Читати книгу - "Ти — мої крила, Вікторія Франко"

Впродовж наступного тижня, ми з коханою почали облаштовувати квартиру на її смак. Повністю усе змінювати Мілена не поспішала, але все ж захотіла замовити нове ліжко в спальню та стільці на кухню. А також попросила облаштували в одній із кімнат гардеробну, дуже схожу на ту, що була в її квартирі.

Щодня повертаючись додому, я не міг натішитися від того, що ми з Міленою почали жити разом. Мені подобалася її присутність у квартирі. Я міг годинами слухати про те, як пройшов її день. Любив разом з дівчиною дивитися фільми, але понад усе не міг насититися нашою близькістю. Але, на жаль, наша казка тривала недовго. Тому що активність Мілениного батька, у питанні її бізнесу, з кожним днем все більше посилювалася. Тримаючи цей проєкт під жорстким контролем, він вимагав від Мілени приділяти йому весь її вільний час. І сам теж не пас задніх — встиг підшукати потрібне приміщення в центрі міста і подав оголошення про набір працівників.

Після пар Мілена відразу летіла в офіс і викладалася там на повну, реалізовуючи свою мрію. І хоча на перших етапах я намагався підтримувати її. Та потім все більше переконувався в тому, що вся ця витівка погано впливала на самопочуття дівчини. Вона поверталася додому пізно ввечері та знесилено лягала спати, а вранці збирала себе по частинках і починала новий забіг. І не дивно, що перебуваючи в такому шаленому темпі, Мілена різко схудла і виглядала знесиленою. Я не хотів тиснути на неї, а тим більше не бажав руйнувати її мрію. Але й спокійно спостерігати за тим, як кохана заганяє себе у пастку, теж не збирався.

— Мілено, нам треба поговорити, — запросивши дівчину присісти на диван, я обійняв її долоні своїми та вирішив почати складну розмову. — Одночасно поєднувати навчання і ведення бізнесу — це дуже важка ноша. І мені боляче дивитися на те, як ти себе вимотуєш.

— Ярику, але ж ти теж поєднуєш одночасно два проєкти: керуєш своєю майстернею і паралельно займаєшся відкриттям нової, — намагалася протестувати маленька, не погоджуючись із моїми словами.

— Ти маєш рацію. Але працюючи над цими проєктами, я правильно розраховую свої сили й викладаюся в міру своїх можливостей, — я намагався спокійно донести їй свою думку, приводячи справедливі аргументи. — І на відміну від тебе, я ніколи не приходжу додому пізніше сьомої години вечора. 

— Це зараз пролунав докір в мою адресу? — Мілена кинула на мене ображений погляд і спробувала вивільнити свої долоні із моїх. Але я цього не дозволив.

— Ні. Це пролунала констатація факту. 

Я намагався спокійно пояснити дівчині, що її фанатична зайнятість не призведе ні до чого хорошого. А лише спричинить вигорання сил організму. Тому що, не зважаючи на любов до своєї роботи, завжди потрібно залишати час на відпочинок і на спілкування із близькими. Уважно мене вислухавши, вона опустила очі й мовчки вдивлялася в підлогу кілька секунд. 

— Мабуть, ти маєш рацію, Ярику. Останнім часом мені було дуже важко. Я не відчувала радості від того, чим займалася. Але щоранку змушувала себе продовжувати робити те, що почала.

— Навіщо ти це робила? — я легенько провів кісточками пальців по дівочій вилиці.

— Я не хотіла розчарувати тебе та батьків. І намагалася довести вам, що чогось варта. 

— Ти не мусиш нікому нічого доводити. Ти маєш радіти життю і робите те, що тобі подобається. 

— Тато дуже засмутиться, якщо я попрошу його призупинити цей проєкт, — тихенько промовив мій янгол, шукаючи в моїх очах підтримки.

— Не думай про те, чого хоче він. В першу чергу подумай про те, чого хочеш ти сама, — вимовив твердо, вдивляючись у кохане обличчя.

— Я спробую визначитися.

— Добре, — я задоволено кивнув. — І пам'ятай, що тобі не обов'язково зовсім відмовлятися від проєкту. Просто не став для себе відразу занадто високу планку. Спробуй приділяти йому стільки часу, скільки тобі буде комфортно.

— Гаразд. Я поміркую над цим. І намагатимусь залагодити все так, щоб тато не образився. Адже він дуже старався заради мене.

— Поміркуй. І якщо буде потрібна підтримка — знай, що я завжди поруч.

— Дякую, любий, — Мілена забралася до мене на коліна і поклала руки на мої плечі. — До речі, завтра після університету я хочу поїхати до Ніки та забрати у неї свою сукню. Поїдеш зі мною?

— Звісно, — зімкнувши долоні на дівочій талії, я захопив у полон солодкі губи. 

І радіючи, що ми з Міленою змогли дійти до спільного рішення, я твердо вирішив, що більше не дозволю Юрію змушувати доньку танцювати під його дудку. Чого б мені це не коштувало.