому одні досягають успіху, а інші зазнають невдач"

двигуна літака зростають, від нього йде все гучніший звук». Кожного разу, коли моделювання викликає тривогу, людина робить паузу та за допомогою релаксаційного методу відновлює внутрішню рівновагу.

Зверніть увагу, що таке моделювання робить акцент на самих подіях, на процесі, а не на результаті. Ще жодна людина не позбулася своєї фобії, уявляючи, наскільки щасливою вона буде, коли усі її страхи зникнуть.

Уявне моделювання допомагає з вирішенням проблем. Воно може знадобитися навіть у щоденних ситуаціях. Коли ми уявляємо похід до продуктової крамниці, то можемо згадати, що нам необхідно зайти у хімчистку, яка стоїть неподалік. За допомогою уявного моделювання ми можемо передбачити свою реакцію на майбутній розвиток подій. Уявляючи конфлікт зі своїм босом, уявляючи його слова, ми збільшуємо свої шанси знайти правильний аргумент у правильний час (та не бовкнути чогось зайвого). Результати досліджень показують, що уявне моделювання запобігає таким шкідливим звичкам, як куріння, надмірне вживання алкоголю та переїдання. Чоловік, який прагне кинути пити, швидше втілить своє бажання у реальність, якщо уявлятиме свою відповідь на чиюсь пропозицію випити бляшанку пива.

Мабуть, найбільше дивує те, що уявне моделювання допомагає розвивати навички. Результати 35-річного дослідження, в якому взяли участь 3214 учасників, показали, що саме лише мислене тренування (ви сидите у спокої, не рухаєтеся та уявляєте успішне виконання свого завдання від самого початку до кінця) може значно вдосконалити ваші результати. Такий висновок підтвердила чимала кількість інших вправ: уявне моделювання допомогло краще паяти та грати у дартс. Тромбоністи вдосконалили своє виконання, а фігуристи — вміння кататися на ковзанах. Як і варто було очікувати, мислене тренування є більш ефективним для розумової діяльності (наприклад, для гри на тромбоні), ніж для фізичної (наприклад, для балансування), однак загалом користі від нього надзвичайно багато. Таке тренування дало дві третини результату від справжнього фізичного.

Висновок простий: уявне моделювання не є настільки ефективним, як справжнє виконання якоїсь діяльності, проте користі від нього таки багато. І, повертаючись до світу «липких» ідей, ми вважаємо, що найкраща історія — це моделювання. Історії — це наче симулятори польоту для мозку. Зрозуміло, під час читання розповіді про медсестру у вас не виникло відчуття, ніби ви перебуваєте у тій палаті, однак вона змусила вас пройнятися нею.

Або згадайте історію про код Е053. Чому почути її значно краще, ніж прочитати про «недостовірну помилку Е053» в інструкції? Через ту саму причину, що й авіаційні симулятори приносять для пілотів більше користі, ніж інструктаж. Чим більше тренування моделює дії, які ми повинні виконувати в реальному світі, тим кращих результатів ми досягнемо.

Історіям притаманна велика сила, адже вони відбуваються у певних контекстах. Тут варто згадати теорію пам’яті, яка стверджує, що чим більше гачків ми прикріпимо до своєї ідеї, тим краще вона запам’ятається. Розповідь про помилку Е053 базується на емоціях, а саме на побоюванні потрапити у таку саму халепу та не змогти впоратися з нею. Вона також базується на історичному контексті, а саме на ідеї, що недавня зміна у конфігурації плати призвела до помилки. Крім цього, вона містить мораль вищого рівня: не варто цілком вірити коду помилки. Таким «скептицизмом стосовно кодів» майстри можуть керуватися у своїй подальшій роботі.

Якщо в людини діагностували апендицит, вилікувати його легко, але, крім цього, ще треба вміти відрізнити запалення апендикса від розладу шлунка, харчового отруєння та виразки. Або поміркуйте про учнів, котрі вивчають алгебру; вони можуть розв’язати складні рівняння, проте застрягають на простенькій арифметичній задачі з тими самими величинами. Проблема Х не зажди ідентифікує себе як проблема Х.

Саме таку роль відіграють історії. Вони поміщають наші знання у контекст, більш наближений до реального життя. Їхня аудиторія зовсім не пасивна. Адже всередині душі ми готуємося до дій.

СЕМІНАР

Як поводитися з проблемними студентами?

Ситуація: час від часу викладачам доводиться мати справу з бунтівними, агресивними чи вередливими студентами. Чимало з них не знає, як поводитися в такій ситуації. У цьому семінарі ми порівняємо два підходи, націлені на налагодження стосунків із такими студентами.

Повідомлення 1. Це повідомлення сформульоване викладачами Індіанського університету:

• Зберігайте спокій. Уповільніть темп мовлення та врегулюйте своє дихання. Не займайте оборонну позицію.

• Не ігноруйте студентів. Спробуйте розсіяти їхню агресивність. Запропонуйте їм зустрітися під час перерви чи після заняття. Під час зустрічі звертайте увагу на їхні емоції та уважно їх слухайте. Розмовляйте професійним та люб’язним тоном.

Коментарі стосовно першого повідомлення. Зауважте, що тут немає нічого неочікуваного, нічого такого, що б виходило за рамки здорового глузду (якби дії стосовно проблемних студентів у рамках здорового глузду давали якийсь ефект, то не було б потреби писати про них). Більшість рекомендацій — «зберігайте спокій», «не займайте оборонну позицію», «спробуйте розсіяти їхню агресивність» — є надто абстрактними та очевидними (мабуть, важко відшукати такого викладача, котрий вважатиме, що у відповідь на поведінку проблемних студентів треба проявляти паніку).

Повідомлення 2. Це повідомлення було опубліковане у групі новин викладачкою Елісон Бакман, яка прагнула поділитися своїм досвідом з іншими педагогами:

«У мене був один студент, який голосно розмовляв на заняттях. Він сидів за останньою партою. Його коментарі було чути навіть у передній частині аудиторії. Він не погоджувався з кожним моїм словом, незалежно від того, чого воно стосувалося.

Інші студенти почали скаржитися на його поведінку та пропонувати методи, з допомогою яких я могла б його принизити.

Я вдалася до кількох із них. Та нарешті одного дня я викликала цього студента та його товариша на середину аудиторії та призначила зустріч в учительській. У мене також були свідки (одна із переваг спільного службового приміщення). Мені здалося, що товариша змусили виконувати свою роль, адже його поведінка свідчила, що він прагне уникнути неприємностей.

На зустріч хуліган з’явився у сонцезахисних окулярах. Поводився він зухвало. Я сказала:

— Що відбувається на останній парті?

— Я не погоджуюся з вами, — відповів він.

Я зробила ще кілька спроб розговорити його, проте у відповідь чула тишу.

Лише після того, як я повідомила йому, що інші студенти скаржаться на його поведінку та пропонують методи боротьби з нею, він проявив увагу. Його жести та манера розмови кардинально змінилися. Відтоді у мене не виникало з ним жодних проблем. Із цієї ситуації я винесла урок, що студенти, які виражають неповагу до викладача, можуть змінити свою поведінку під впливом інших студентів. Він думав, що хизується перед одногрупниками, та насправді вони не хотіли ні