Читати книгу - "Пустоцвiт"

государиня. Заспані фрейліни і лейб-медик поспішили вийти.

– Охорони це також стосується.

Солдати покинули опочивальню.

– Учора я скривдила тебе, друже мій, – мовила винувато Єлизавета Петрівна, коли вони залишилися самі.

– Але панночко моя дорогоцінна!..

– Не переривай, Олесеньку! Я тебе скривдила, а ти однак залишився вірним мені. Тому тепер я бажаю тільки з тобою поділитися думкою, що останнім часом так і гризе аж до самих кісток… Ці міркування виводять мене з рівноваги, штовхають на нерозсудливі вчинки! Я кривджу тебе, мої дії отруюють наші стосунки. Олесеньку, як же я винувата перед тобою!..

– Моя панночко, ви не просто моя дружина перед Богом – ви государиня російська, управителька могутньої імперії, тому…

– Я ж попросила не переривати мене, милий мій друже!..

– Добре, моя панночко, мовчу, мовчу.

Він приклав палець до губ.

– Отож, Олесеньку, я зайняла престол, злякавшись перспективи прожити життя в монастирі, куди мене грозилася заточити Анна Леопольдівна. А зійшовши на трон – увесь час думаю про спадкоємця…

Олексій не втримався, здригнувся. Зрозумівши хід його думок, Єлизавета Петрівна мовила розважливо:

– Ні-ні, Олесеньку, за характером ми обидва занадто м'якосерді. І я, і навіть ти… Тому зійшовши на престол, я одразу ж викликала з-за кордону Петра Федоровича. Царювати будуть його нащадки, так буде краще для всіх нас, повір!

– Ну добре, моя панночко, вірю, вірю…

– Мені ж не хочеться віддавати трон першому-ліпшому! Тому за дружину Петрові Федоровичу я й вибрала Катерину Олексіївну – ти знаєш, яка вона рішуча. Але великокнязівська пара добре влаштувалася: кожен живе своїм життям, робить, що хоче, а про державне благо ніхто з них зовсім не думає! Особливо ця мерзотниця: ти знаєш, що Кирилко ласий на жіночу стать, от і довелося запроторити його в Академію наук – аби тільки від палацу подалі, бо Велика княгиня неодмінно впіймала би братика твого меншого в любовні тенета. Вона взагалі зваблює кого завгодно, тільки не чоловіка свого законного! Якби Катерина Олексіївна, не дай Боже, народила дитинча від Кирилка – уявляєш, яке б горе сталося?! Але й Петро Федорович гарний: ця доросла дитина оточила себе собаками й моїми фрейлінами, через що успішно ухиляється від відвідувань опочивальні Великої княгині. Що робити, не знаю!..

«Нічний імператор» зрозумів, що тепер настала його черга говорити.

– Моя ненаглядна панночко, я думаю, усе розв'яжеться саме собою. Цілком згоден, Кирилка цій негідниці віддавати не слід: юний він надто, та й не для того народжений, щоб стати коханцем Великої княгині… Батько ваш, Петро Великий, неодмінно знайшов би йому наречену багату та родовиту, з родичами впливовими – тоді Кирилко остаточно при дворі зміцнився б. Завдяки Теплову він графом зробився, хоч і був пастушком. Якщо тепер наречену знатну підібрати – дитятки в них родовиті будуть…

– Вірно, друже мій Олесеньку, ой як вірно! Тільки от що відносно нареченої знатної скажу: добре б, щоб у Кирилка твого діточки принцами стали, та тільки принцес ми тепер по закордонню шукати не станемо! Тутешніми обійдемося, а то дивись, і мій нічний жах, не дай Боже, збудеться!..

– А що ж вам наснилося такого, моя ненаглядна панночко?!

– Ой, друже мій, і не питай краще! Не треба тобі цього знати, ні до чого воно… А до речі, от що ще хотіла сказати…

Государиня зробила невелику паузу й продовжила:

– Негоже принцам у хліву народжуватися, Олесеньку! Принци повинні в палацах зростати й виховуватися, тільки тоді вони будуть непідкупними, думатимуть день і ніч про те, як піднести свою державу… До речі, чи не пригадаєш, що я там під час поїздки нашої на Украйну твою рідну обіцяла – гетьманство відродити, чи не так?

– Так, моя панночко, ви саме це пообіцяли народові…

– А що там у Глухові: чи просуваються роботи?

– Ні, нині все зупинилося.

– Чому ж?! Що там трапилося?

– Гроші скінчилися, моя панночко – а без грошей як же?..

– На що ж була витрачена виділена сума?!

– На розробку проекту, яким керував Данило Дебоскет.

– Чи не той це Дебоскет, що є начальником Київського департаменту фортець?

– Він самий, государине-матінко.

– Чому ж мені не доповіли про те, що гроші скінчилися?!

– Захворіли ви, от і не наважилися турбувати Вашу Імператорську Величність.

Усім своїм виглядом імператриця зобразила невдоволення, потім мовила:

– Я накажу виділити гроші наперед, тільки б роботи в Глухові не припинялися.

– Дякую, моя панночко! – фаворит упав на коліна перед ліжком государині.

– Не варто подяки, друже мій… Потрібно все підготувати для відродження гетьманства – ти знаєш, як мене це турбує. Й надалі попрошу доповідати про будь-які затримки, як би я не почувалася, у якому б кепському настрої не перебувала.

– Навіщо вам це потрібно, моя панночко?

Єлизавета Петрівна оглянула «нічного імператора» оцінюючим поглядом. Чи пояснювати фаворитові справжню мету її дій, що полягає у створенні своєрідної «оранжереї», де можна виростити нову шляхетну династію, не гіршу від Романових, самий гідний спадкоємець якої у випадку відсутності діточок у великокнязівської пари займе трон Російської імперії? Васальна, однак на вигляд цілком автономна Гетьманщина на чолі з відданим Кирилкою підійде для цього якомога краще!..

То пояснювати чи ні?

Подумавши, імператриця вирішила втриматися від зайвих подробиць:

– Тут державний інтерес, Олесеньку. Не стану пояснювати всіх подробиць – ти просто знай, що я так хочу, і все тут! Хочу, щоб у братика твого Кирилка дітки були знатні й родовиті, при цьому державі Російській віддані. Хочу, щоб виховувалися вони у відповідних умовах. От і все, що тобі слід знати.

– Добре, моя панночко. Нехай буде, як ти того бажаєш!

– А поки що нехай Кирилко в Академії серед чоловіків учених посидить, розуму від них піднабереться… До речі, як там прізвище благодійника, що вам із