Читати книгу - "Мати чи бути?"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
• Слід створити Верховну раду з питань культури, обов'язком якої буде консультувати уряд, політичних діячів і громадян країни з питань, що потребують спеціальних знань.
До цієї ради мають увійти представники інтелектуальної та художньої еліти країни, чоловіки й жінки, непідкупність яких є поза сумнівом. Вони мали б визначати склад нового, розширеного Управління з контролю за якістю харчових продуктів і медикаментів та обирати осіб, відповідальних за поширення інформації.
У питанні про те, хто є найвидатнішими представниками в різних галузях культури, існує принципова згода, і я вважаю реальним завдання знайти гідних членів такої ради. Звичайно, дуже важливо, щоб серед них були й ті, хто не поділяє загальноприйнятих поглядів, зокрема «радикали» і «ревізіоністи» в економіці, історії, соціології. І тут труднощі полягають не в тому, щоб знайти членів такої ради, а в тому, щоб обрати їх, оскільки вони не можуть бути обрані всенародним голосуванням, ані призначені урядом. Отже, слід знайти інші способи для їхнього відбору. Наприклад, можна почати з формування ядра ради у складі трьох-чотирьох осіб і поступово збільшувати їхню кількість, скажімо, до п'ятдесяти або до ста чоловік. Ця рада мусить щедро фінансуватися, з тим щоб мати можливість проводити спеціальні дослідження з різних проблем.
• Слід створити ефективну систему поширення ефективної інформації.
Інформація — вирішальний елемент у формуванні ефективної демократії. Мусять бути припинені приховування і фальсифікація інформації у так званих «інтересах національної безпеки». Та, навіть оминувши проблему такого незаконного приховування відомостей, ми постаємо перед ще більшою проблемою: обсяг реальної і необхідної інформації, яку надають пересічному громадянину, практично дорівнює нулю. Слід сказати, це стосується не лише пересічних громадян. Чимало прикладів свідчать про те, що більшість виборних представників, членів уряду, вищих військових чинів і верхівка ділових кіл кепсько поінформовані і нерідко дезінформовані брехливими відомостями, які поширюють різні державні агентства і за ними переспівують засоби масової інформації. На жаль, ці люди володіють переважно маніпулятивним інтелектом. Вони неспроможні осягнути сили, дія яких є прихованою, і тому не можуть виносити тверезих суджень про майбутній розвиток, тим більш що цьому на заваді стоять їхні егоїзм і непорядність, про що ми добре обізнані. Та навіть бути чесним і розумним бюрократом — цього не досить, щоб вирішувати світові проблеми нині, коли світ обернений обличчям до катастрофи.
Надзвичайно обмежена навіть фактична інформація з політичних, економічних і соціальних питань. Усього кілька так званих «найзначніших» газет становлять виняток: вони справді краще інформують, але вони також краще й дезінформують: не всі новини в них є об'єктивними і безсторонніми; заголовки статей у цих матеріалах тенденційні і подеколи не відповідають їхньому змісту; редакційні статті часто заангажовані, написані у фальшиво добропорядному і моралізаторському стилі. Фактично газети, журнали, телебачення і радіо виробляють товар — новини, сировиною для яких правлять події. На новини є попит, і засоби масової інформації визначають, які події є новинами, а які — ні. Добре ще коли інформація подасться за відомим шаблоном, лиш поверхово відбиваючи сутність події і ледве даючи громадянам можливість проникнути вглиб і зрозуміти її приховані витоки. Доки продаж новин є бізнесом, навряд чи вдасться завадити газетам і журналам (більшою чи меншою мірою безпринципним) публікувати те, на що є попит і що не суперечить вимогам рекламодавців.
Проблема поширення інформації вирішувалася б іншим способом, якби з'явилася можливість формувати погляди й ухвалювати рішення на основі поінформованості. Як приклад наведу такий спосіб: однією з найперших і найважливіших функцій Верховної ради з питань культури мають стати збір і поширення всієї інформації, яка служитиме потребам населення і підлягатиме обговоренню серед груп, у межах яких люди за умов демократії співучасті безпосередньо взаємодіятимуть одне з одним. Ця інформація має містити факти й альтернативи в різних галузях, щоб на їхній основі можна було ухвалювати політичні рішення. Дуже важливо, аби при зіткненні поглядів більшості і меншості публікувалися думки як тих, так і інших та щоб інформація стала доступна кожному громадянину, й передусім групам безпосередньої взаємодії. Відповідальність за керівництво роботою нового штату репортерів мала б узяти на себе Верховна рада з питань культури. Ясна річ, радіо і телебачення відігравали б важливу роль у поширенні такої інформації.
• Наукові дослідження слід відокремити від їхнього практичного застосування у промисловості та обороні.
Встановлення будь-яких обмежень прагненню до знань слід вважати гальмом для розвитку людства; однак практичне використання всіх без винятку результатів наукових досліджень є надзвичайно небезпечним. Чимало дослідників уже відзначали, що використання деяких відкриттів у генетиці, нейрохірургії, розробці психотропних препаратів і в інших галузях може завдати і вже завдає великої шкоди. Уникнути цього неможливо, доки, виходячи із власних інтересів, промисловість і збройні сили у змозі вільно користуватися теоретичними розробками, як вважають за потрібне. Прибутковість і військова доцільність не можуть бути критерієм доцільності впровадження результатів наукових досліджень. Потрібно створити контрольну раду, яка даватиме дозвіл або заборону на практичне застосування будь-яких нових теоретичних відкриттів. Безумовно, така контрольна рада має бути цілком незалежна від уряду, промисловості й військових, як з огляду правового, так і з огляду психологічного. Формувати склад контрольної ради і керувати її роботою має Верховна рада з питань культури.
• Реалізація всіх пропозицій, викладених на попередніх сторінках, зрозуміло, буде досить складною справою; але труднощі стають майже нездоланними, якщо врахувати ще одну неодмінну умову створення нового суспільства — ядерне роззброєння.
Одним із вразливих елементів нашої економіки є її потреба в потужній військовій індустрії. Навіть сьогодні найбагатша країна світу, Сполучені Штати, мусить скорочувати витрати на охорону здоров'я, освіту, соціальне забезпечення, щоб витримати тягар військово-орієнтованого бюджету. Вартість соціального експерименту є понад силу для держави, якщо та спустошує себе виробництвом озброєнь, які можна використати хіба як засіб самогубства. І більше того: дух індивідуалізму та активності гине в атмосфері, де військова бюрократія, влада якої міцнішає з кожним днем, насаджує страх і своє панування.
Нове суспільство: чи є реальний шанс його створення?
Сила корпорацій, апатія і безпорадність значної маси населення, неадекватність політичних лідерів практично всіх країн, загроза ядерної війни, екологічна небезпека, не кажучи вже про таке явище, як зміна клімату, що само по собі може викликати голод у багатьох країнах — зважаючи на все це, чи можемо
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Мати чи бути?», після закриття браузера.