Читати книгу - "Нація овочів? Як інформація змінює мислення і поведінку українців, Оксана Мороз"

— я лише в розважальному контенті;

— я лише в професійному контенті.

Ці моделі доповнює те, що з появою двосторонніх каналів кожен виробив певну модель поведінки з інформацією:

— просто слухаю, читаю, дивлюся — і мовчу;

— слухаю, читаю, дивлюсь і транслюю, але без особистої думки — саме ці люди продукують нескінченну кількість репостів без особистої думки, тим самим дискредитуючи саму суть каналу інформації, тобто трансляцію своєї позиції;

— залучаюсь і коментую — рідкісна проактивна позиція, коли людина щиро висловлює свою думку з певного приводу, щодо певного автора тощо. Сам факт залучення — не панацея, і важливо, що саме людина транслює в цих повідомленнях, але комплексна проактивна позиція — це вже добре;

— хейчу — ставлю під сумнів все написане або ж навіть долучаюся до цькування — це найдостеменніший спосіб прямо чи опосередковано допомогти маніпуляторам, адже це часто викликає емоції, але блокує проходження раціональних аргументів;

— погоджуюся з усім без розбору — чи з розбором, але дуже поверховим.

Кожному сегменту притаманні певні моделі поведінки.

Для загального розуміння наведу основні патерни, які домінують в інформаційному полі.

# 1. Дитяча позиція — заперечую все погане і незрозуміле.

Зазвичай поганим називають не лише реально загрозливі речі, а й ті, які просто складні для сприйняття. Тож людина сама себе робить жертвою вірусів, бо протиотрута зберігається саме в комплексній, складній картині.

Це не означає, що щодня потрібно вимотувати себе новинами про військові дії на Донбасі або читати історії онкохворих дітей. Та насправді достатньо бути в курсі всіх основних подій довкола хоча б на рівні загальних тез. Саме із загальної, релевантної і мінімально викривленої картини починається розуміння причинно-наслідкових зв’язків. А це — ефективний базис проти маніпуляції.

# 2. Усеїдність. Це інша крайність — споживати все підряд і в цьому загубитися.

Звісно, потрібно фільтрувати, але так, щоб у фокусі залишалася стрічка основного онлайн-ЗМІ і стрічка Facebook для розуміння сприйняття новин людьми. Лише після цього можна долучити суб’єктивні думки — від друзів до ТБ-каналів. Проте базис має бути цілісним, максимально фактажним (без суб’єктивізму). При цьому тримати руку на пульсі й читати думки в мережі.

# 3. Я сам по собі, усе в моїх руках — я роблю те, що потрібно мені й моїй родині, щоб жити, заробляти гроші.

За цією, на позір, правильною істиною криється цілковите відрізання себе від новин. Тобто якщо в першому випадку людина відрізає все погане, то тут — усе новинне. Найстрашніше, що цю позицію після 2014 року обрало багато бізнесменів — тямущих і проактивних людей. Звісно, такий підхід рятував багатьох у ті страшні дні. Проте одна справа, коли ти включаєш такий режим на тиждень або навіть місяць, і геть інша — коли живеш у ньому постійно. Ці люди керуються принципом «про все важливе я все одно довідаюся». Безумовно. Щоправда, це буде чиясь інтерпретація. Вона спотворює думку й маніпулює навіть найбільш мислячими з людей.

# 4. Є лише моя позиція і неправильна. Іще одна крайність — вузьколобість і шори.

Зазвичай це теж відбувається з тими, хто вижив, знайшов вихід і прийняв його як єдино правильний. Звісно, під таку картину світу підтасовуються всі факти, вона стає фільтром інформаційного поля. Усе спрощується, і розвивається тунельне мислення, яке знову-таки урізує інформаційне поле.

# 5. Піддаю сумніву все, але критикую, не аналізуючи. Це чудове правило — у всьому сумніватися.

Одначе, сумніваючись, варто розуміти, що відбувається загалом, і мати принаймні базові фільтри для відсіву явного сміття. Я багато разів говорила, що правил інформаційної безпеки немає. Зрештою ті, хто сумнівався, просто сумніваються, але жодного результату не доходять і лишень продовжують розгойдувати хаос своїми риторичними питаннями.

# 6. Я найрозумніший, усіх перехитрю і навчу розуму. У цій групі сконцентровані «народні експерти». Вони знають все і про все.

«Успішний успіх» і мавпування в соцмережах підштовхують таких людей. І вони, угледівши, що сусід коментує зустріч G7, беруться коментувати Brexit, адже хіба вони гірші? Така псевдоекспертність безпосередньо допомагає вірусмейкерам. Вкидаючи певний меседж, вони прогнозують базові реакції людей і «програмують» для них необхідні версії. Звісно, доморощені експерти далі них не йдуть. Найчастіше саме з цих людей формують конспірологів, які самі є маніпуляторами, отупляють суспільство і скеровують його на манівці.

# 7. Гарне — отже, правда. Це папуги, які кидаються на всі красиві форми та яскраві слогани.

Їхнє інформаційне поле становить «успішний успіх» і глянцевий глянець. В їхньому світі співають райські птахи на білому пляжі з блакитною водою. А в реальному житті вибухають бомби і гинуть люди. Звісно, вони чимдуж тікають до своєї віртуальної реальності. Схожий патерн — геймінг і наркозалежність.

Частина 5. Правила iнформацiйноï гiгiєни

5.1. Як хакнути вiруси

За своє професійне життя я прочитала тисячі різних матеріалів на тему маніпуляцій загалом і маніпуляції суспільною свідомістю зокрема. У книжках, доповідях, статтях, аналітичних записках — різного рівня закритості й публічності — завжди йшлося спершу про «смисли», а вже потім про «інструменти» їх поширення. При цьому першим приділяли 70–80% уваги.

Якщо ти вірусмейкер, то, звісно, така послідовність і акценти логічні. Одначе вони завдають шкоди, якщо ти — борець із вірусами. Причина проста. Розвиток науки, відкритість інших кейсів, вир людської креативності та ще безліч інших чинників роблять усе, щоб кожен новий вірус був витонченішим і ­креативнішим. Звісно, усе це зроблено за однаковим шаблоном. Проте в 99% вірусів ці схеми не розгледіти за товстим шаром креативу, підґрунтям для якого є хороше розуміння людської психології, групової динаміки, соціологічні дослідження тощо.

Іншими словами, намагаючись розпізнати інформаційний вірус, женучись за розгадкою його сенсу, ви апріорі воюєте з усіма досягненнями сучасної науки і креативністю людства. А це дослідження про роботу мозку, соціальні експерименти, мільйони успішних і провальних кейсів створення і запуску інформаційних вірусів у різних куточках Землі.

РЕМАРКА

Нині людям притаманна сильна нечутливість до інформації. Вона спричиняє те, що за правду приймають усе, що просто і красиво, — хоч новину про космонавтику або прохання про допомогу маленькій дівчинці. У людей просто не напрацьоване правило замислитися: «А чи правда це?».

Ніхто нічого не робить, щоб людина збагнула логічний ланцюжок появи вірусів і змогла розрізняти їхні патерни. Як наслідок, якщо в людини навіть зародилася підозра в зараженості інформації, вона не збагне, як це перевірити.

1. Людина береться самотужки шукати причини. З напрацювань у неї лише старі патерни, які нині не працюють. Отож у неї нічого не виходить.

2. У момент, коли людина щиро намагається розібратися, во­на натрапляє на прості пояснення, які радісно проковтує. Вірусмейкер виконав своє завдання.

3. Вірусмейкер знає про те, що простій людині розібратися складно, тож свідомо й завбачливо опрацьовує сценарій «сумніви». У цей момент до людини «приходить» хтось, хто говорить її ж словами і відповідає на всі нагальні питання. Стомлена людина, замучена самоосвітою і самостійним пошуком інформації, починає йому вірити. Вірусмейкер знову виконав своє завдання.

4. Ланцюжок не переривається і стає масштабнішим.

Безліч моїх знайомих і друзів — розумних, освічених, ініціативних — уже роками не читають новини. Їм так простіше, вони прибирають негатив, концентруються на головному і просто заробляють гроші. Та заразом вони вбивають своє майбутнє і майбутнє