Читати книгу - "Моя ніжна крутихвістка, Марина Тітова"

27. Неминучі зустрічі.

Червень 2017 року

Ю.

В десяте мій погляд ліг на округлий й великий живіт подруги. Уявила, скільки зусиль їй буде коштувати випхати із себе зайві кілограми. Тобто дитину. І хоч всі навкруги милувалися вагітною, ахкали, охкали коло неї, виражаючи таким чином повага, підтримку і захоплення, але мені ставало тільки гидко.

Добре, що Аліна стане хрещеною мамою для майбутньої одиниці сім'ї Шевченків, а не я. Хоч не силуватимуть мене цього разу, бо я зрозуміла, що боюсь дітей і не хочу поки що їх, не народжувати, не нянчити.

Втім, вагітність Міланці личила. Вигини дівочого тіла стали ще більш хвилястими, а й без того чарівні форми ще більш пухкими та принадливими. Не рахуючи розміру живота.

Хоч об стіну мене бийте, проте мені не зрозуміти — де ж тут краса? Чому це красиво? Стати товстою, не бачити своїх ніг — оце в цім жінки вбачають сенс життя? Добре, що я не з таких. Мені й з моїми кілограмами добре. Пересуваюся легко, не те, що Міланка, яку навіть з крісла треба піднімати за руку.

Втім, мені це й не загрожує, бо ж для зачаття потрібно двоє. Якщо не рахувати різні методи штучного запліднення, звичайно. Чи мені не знати цього, студентці медичного вузу? Та в першу чергу я дівчинка, а всім дівчаткам життєво необхідно подраматизувати час від часу. Хоча б раз в рік. Така собі каруселька неврозу.

Рецепт драми такий. Беремо себе і життєві обставини. Змішуємо з песимізмом. Не знаходимо в холодильнику, або деінде чоловіка, якого б мали змогу назвати "коханий". Доводимо ситуацію до гниття. Тобто ниття. Готово! Тепер чекаємо, поки драма дійде апогею емоційності і все — можемо ревіти. Порада: для кращого ефекту готувати драму необхідно в лютеїнову фазу жіночого циклу і відмінно, якщо є прояви ПМС.

Як би це не звучало моторошно, але саме зараз в мене була ця фаза, хай би яйцеклітки там сказилися! І мені конче захотілось поплакати... А втім, відштовхуючись від періодичності та інтенсивності мінливості мого настрою, зокрема підвищенної плаксивості, в мене іноді складається враження, що лютеїнова фаза в мене постійно.

Наприклад, зараз. Я сиджу в компанії своїх друзів, які покликали мене згадати своє весілля піврічної давнини на заміську базу відпочинку. Ох, ця бурхлива молодість! Якими юними ми були...

А якщо без сарказму, то я нервую через очі, які інколи скачуть по мені, що блохи. Втім, я й сама не втримуюся від такої можливості. Раз у раз, та й блукаю тією статурою, пускаючи свої беньки в мандри ним. Проте, не годиться це робити часто. Кілька разів он вже спіймали один одну на гарячому. Обоє вдали вигляд, ніби ніхто нікого не обдивлявся.

***

Я.

Знаходження в одній компаніїї із дівчиною, котра викликає незрозумілі емоції — небезпечний трюк. Коли я випадково зустрів Макса і погодився на його запрошення, я ще не знав про ці наслідки. Тепер же зрозумів, що краще б було не повторювати такого без каскадерів. На що я сподівався, знаючи, що в компанії цих людей на мене чекатимуть неминучі зустрічі?

Бачити Юлю — означає, знов згадати минулі звички, оскільки причина зборів, на які мене привели мало не за комір сорочки, не обійшлася без хмільних напоїв. Дарма що не вживав нічого останні декілька місяців. Ситуація швидко нагадала, як це, коли в твій організм потрапляє спиртне. І марно час та гроші викинув на кодування, яке нібито мене могло врятувати. Сила волі — от що рятує. Однак, я слабак...

Не те, щоб я не бажав бачити свою... колишню дружку, але й замиловуватися нею я не збирався. Та очі якось самі до неї тулилися, ніби вони цвяхи, а вона магніт.

Попри те, що Юлія не змінилася за ці пів року, я забув, як кумедно падають її кучері на очі. І як вона сміється, як концентрує увагу на чомусь певний час, як сконфужено намагається сховати лице від усіх подалі, якщо не неї звертають забагато уваги. В моїй пам'яті її образ вже стерся.

Та маю зізнатися — я її згадував. Часто. І зараз, опинившись від неї неподалік, пишаюся собою, ставляючи галочки навпроти своїх досягнень за останні півроку про які мені не соромно заявити. А хтось ще зможе похизуватися здобуттям посади замісника директора за такі строки?

Непоганий привід аби спробувати вдачу потягти за хвоста. Цікаво, чи занявчить кішечка, а може сліди від пазурів залишить на моїм теплім тілі, коли дізнається, скільки заробляють люди на цій посада? Я ж не даремно ж я пів року гарував над собою, що вжалений бджолою — язика за зубами не триматиму.

***

Ю.

Атмосфера в компанії душила. Міланка з Максом муркотіли один до одної, інші теж улюлюкали зі своїми половинками майже поголівно. Для цієї вечірки що, був дрес-код? Приходити тільки по парно? Ковчег цілий, в якім я виявилася не тварюкою, а просто звичайною, самотньою людинкою.

Та радував той факт, що Ярослав теж прийшов один. Щоправда, витрамувати галасливість і, зосібна, його присутність стало немислимо.

Я втекла на терасу, де свіже літнє повітря обдувало прохолодою і вдихало нові сили в мою вистраждану душу. Тут перепочиваю та думки збираю до купи, бо щось моя череда знатно розбіглася на всі боки.

Чому мені стало тужливо? Не те, щоб шкодувала про щось, та цілком імовірно, що гадала, "а щоб було, якщо..."

Перебираючи можливі варіанти, що квасолини по забарвленню, бурі до бурих в одну мисочку, а білі до білих в окрему, — розсердилась на себе. Це ж треба! Ще не картала я себе, за те, що не зробила!

Подумаєш, не сходила на побачення з тим паном. Ніби він велике цабе! Сотням відмовляла і нічого, а тут гризе сумління за те, що не відмовила, але й не дала згоди. Можливість все одно зникла. Не буде ж шукати вітра в полі? Ні. То й мовчи тепер, мила, в долоньки.

Якщо він сам прийшов і обручки немає досі на пальці — це ще не означає, що його колишня знову колишня або ж, що він засинає на самоті, а також снідає й вечеряє так само.

А якщо й не так? Якщо він навіть парубок досі нікому не відданий, то що мені з того? Чекати з моря погоди? Сподіватись, що знов запропонує побачення? Нонсенс. Не запропонує. По всій видомості, попри те, що іноді нишком позирає на мене, я йому, що курс валюти Парагваю — така ж байдужа!

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍