Читати книгу - "Житіє моє, Ірина Володимирівна Сиром'ятнікова"

вдасться першорядною брехнею. І що тоді? Доживати свої дні в тюрмі для особливо небезпечних чаклунів мені не хотілося (кажуть, мерзенна місцина). З іншого боку, пускатися навтьоки ніби причин не було.

Звичайна людина від таких переживань дістала би інфаркт, я вже не кажу про білого мага, але в мене мучило тільки безвихідне роздратування. Злило, що «нагляд» так швидко розкусив моє друге «я». Треба було відмовлятися від всього! Ні в чому не признаватися, ніби, я — не я, мотоцикл — мій, а собака — не мій, але тоді невідомо, як все би обернулося, а так постраждало лише мої самолюбство. Переживу. Одначе дивна поступливість невідомого чаклуна наводила на підозру про існування якоїсь хитрої пастки.

Так чи інакше, папку зі звітом капітан Бер отримав від мене вчасно, і навіть моралі мені більше читати не став. Ось це уже лякало — поліцейський не міг не знати натури чорних магів, відсутність жорсткої реакції дезорієнтує нас і породжує відчуття вседозволеності, практично гарантуючи рецидиви. Чи не провокують вони мене на новий злочин? Я вирішив діяти їм на зло — ні на що не піддаватися. Буду тихим, ввічливим і скромним, принаймні, до закінчення університет, всього лиш рік потерпіти. Грошей у мене тепер кури не клюють, ніяких питань до мого Здобуття нема, ніщо більше не заважає мені повністю зосередитися на алхімії. Адже я тільки цього і хотів! В якості бонусу мені дісталися чотири машинописних листки з інструкцією «Як утримувати зомбі». Судячи з неї, Максові періодично треба було давати спеціальний мінеральний бульйон. Пора було відвідати улюблену контору і натягати у Йогана потрібних хімікатів

Знав би з, чим це закінчиться, здав без зомбі в «нагляд», на досліди, і хай годують, чим хочуть.

В офісі «Біокіна» мене зустріла ридаюча Бела (блакитноока брюнетка). Ну, і що у них тут знову? Макет, ніби, працює. Карл і Йоган танцюють навколо нього з бубном день і ніч, моя присутність там зовсім не потрібна. Та і не стала би вона через якийсь бродильний чан пускати сльози.

Від проблем секретарки я вирішив відсторонитися (поняття не маю, що робити з заплаканими жінками), але тут мене спіткав облом. Її рюмсання діставало мене в будь-якому кутку величезного офісу і втикалося в мозок як розжарений цвях. Я здогадувався, хто це розважається, битих півгодини медитував, намагаючись відмежуватися від зовнішніх впливів. Щоби якась потойбічна тварюка вчила мене жити! Нічого не вдалося: те місце в моїй сутності, де засів Шерех, поки було недоступним свідомому впливові (в кінці кінців, я всього лиш рік як чаклун), ридання навіть посилилося, заслоняючи собою решту звуків.

Відпроситися, чи що? До кінця умовного карантину залишилося менше двох тижнів, якщо закритися в квартирі і тупо квасити, то я протримаюся. Але тут під повіками проявилося якесь загрозливе багряне світло, і мені спало на думку, що розводити проблеми через дурну бабу нема сенсу. Я зітхнув і пішов виявляти увагу до ближнього, щоби їх всіх розірвало, підняло і гупнуло.

Дівчина сиділа, старанно прикриваючи долонею червоні від сліз очі.

— Ну, що сталося? — буркнув я, намагаючись вдаватися дружелюбним.

Вона не відповіла, повернувшись до вікна.

— Може, я допомогти зможу?

— Ні…

— Звідки ти знаєш? Тобі що, часто пропонують допомогу чорні маги?

Прозвучало переконливо.

Розговорилися вона швидко. Як виявилося, дівчина побивалася за свого нареченого, хлопця на ім’я Утер. Я пару разів бачив його в офісі він підробляв кур’єром — типовий неініційований чорний, неприкаяний і бешкетливий, але з почуттям гумору, а це для нашого брата рідкість. Мати Бели була проти зятя-чорного, вона вимагала від нього «полікуватися» у якогось знайомого лікаря, навіть не емпата, «виправити характер». Хлопець справді був шумний і агресивний, але дівчині подобався, а надмірна впертість — не гріх. Утер погодився. Навіть не віриться, вони разом сходили у клініку. І Бела бачила, як він спить після процедур, весь такий спокійний.

Тільки минуло уже два дні, ще вчора він повинен був повернутися додому, але його ніде нема, а в клініку дівчину більше не пускають і на питання відповідати не хочуть. Що робити?!

— А що вони розуміли під лікуванням? — насторожився я.

В магії чарівна секретарка ніц не розбиралася. Вона почала старанно пригадувати пояснення, які їй надавали в клініці, випорпуючи з пам’яті такі дивні терміни як «розтин контуру» чи «затвердження осі». Я уважно слухав, поступово усвідомлюючи неприємну річ — зі своїм Утером вона може попрощатися. Після того, як бідолашка, старанно прикусивши губу, вивела на папірчику форму Знаку, який був присутній в процедурній, останні сумніви у мене зникли.

— Тобто, фактично, вони застосували Кайдани Вибавлення на неініційованому магові, — резюмував я. — Твій хлопець уже небіжчик.

Її очі обурено розкрилися ще ширше.

— Тут нічого не поробиш, мала, таке життя. Він уже, вважай, мертвий, а якщо ще дихає — це не показник. Будь-який маг тобі те ж саме скаже.

— Ні, вони би не зробили…

— А це уже інше питання, як вони на таке наважилися. Що це за лікар, який основ не знає? Ви у нього ліцензію дивилися?

Вона помітно злякалася і невпевнено по хитала головою:

— Ні, у мадам Мелонс медична школа…

— Школа — пофіг, ліцензія цілителя — ось що важливо. Магія — частина людського єстества, як печінка чи серце. Ініційований маг, коли навчиться керувати Даром, може відділити від себе своє Джерело, для нього це як третя рука, тому можна її відсікти. Неприємно, але не смертельно. Для неініційованої людини спроба видалити Джерело рівнозначна удару молотом в груди, від розуму і самосвідомості залишаються лише уламки, а що тіло ще дихає, так то — артефакт фізіології. Тіло без душі довго не живе.

Здається, до Бели почав доходити сенс того що сталося.

— Так, мала, вони вбили його, не знаю, свідомо чи ні. Все одно, що ножем вдарили, лише крові не було. Якщо його родичі ще не повідомили в «нагляд», я би на твоєму місці зробив це негайно, поки ті шарлатани не угробили когось іще.

Вона сильно зблідла, заметушилася, хапаючись то за торбинку, то за телефон.

— Іди, іди, Полака я попереджу, — моя великодушність не знала меж. — Центральний офіс у них на Парк-роуд, скажеш їх головному, що це я тебе послав.

Вона ще пару разів хлипнула, зірвалася з місця і втекла.

Благословенна тиша!

Я повернувся до себе за стіл, звично потер горнятко, зігріваючи каву і приготувався детально ознайомитися, якої ще форми набув гівняний бачок за час моєї відсутності. Кайф псували хвилі відчуття схвалення і задоволення, які випромінював Шерех. Ти диви на нього — нежить з мораллю! Знав би як, вбив би (до речі, треба проштудіювати літературу, може спосіб і є).

Незбагненно, як безмозка