Читати книгу - "Виходь за мене, милий, Міа Натан"

- Добре! Я згодна!

Й понеслась! 

Перше, що вона зробила, підійшла до мене й поцілувала в губи. Жадібно й боляче. Я не відповів на цей поцілунок, але й не відштовхнув. 

Друге, вона передзвонила Каті й сказала, що все нормально. Вона може не хвилюватися. Це просто помилка. У нашій квартирі все добре. Проблеми у сусідній квартирі. Тисячу вибачень!

***

Кожного ранку тільки-но відкривши очі Аніта бралася за мене. Вона трималась так наче ми любляча пара. Я терпляче зносив всі ці  ніжності-поцілуночки. Не відповідав, але й не відштовхував. Найтяжче було, коли ми повертались після робочого дня (на щастя, витік таки дійсно мав місце й ми повинні були все ретельно перевірити. Пітер наполягав на цьому. Дзвонив нам та тримав на контролі ситуацію.) 

Кожен вечір Аніта шукала новий ресторан. Намагалась напоїти мене. Так би мовити “зняти обмеження”. Ха-ха три рази!  

В перший вечір було дуже смішно. Вона так наклюкалась, що я тягнув її в номер на руках. Вклав в ліжечко. Потім, як-то кажуть, тримав волосся над унітазом та поїв регідраційним розчином, по-простому солоною водичкою. Зранку мені було шкода на неї дивитися. Парацетамол, сорбент, міцний солодкий чай.

Під вечір я пожалкував, що так старався. Аніта ожила, що той фенікс. Й знову почалось. Вона вдягнула свою саму відкриту комбінацію на голе тіло. Не можу не визнати - її тіло чудове, майже ідеальне. Лягла біля мене. Почала гладити мене. Цілувати.

Я лежав і намагався думати про Катю (це було помилкою!), про роботу, про червоного каліфорнійського хробака (видав Google на запит “щось гидотне”), про що завгодно, аби не звертати увагу на жіночі пальчики та ніжні губи на моєму тілі. Й таки втримав себе в руках.  

Вона приходила до мене в душ. Могла цілуватися та гратися зі мною, коли тільки хотіла. Гуляла по номеру у чому мама народила. Голісінька лягала біля мене спати. Під кінець тижня дійшло до того, що навіть пестила себе у мене на очах. Але червоний каліфорнійський хробак у купі з іншими огидними червами та комахами робили свою роботу. А ще сподівання, що Аніта стримає слово й ми з Катею зможемо спокійно жити.

В останній день перед від'їздом, коли Ніта подзвонила Томасу з ним була Катя. Коли я її побачив, моє серце на секунду зупинилось.  Я був такий радий її бачити, та ще й цілою та неушкодженою, що навіть той факт, що вона в ресторані з Томасом не зіпсував це відчуття. Я як ніколи сильно відчув, як хочу швидше повернутися до неї, як сумую за нею. Я так їй і сказав. Аніті це дуже не сподобалось.

А мені не сподобалось, що Томас розповів Каті про те, що ми живемо в одному номері й ще бозна-що. Вона дзвонила мені й чи то втомленим, чи підвипившим (швидше й те, й інше) голосом запитувала про це.

Аніта цього вечора пішла ва-банк. Коли я зайшов у кімнату з ванни, щоб лягти спати, побачив, що у номері горять десятки свічок, звучить приємна романтична музика, на столі стоїть дорогущий витриманий коньяк та шампанське, фрукти, сири, шоколад. Аніта одягнена у дуже вишукану мереживну сорочку, що ледь прикривала її тіло, сиділа на ліжку з келихом шампанського. Вона піднялась мені на зустріч, посміхнулась  ніжною теплою посмішкою.

- Наш останній вечір. Моя остання спроба. ("Моє останнє випробування", - подумав я.) Ти - молодець! Тримаєшся… вперто. Може, трохи відступимо від нашої домовленості? Займемося коханням, а після цього я відступлюсь, зникну з твого життя. 

- Ніта, перестань. Домовленість є домовленість.

- Знаєш, я все одно не вірю, що ти не хочеш сексу зі мною. Це все твоя впертість, небажання програвати.

- Твоє право думати як сама собі хочеш. Я дуже втомився й хочу вже лягти. Сподіваюсь, ти не образишся.

- Можливо, коньяку?

- Ні, дякую! - і я ліг у ліжко, не сильно сподіваючись, що мені так просто дозволять заснути.

Аніта затушила свічки. Майже всі. Лишила тільки три. Їх мерехтливе світло міняло все навколо, робило якимось дивовижним, трішки казковим. Ніжна приємна музика доповнювала цю чарівну атмосферу. Ніта лягла поруч. Всім тілом притислась до моєї спини.

- Ти не міг би повернутися до мене?

Я повернувся. Вона провела пальцями по моїй щоці. Затрималась на губах. Подивилась мені прямо у вічі.

- Я тебе дуже кохаю. Тебе єдиного. Моя ти кара Божа!

Гірко посміхнулась. Штовхнула мене в плече, щоб я ліг на спину. Примостила голову у мене на плечі. Почала гладити моє тіло. Цілувати шию. Я не на жарт напружився. Але всіма силами намагався тримати себе в руках. Аніта відірвалась від мене, стала на коліна, зняла сорочку та кинула її на підлогу. Потім лягла на мене зверху. Просто лягла. Всією своєю вагою. Втислась так наче хотіла, щоб ми вросли один в одного.  Мої руки самі тягнулись торкнутися її ніжної шкіри, провести долонею по спині. Але я розумів, варто мені хоч пальцем поворухнути у її бік, я пропав.

Якомога спокійнішим голосом я сказав: 

- Так нам буде зовсім не зручно спати. Може ти все ж ляжеш поруч? 

Вона здригнулася, підняла голову, подивилась мені у вічі й мовчки лягла поруч. Я вкрив її ковдрою. Коли вже хотів повернутися до неї спиною, побачив, як здригаються її плечі від майже беззвучного плачу. Моє серце стислося від жалю. Але я просто повернувся до неї спиною. Тому що це єдине правильне рішення. Але заснути я зміг лише десь під ранок.