Читати книгу - "В океані"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Він швидко пройшов у свою каюту, кинув капелюх на койку. Окуляри зняв і сунув у кишеню ще раніше, підійшовши до корабельного трапа. Витяг з-під подушки свій заповітний зошит, написав два рядки, замислився, почав гризти олівець, писав знову.
— Лейтенанте, перевірили таблицю світлого часу в районі плавання? — спитав Курнаков, входячи до каюти. Ігнатьєв схопився на ноги.
— Перевірив, товаришу капітан другого рангу.
— Так… — Курнаков дивився не на Ігнатьєва, а на товстий зошит на столі. — Сумніваюсь я, лейтенанте, що з вашими поетичними вправами ми зможемо благополучно закінчити похід. Знову віршики писали?
— Та ось спало на думку під час прогулянки…
Ігнатьєв перебирав сторінки зошита. Ще весь був у полоні щойно написаного. Добре вийшло! Згадав розмову з Андросовим, прохально усміхнувся.
— Може, хочете прочитати?
Курнаков мовчки сів на койку, взяв розкритий зошит.
Вийшовши з провулків косих, В Бергені норвежець запитав: — Це чому в очах твоїх матросів Завжди сяє юнь і чистота? — Чи самі, — я лагідно одвітив, — Ви загадку цю не відгадали? Скільки літ Жовтневий свіжий вітер Кличе нас в незвіданії далі!
Ігнатьєв сів поряд з Курнаковим, нетерпляче ждав оцінки. Начальник штабу мовчав.
— Це я в нашу стінгазету хочу… — слабким голосом сказав Ігнатьєв. — Капітан третього рангу говорить — треба давати вірші в стінгазету…
Він, засмучений, замовк, відкинув волосся, що впало було на брови.
— Нехай тоді капітан третього рангу і займається штурманським забезпеченням походу! — Курнаков рішуче захлопнув зошит… — Нічого говорити — вірші непогані. Але ще раз попереджаю, лейтенанте: або поезія, або штурманська точність.
— Але ж поезія це і є точність! — з відчаєм сказав Ігнатьєв, присуваючи до себе зошит. — А наша штурманська справа — це ж сама поезія! Скільки було штурманів хороших поетів. Знаєте вірші балтійця Лебедєва, що штурманом на підводному човні ходив? Прекрасний був штурман, а його вірші тепер у хрестоматіях друкують. А північноморський штурман Іващенко, гвардієць! Дивіться, як він писав, товаришу капітан другого рангу.
Ігнатьєв продекламував співучим голосом:
— Нам випало міняти довготи і широти — Ось берег Айс-фіорду, ось Вогняна Земля, Гарячий подих Яви і острови Шарлотти, Все далі, далі, далі дорога корабля.
— В усякому разі сумніваюсь, щоб ці офіцери писали свої вірші в походах, — сказав Курнаков, підводячись. — На морі колій нема. Якщо під час вахти віршики складати…
Він, обурений, замовк.
— Дозвольте доповісти, товаришу капітан другого рангу, — теж підвівся Ігнатьєв, — під час вахти я віршів ніколи не пишу. — Захоплюючись у глибині душі Курнаковим, він мимоволі перейняв його холодно-коректний тон. — Маєте зауваження щодо моїх упущень по штурманській службі?
— Ні, поки що не маю. Поки що працюєте непогано.
Курнаков дивився на Ігнатьєва, на його підняте сміливе обличчя, обрамоване жовтуватим волоссям. «Непоганий, талановитий штурман, але от захворів віршами, що тут робитимеш!»
— Незабаром виходимо в море, лейтенанте. Переодягайтесь і приходьте в рубку — попрацюємо з лоціями, — сказав Курнаков уже м'якше.
Над палубами «Прончищева» і доку прокотилися дзвінки авралу.
На стапель-палубі доку шикувалися матроси… Агєєв, уже в робочому одязі, розпоряджався біля колод… І водолази в своїх поношених комбінезонах пройшли по палубі важкою точною ходою, готували устаткування для електрозварки.
На їхніх обличчях зачорніли скляні грані захисних окулярів. Спалахнуло сліпучолілове іскристе полум'я автогена, Андросов, одягнений у бавовняні штани і синій робочий кітель, переходив на доку від однієї ділянки роботи до іншої, коли біля нього зупинився задиханий розсильний.
— Товаришу капітан третього рангу! Тільки що з берега доставлено у санітарній кареті тяжко пораненого сигнальника Фролова. Начальник експедиції наказав вам негайно з'явитися на криголам.
РОЗДІЛ ВІСІМНАДЦЯТИЙ
АТЛАНТИЧНИЙ ОКЕАН
Андросов стояв на крилі містка, замислено дивився на чорні скелі Б'ю-фіорду, що залишилися позаду, по правому борту.
Атлантичний океан. Ось він плещеться навкруги — спокійний, здіймаючись м'яко, ледь помітно. Безкрая синява вкрита нерухомими бліками й розводами.
Караван ліг на новий курс, знову йшов на норд. По правому борту повільно пропливав берег материка — за першою лінією гір з коричньового складчастого каміння піднімалася друга лінія, невиразні, розпливчасті, немов зіткані з холодного диму громади. Вузькими клаптями біліють на схилах прибережних гір скляно-матові зрізи — це спускаються до моря льодовики. А над океаном стоїть спека, сонце сяє на важкій спокійній воді. І по лівому борту простягся ряд острівців — то крутих, зазублених, то плоских, ледь помітно чорніючих у синяві.
— Тепер підемо Інреледом аж до Баренцового моря, — сказав капітан Потапов, вдивляючись із звичайним меланхолійним виглядом в океанський простір.
— Інреледом? — перепитав Андросов.
— Так точно, Інреледом, рекомендованим фарватером. Бачите — йдемо нібито відкритим морем, а насправді цей Інрелед — вузький прохід уздовж берега серед небезпек — надводних і підводних шхер. «Шергорд» — «сад шхер», називають ці місця норвежці.
— Поетично, — зауважив Андросов.
— Поменше б такої поезії! — зауважив капітан «Прончищева». — Зіб'єшся з фарватеру — і посадиш корабель на банку. Знаєте, самих тільки острівців біля берегів Норвегії налічується до півтораста тисяч.
— То, може, доцільніше йти далі від берегів?
— Тобто відкритим морем? — іронічно посміхнувся Потапов. — Під нами глибини невеликі, багато якірних місць. Підводний рельєф Інреледу — широкий поріг,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «В океані», після закриття браузера.