Читати книгу - "Невситимі, Анна Мавченко"

- Це не відповідь і не пояснення.

- Так, – зітхнула. - Я й сама не знаю. Місце, де я жила раніше, тепер здається мені значно простішим і навіть безпечнішим, однак я не шкодую про свій вибір. У Мефесі я не була щасливою, тепер гадаю, навіть в повні груди не дихала. Мене принижували, мною користувалися, ненавиділи, намагались убити… Зате тут в мене є шанс на нове життя.

- Це жахливо, – співчутливо промовила дівчина, накривши мою долоню своєю. - Але тут не буде краще. Ви потрапили до справжнього пекла, просто ще не розумієте цього. Його Світлість не той, ким хоче здаватися вам. Моя щира порада: не вірте його словам, щоб потім не було надто боляче, – серйозне.

Я щиро дивувалася тому, як швидко Софі змінила образ зляканої, смиренної, правильної дівчинки на лик досвідченої, серйозної, таємничої жінки. Було щось дивне в ній: таке, що притягувало, але й змушувало тримати відстань. Не знаю, чи навмисне вона демонструвала мені цю свою сторону особистості, чи сама не помітила, що скинула маску, однак така її поведінка, хоч і дещо лякала, проте заспокоювала. Бо давала зрозуміти, що ця людина не зламалася під вагою несправедливих обов’язків і нав’язаного смирення. Принаймні, я хотіла на це сподіватися.

- Ти перебільшуєш, – усміхнулася натягнуто. - Рейван, звісно, не ідеальний, і я не назву його дуже хорошим, проте він не поганий. Принаймні, зі мною.

- Це мене й лякає. Але як знаєте, я не наполягатиму на своєму. Просто ви – хороша і світла людина. Таких в цьому будинку давно не було. Якщо не сказати ніколи.

- Ти теж мені подобаєшся, – сказала чисту правду. - Особливо тепер, коли не поводишся, як сіра мишка.

Дівчина здригнулася – й до неї знову повернулася попередня стриманість. Вона більше нічого не говорила, і з погляду зникли ті дивні бунтарські іскри. Поза зробилася скованою, а міміка не виражала жодних емоцій, окрім знайомої слухняної сором’язливості.

Відзначивши про себе, що така поведінка все ж дуже дивна, зрештою, перейшла до вивчення позиченої в бібліотеці літератури.

Першою під руку потрапила праця Войцеха Сотта. Пробігшись очима по змісту, збагнула, що чимало інформації я вже чула раніше з уст Рейвана. Проте дещо все ж виявилося для мене абсолютно новим. І ці окремі нюанси допомогли сформувати в голові більш-менш цілісне уявлення про новий світ.
Отож, з місцевою ієрархією все було й без того ясно: лорди, геомори, евпатриди й архонт – місцева еліта. Щоправда, далеко не всі з них чистокровні люди, як і населення всього континенту. Рейван, як уже з’ясували, належить до раси перевертнів, тож йому подібні на території Восьмої префектури переважають, становлячи приблизно вісімдесят відсотків від загальної народної маси. Й подібну статистику книга подавала стосовно всіх префектур. Наприклад, Дев'ята й Десята межують одразу із західним і південним хребтами Карманеського гірського масиву, тому населяють їх переважно гноми, котрі на повну користуються арсеналом можливостей, які відкриває перед ними особлива місцевість. Здебільшого, це видобування корисних копалин різного роду: від звичайного вугілля чи руди до рідкісних дорогоцінних каменів. Але й не тільки це. Гноми також вправні архітектурні майстри та здібні ковалі. Тож їх золота праця дорого вартує й неабияк цінується.

На північ від Дев'ятої й Десятої – Одинадцята префектура. Її, як і Дванадцяту та Третю, населяють більшою мірою звичайні люди. Місцевість там малоцікава, нічим не особлива, хоча доволі широкопростора, якщо порівнювати із зовсім крихітною східною Другою префектурою, котру населяють фейрі. Останні – доволі цікавий народ: от наче й розумні істоти, от тільки мешкають у деревах, будують будинки з листя й трави, майже не спілкуються людською мовою, не розвивають власну інфраструктуру, зате розуміють мову флори та фауни, доволі хазяйновиті створіння та зугарні фермери. Побачити б їх наживо! Аж цікаво стало. Але відкладу ці плани на майбутнє. А поки знайомитимуся з континентом дистанційно.

Що ж, ідемо далі. Південь материка заселений значно сильнішими расами. Це спричинено постійною загрозою нападу дикунів, які населяють землі, розташовані за Туманним морем. Ці землі так і називають «Дикими». Тож південні Сьома, П'ята й Четверта з Другою префектури належать, відповідно, оркам, вампірам і стихійним магам, себто елементалам.

Центральні райони формують власне Тринадцята й Шоста префектури. На їх чолі маги універсали як одні з найсильніших істот. І така тактика розміщення рас, мушу визнати, досить розумна, якщо враховувати загрозу з Півдня й зосередження всього державного апарату в самому серці континенту. Якщо це розумію я – глибоко провінційна людина без жодної освіти та знання військової тактики, то й дикуни, наскільки б дикими не були, це теж повинні усвідомлювати. Хоча хто його знає! Про цих істот автор окремої інформації не подає.

До слова про державний апарат. Архонт разом із Рада Тринадцяти постійно перебувають у межах Тринадцятої префектури. В самому її центрі височіє величезний замок, збудований ще за часів життя Геймдаля Сонцесяйного. Саме тут приймають найскладніші рішення й вирішують долю всього народу. Прикметно, що, як зазначив автор у примітках, народ сам зажадав колись створити для свого новонареченого володаря дім, який сягав би простору богів. І це найкращим чином проявляє прихильне ставлення люду до нової влади, чому я справді втішилася.

А тоді перегорнула сторінку й поглянула на чорно-білу світлину.

Зізнаюся, споруда і справді вийшла на славу. Невідомий художник не полінувався зобразити кожну дрібну деталь, сповна передавши своїм талантом усю велич і неповторність кутів, ліній і згинів. Я ретельно вдивлялася в кожен сантиметр зображення й не могла стримати свого захвату. Зі схожими відчуттями пізніше вчитувалася в опис цього майже священного місця.

Континенталь був збудований таким чином, що кожному члену Ради й самому архонту в розпорядження дісталась одна вежа. Тринадцять бічних були рівними й абсолютно однаковими, а чотирнадцята – найвищою й найширшою, як знак абсолютного верховенства правителя. Що знаходиться всередині цих башт, у книзі, на жаль, не вказувалося. Утім, автор зазначив, що з перевіреного джерела, котре, проте, не назвав, він дізнався про золоті сходи, які починаються в найвищій у Континенталі залі й ведуть до воріт самого Едему – царства, де існують боги.