Читати книгу - "Випадкова наречена, Поліна Креп"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Не можу викинути пакунок і ненавиджу себе за це. Попрошу Марину.
Перемикаю на холодну. Через пару хвилин перестаю здригатися від сліз і починаю тремтіти від холоду. Це допоможе. Ненадовго.
Завертаюсь у халат і йду ставити чайник. Телефон у кишені вібрує. На секунду всередині мене вибухає сонце – це Тео?
Ні.
Він не може зателефонувати. А я не хочу його чути і бачити – уперто вмовляю промені світла всередині себе. І вони гаснуть, темніють, скручуються у важкий холодний вузол.
– Хай, Ольчику, ти яке шампанське любиш? – морщусь від дзвінкого голосу подруги.
– Не треба алкоголю, Марино, – хриплю. Голос не слухається після довгих ридань.
Боюся, що під винними парами зовсім розкисну, або взагалі сама зателефоную, кому не треба.
– Ой, ну ти й нудна! Потрібно ж відзначити! Гаразд, тоді тортик?
– Як хочеш.
За п'ятнадцять хвилин Марина влітає у квартиру.
Вона засліплює мене усмішкою, щасливими очима. Приголомшує поцілунками, навантажує пакетами та коробкою з тортом.
– А найцікавіше я залишила на десерт, – підносить до моїх очей журнал. – Я так тішуся за тебе! Ну ж бо, розповідай, як ти зачарувала нашого ароматного денді?
"Любов і смерть у сім'ї Томицьких" – проголошує заголовок.
Весь у чорному, красень на фото дивиться похмуро, на його лобі гнівна зморшка, плече висунуто вперед у пориві закрити дівчину з великими блакитними очима.
Це ж я!
Мої пальці міцно стискають руку Тео, а на безіменному блищить величезний камінь обручки.
Заплющую очі і відчуваю, як по щоках знову повзуть сльози.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Випадкова наречена, Поліна Креп», після закриття браузера.