Читати книгу - "В океані"

— святе письмо, — перебив Щербаков, відкривши в посмішці білі, як цукор, зуби. — А ти, Ваню, йому складно відповів.

— Просто відповів, по-матроському. — Мосін напружив свої квадратні плечі. — Не знаю, кажу, як у вас очі влаштовані, а для нас зараз не тьма, а повний день. А по-друге, ми в Радянському Союзі по шляху істини вже понад тридцять років ідемо. А тут якраз бачимо — наші хлопці з криголама йдуть. Він і почав працювати заднім.

Коли недалеко від «Прончищева» зупинилася легкова машина і, поривчасто зачинивши дверцята, Сливін ступив на сходні, — на шкафуті криголама його зустріли черговий офіцер і Андросов.

— Товаришу капітан першого рангу, — доповідав черговий офіцер. — За час вашої відсутності ніяких подій на кораблях експедиції не було. Весь особовий склад військовослужбовців, звільнених на берег, повернувся на борти кораблів, крім сигнальника Жукова. З особового складу криголама з берега не повернулися двоє.

— Вільно, — сказав Сливін. Опустив підняту до козирка кашкета руку. По його поривчастій ході, по стиснутих губах і задирливо висунутій бороді Андросов зрозумів, що начальник експедиції чимось дуже роздосадуваний.

— Юхиме Овдійовичу, прошу до мене в каюту. — Вони мовчки пройшли коридором, піднялися по трапу. Ввійшовши до салону, Сливін звичним недбалим рухом повісив кашкет, розстебнув крючки на комірці і верхній ґудзик на кітелі.

Глянувши на барометр, повернув до Андросова обурене обличчя.

— Так от, Юхиме Овдійовичу! Звільняємось на берег, їздимо по дачах композиторів, любуємось вашим хваленим Бергеном…

— Чому ж він мій? — усміхнувся Андросов. Ця ясна, розумна, трохи втомлена посмішка вплинула, як завжди, Сливін, ховаючи під ущипливою ввічливістю свого вигуку великий душевний біль, важко опустився в крісло. Заспокоюючись, провів хусточкою по обличчю.

— Коротко кажучи, сьогодні підвели нас знову, не прислали робітників для ремонту. Третя фірма, з якою домовляємось, порушує обіцянки, вимагає підвищення плати, затягує час. І це тоді, коли їхні судноремонтні заводи працюють на чверть потужності, місто наповнене безробітними всіляких професій! Що це — шахрайство, бажання здерти з мене втридорога за копійчаний ремонт? Прошу сідати.

— Ще Енгельс писав, — сказав Андросов, сідаючи до столу: — «При розвиненому капіталістичному способі виробництва жодна людина не розбере, де кінчається чесна нажива і де починається шахрайство».

Сливін люто глянув на нього круглими, налитими кров'ю очима.

— Мені, товаришу капітан третього рангу, потрібні зараз не теоретичні висловлювання, навіть такі влучні, як щойно наведені вами, а ділова партійна порада! Нам необхідно рушати далі, дорога кожна година хорошої погоди. Платити втридорога? Це вже валюта, золото, і я не маю права витрачати його марно.

Він пройшовся по каюті.

— Був оце в начальника порту… Він тільки розводить руками, мовляв, приватна ініціатива, вільний зговір, нічим не можу допомогти. А тимчасом настійливо радить мені швидше віддавати швартови. В Берген приходять з «візитом ввічливості» американські військові кораблі. Він побоюється безпорядків у порту, сутичок наших матросів з американськими. Сливін нервово закурив.

— Він наляканий тими сутичками, що були недавно в скандінавських портах, коли там стояли англійські та американські кораблі і все навкруги дрижало від п'яних бійок і дебошів.

— Ви, звичайно, запевнили його, товаришу капітан першого рангу, що наші моряки досить витримані й свідомі, щоб не піддаватися на будь-яку провокацію? — сказав Андросов і мимоволі глянув в ілюмінатор. Чому не прийшли із звільнення ті троє? Правда — поки що спізнення невелике…

— Ясно, запевнив, — Сливін ходив по каюті. — Але розумієте, цей начальник порту, видно, просто охоплений жахом від перспективи «візиту ввічливості». Знаєте цю їхню панічну боязнь ускладнень під маскою дипломатичних усмішок?

Андросов кивнув.

— Знаєте, що було тут минулого року? Лінкори «Вісконсін» і «Нью Джерсі» віддали якорі в порту Осло, їхні гармати, звичайно, не були націлені на берег, але озброєння лінкора — видовище досить вражаюче само по собі. Командир американської ескадри запропонував норвежцям ознайомитися з озброєнням кораблів, а на берег для дружніх зносин з населенням сходили офіцери й кадети — все сини заможних американських сімей. Кінчилося це тим, як писали газети, що норвезька молодь влаштувала справжню облаву в столичному Королівському парку, куди американці взяли за правило водити міських дівчат. Норвежці розвели дівчат по домівках, а американцям запропонували ввічливо й категорично, як писали газети, повернутися на свої кораблі.

— Нам'явши їм боки — теж ввічливо й категорично! — невесело посміхнувся Андросов. — Думаю, Миколо Олександровичу, що й інші можливості страшать начальника порту і його американських хазяїв. Вони бояться, що надто разючим буде контраст між поведінкою наших і їхніх моряків. І ще бояться вони відвертих розмов між радянськими людьми і простими матросами флоту Сполучених Штатів. Тими матросами, яких і тепер на американському флоті люто б'ють, для яких на кожному кораблі приготовлені ручні кайдани.

— Можливо, й це. Можливо, провокації, — Сливін сів у крісло.

— Так от, чекаю вашої поради. Сьогодні мені подано проект водолаза-інструктора Костикова, який пропонує своїми силами провести ремонт.

— Про цей проект позитивно відгукнулися наші офіцери і командний склад криголама, — сказав Андросов.

— То ви вже в курсі справи? — Сливін навіть усміхнувся від задоволення. — Там є дуже дотепні думки… То чи не махнути нам рукою на ці прокляті фірми, чи не зіграти аврал? Спільними зусиллями обійдемось без допомоги іноземців… Ага, здається, вісті з дому!

Тільки зараз він побачив на столі розгорнутий аркушик радіограми, жадібно прочитав.

— З дому! Молодець, донечко. Склала екзамени в університет — все відмінно. Мати так хвилювалась.

Андросов співчутливо слухав. Знав, як сам Сливін хвилювався за ці екзамени, тільки вчора послав запит дружині про домашні справи. Мовчав, поки Сливін перечитував радіограму.

— Значить, заперечень проти проекту Костикова немає? Я особисто вважаю його здійсненним цілком, — сказав начальник експедиції, бережно ховаючи радіограму.

— Дуже розумний проект. Партійний і комсомольський актив очолить боротьбу за найкоротший строк його виконання! — відповів Андросов.

Лейтенант Ігнатьєв прийшов з берега у чудовому настрої. Він був на звільненні в цивільному костюмі, купив в одному з бергенських магазинів крислатий капелюх, у другому — великі