Читати книгу - "Ти — мої крила, Вікторія Франко"

Розділ 20

Мілена

Не зважаючи на нашу попередню домовленість, Ярослав не зміг поїхати зі мною до Ніки. Тому що в його майстерні сталася серйозна поломка обладнання. І він мусив залишитися на роботі, щоб залагодити проблему. Переконавши коханого, що впораюся сама, я поїхала до модного дому. Але щойно переступила його поріг, відразу ж відчула себе некомфортно. Кожну клітинку мого тіла пронизувала тривожність. Але зібравшись з силами, я все ж таки наважилася підійти до кабінету Ніки Олександрівни.

— Можна увійти? 

— Звісно.

— Ніко Олександрівно, я хотіла б забрати свою сукню. Ви не проти? — спокійно оголосивши причину свого приходу, я намагалася не зустрічатися із жінкою поглядами.  

— Ні.

— Це добре, — видихнувши з полегшенням, я приготувалася покинути кабінет. Але спочатку вирішила подякувала маминій подружці за те, що вона дозволила мені пройти стажування у її модному домі. 

Мої слова були щирими. Не дивлячись на останній вчинок Ніки, я розуміла, що багато чим їй завдячувала. Адже під її керівництвом я здобула безцінний досвід. Але, на жаль, ще досі відчуваючи легку образу на жінку, мені було морально важко перебувати поруч з нею. Тому я хотіла якнайшвидше усе залагодити й піти геть.

— Мілено, залишся ще на секунду. Нам треба поговорити.

— Про що? — запитала, обернувшись в пів оберту.

— Думаю, я маю дещо тобі пояснити, щоб ти не ображалася на мене.

— Не треба нічого пояснювати, — я впевнено натиснула на дверну ручку, не маючи жодного бажання ворушити неприємну тему.

— Мілено, почуй мене! Я б дуже не хотіла, щоб ми з тобою попрощалися на такій негарній ноті, — Ніка говорила з натиском, судячи з усього, не збираючись мене відпускати, поки ми не поговоримо. — На мою думку, ти дуже здібна і талановита дівчина. І я вважаю, що ти створила чудову сукню. 

— Тоді чому ж Ви не дозволили, щоб модель представила її? — мій голос зрадницьки задзвенів від напруження. Тому що я не могла витримати такого лицемірства. — Якщо Ви так добре ставитеся до мене, тоді чому вирішили покарати за мою відсутність? Адже я покинула показ через вагому причину!

— Мілено, невже ти серйозно вважаєш, що я могла б помітити твою відсутність на показі? — своїм запитанням Ніка враз збила мене з пантелику.  — Ти ж була на його початку і бачила в якому шаленому ритмі все відбувалося. Вся моя увага того дня була прикута до колекції та важливих гостей.

Помітивши мою розгубленість, жінка розсміялася і  мотнула головою. 

— Яка ж ти ще наївна дівчинка… Свято віриш в усе, що тобі кажуть, — Ніка нагородила мене поблажливою посмішкою, а я ще більше заплуталася. Бо не розуміла в яку гру вона грала. — Невже ти дійсно повірила в казочку, що я образилася на тебе і вирішила провчити?

Не чекаючи моєї відповіді, жінка діловито продовжила свою тираду.

— Мілено, тебе дуже легко обвести навколо пальця, — вона не приховувала свого глузування. — Тож я згодна з твоїм батьком, що ти — справжній скарб для пройдисвітів. Саме тому я й погодилася йому допомогти.

— То виходить, це тато попросив Вас скасувати презентацію моєї сукні? — вже здогадуючись, якою буде відповідь, я відчувала, як у мене зашуміло у вухах, а до горла почала підбиратися нудота. 

— Авжеж, — Ніка кілька разів ляснула у свої долоні, вдаючи оплески. І судячи з її поведінки, вона тішилася, що до мене нарешті дійшов сенс її слів.

— Навіщо він це зробив? — запитала, придушуючи всередині розчарування від обману близької людини.

— Звісно ж тому, що любить тебе, — промовила Ніка повчальним голосом, ніби розжовувала маленькій дитині й так зрозумілі речі. — Твій тато хвилювався через те, що ти зв'язалася не з тим хлопцем. Юрій хотів таким чином дати тобі урок. Адже ти маєш розуміти, що в житті потрібно правильно розставляти пріоритети. І ти не повинна нехтувати своєю працею, яку робила місяцями, заради якогось невдахи. 

Після одкровень Ніки, я відчула, як земля потихеньку почала йти у мене з-під ніг… Отже, поки я бачила в батькові люблячу і рідну людину, він просто сприймав мене, як свою іграшку. І намагався керувати моїм життям на власний розсуд, вважаючи, що знає, як для мене буде краще.

— Як бачиш, Мілено, твій тато усе правильно розрахував. Адже наскільки я знаю, ти врешті-решт усвідомила свою помилку, — здивовано звівши брови докупи, я намагалася второпати, що вона мала на увазі. — Юрій тепер нахвалитися тобою не може. Він дуже задоволений, що ти весь час працюєш, не покладаючи рук. І нарешті припинила постійно думати про своє кохання-зітхання.

— Зрозуміло, — усе, що змогла відповісти, придушуючи гнів, що наростав в мені гігантською хвилею. 

Отже, спочатку мій любий татусь вирішив мене провчити, навмисно анулювавши показ моєї сукні. А потім прикриваючись гарними намірами, вдавав, що бажає допомогти мені у здійсненні моєї мрії. Але насправді він просто хотів підлаштувати усе так, щоб я постійно була зайнята та віддалялася від Ярика. І судячи з усього, татові було абсолютно байдуже, що від надмірного навантаження, моє життя перетворилося на пекло. Тому що, не маючи часу на відпочинок, останнім часом я почувалася дуже засмученою та знесиленою.

Навіть не попрощавшись, я кинулася до виходу. Тому що не бажала чути від Ніки більше жодного слова. На сьогодні я й так дізналася достатньо.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍