Читати книгу - "Пробуджені фурії"

мотузка, а тоді повернулись, коли вона сіпнулася, блимнула і знову повністю пробудилась. А тоді настала мить, різка й неочікувана, коли вона махом перестала триматися і більше не поверталася. Опісля я лежав і дивився на її мирне обличчя, поки вона спала. Це не допомагало.

Я вислизнув з ліжка й тихенько вдягнувся в іншій кімнаті. Мені не хотілося бути коло неї, коли вона прокинеться.

І я точно не збирався будити її сам.

Розкопка-301 поступово виникла навпроти мене й розкрила рота. Бойова нейрохімія випередила її. Я різонув повітря коло горла долонею і вказав пальцем через плече на спальню.

Зняв куртку зі спинки стільця, увіпхав у неї плечі й кивнув до дверей.

— Надвір, — пробурмотів я.

На вулиці новий день починав виправляти мої перші враження про себе.

Сонце було зимне, але й від нього можна було зігрітися, якщо постояти під прямими променями, коли хмари розступалися. Дайкоку висів на південному заході, наче привид ятагана, а над океаном повільно кружляла ціла колонна цяток, яка могла бути або не бути лисокрилами. Під ними мій незагострений зір показав кілька суден. Десь на фоні, в нерухомому повітрі, гуділа Текітомура. Я позіхнув і глянув на амфетамінову колу в руці, а тоді запхав її до кишені. Наразі я прокинувся саме настільки, наскільки треба було.

— То чого ти хотіла? — спитав я конструкта.

— Я подумала, що ви захочете знати про гостей на території.

Нейрохімія врубилася на повну. Час навколо мене перетворився на желе, коли ейшундівський чохол перейшов до бойової готовності. Коли перша хвиля минула, я недовірливо зиркнув на Розкопку-301. Я побачив хвилі потривоженого повітря в тому місці, де постріл пройшов крізь проекцію постаті конструкта, а тоді покотився вбік, коли моя куртка загорілася.

— Драний…

Ані пістоля, ані ножа. Я залишив їх у будинку. Часу бігти до дверей не було, а посланський інстинкт все одно попер мене геть від них.

Пізніше я й сам усвідомив те, що одразу вхопила ситуативна інтуїція — повертатися всередину було б самогубством у глухому куті. Я заповз під прикриття стіни хатини, а куртка й досі горіла. Промінь з бластера знову блиснув, і близько не влучивши. Вони знову стріляли в Розкопку-301, помилково побачивши в ній матеріальну мішень.

Не схоже на бойові навички ніндзя, — проскочило в моїй голові. — Ці хлопці були підмогою, найнятою з місцевих.

Так, але в них є зброя, а в тебе нема.

Пора змінити арену.

Вогнетривкий матеріал куртки придушив полум’я, звівши його до диму й тепла коло ребер. На обсмаленій тканині виступив розтоплений полімер. Я різко набрав повітря і кинувся бігти.

Крики позаду миттєво розжарилися від недовіри до гніву.

Можливо, вони подумали, що винесли мене першим пострілом, або просто були не дуже кмітливі. Їм знадобилося кілька секунд, щоб почати стріляти. На той час я вже майже дістався наступної хатини.

Бластерні розряди тріскотіли повз мої вуха. Одного разу жар пролетів так близько до мого стегна, що аж шкіру стягнуло. Я смикнувся вбік, прикрив спину хатиною і просканував місцевість переді мною.

Ще три хатини утворювали на подовбаній першими археологістами землі грубу дугу. Між ними просто в небо стриміло з масивних консольних опор гніздище — наче якась гігантська ракета попереднього тисячоліття, наготована до запуску. Попереднього дня я не заходив усередину, бо там було забагато місць, де під ногами раптом траплялася порожнеча, а до найближчої землі на похилому гірському схилі було п’ятсот метрів прямо вниз. Але з попереднього досвіду я знав, що чужинська перспектива може зробити з людськими органами чуття, і знав, що посланське навчання витримує цей ефект.

Місцева найнята підмога. Подивимося.

Вони йтимуть за мною щонайменше нерішуче, їх збиватиме з пантелику запаморочлива різкість інтер’єру, а як пощастить, то сюди ще домішається трошки марновірного страху. Їх розтеліпає, вони боятимуться.

Вони припускатимуться помилок.

Що зробить гніздище бездоганним убивчим полігоном.

Я прогнав залишком відкритої місцевості, проскочив між двома хатинами й попрямував до найближчого прояву марсіянського сплаву, що здіймався зі скелі, наче корінь дерева завтовшки п’ять метрів.

Археологісти залишили по собі ряд металевих сходів, забитий у землю коло нього. Я перескакував через три зразу, а тоді став на марсіянську конструкцію, і чоботи ковзнули на сплаві кольору свіжих синців. Я схопився за вкриту техногліфами барельєфну поверхню на боці найближчої консольної опори, що витягнулася далеко в повітря. Опора була щонайменше десять метрів заввишки, але за кілька метрів ліворуч була драбина, приклеєна епоксидом до барельєфної поверхні. Я вхопився за першу скобу й подерся вгору.

Знову крики з-поміж хатин позаду. Ніхто не стріляв. Скидалося на те, що вони перевіряли за кожним кутком, але я не мав часу накручувати нейрохімію і дослухатися. З долонь зривався піт, а драбина скрипіла й рухалася під моєю вагою.

Епоксид не дуже добре взявся до марсіянського сплаву. Я подвоїв швидкість, виліз нагору і скочив з драбини, тихенько крекнувши від полегшення.

Тоді я розлігся горілиць на консольній опорі, дихав і слухав. Нейрохімія видала мені звуки погано організованого пошуку, що гримів унизу. Хтось намагався відстрелити замок на дверях однієї з хатин. Я глянув у небо й подумав хвильку.

— Розкопко? Ти тут? — пробурмотів.

— Так, я в межах комунікативного радіусу. — Голос конструкта ніби долинав із самого повітря коло мого вуха. — Нема потреби говорити гучніше. Із ситуативного контексту я роблю висновок, що ви не бажаєте, щоб я показувалася видимою поблизу вашого положення.

— Правильний висновок. Ще я хочу, щоб за моєю командою ти стала видимою всередині однієї з тих замкнених хатин. А ще краще буде, якщо ти зможеш показатися там у кількох місцях. Зможеш?

— Я створена спроможною повсякчас вести розмову з кожним членом першої команди Розкопки-301 плюс до семи потенційних гостей. — За такої гучності було важко сказати, але мені в голосі конструкта почулася весела нотка. — Таким чином, я здатна одночасно утримувати до шістдесяти двох окремих проявів.

— Ну, зараз досить буде трьох або чотирьох. — Я з ретельною обережністю перекотився на живіт. — І ще одне — ти можеш показатися мною?

— Ні. Я можу вибирати з готового набору осіб для проекцій, але не здатна їх змінювати.

— А чоловіки там є?

— Так, хоч і менше, ніж…

— Добре, згодиться. Вибери зі свого списку таких, що найбільше на мене схожі. Чоловіки десь моєї статури.

— Коли ви бажаєте почати проекцію?

Я підклав руки під тіло.

— Зараз.

— Починаю.

Минуло кілька секунд, а тоді серед хатин унизу вивергнувся хаос. Тут і там затріщали бластерні розряди, розділені застережливими криками й тупотом ніг.