Читати книгу - "Чорнобиль. Історія ядерної катастрофи, Сергій Миколайович Поганий"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
*
29 квітня, наступного дня після заяви СРСР, у Москві приземлився літак авіакомпанії «Pan American» з американським послом на борту; літак «Аэрофлоту» сів у Вашингтонському міжнародному аеропорту імені Даллеса. В обох випадках ситуація була винятковою. Прямі рейси між двома державами скасували у грудні 1981-го з ініціативи адміністрації Рейгана — як протест проти введення воєнного стану в Польщі. Відновили ж перельоти внаслідок першої зустрічі між президентом Рональдом Рейганом і Михайлом Горбачовим у Женеві у грудні 1985 року. Лідери провели бесіду і вирішили, що, незважаючи на суттєві ідеологічні та філософські розбіжності, вони зможуть працювати спільно.
Радянську делегацію на борту літака «Аэрофлоту» очолював заступник міністра цивільної авіації СРСР. Саме він виступив із заявою перед американськими журналістами, висловивши сподівання, що відновлення прямих рейсів лише сприятиме зміцненню співпраці між двома державами. Заступник міністра був готовий продовжити обговорення, однак репортери, яких, схоже, більше цікавило питання Чорнобиля, запитували про масштаби аварії на ЧАЕС і число пjстраждалих. Високопосадовець не міг не розгубитися, адже про інцидент знав ще менше, ніж самі журналісти.
Того ж дня американське суспільство отримало першу суттєву інформацію про те, що відбувалося в Чорнобилі та його околицях. «Спершу серйозність аварії, яка розвіяла радіоактивні матеріали над Скандинавією, була не зовсім очевидною, — писав для «New York Times» Сергій Шмеман, кореспондент Associated Press у Москві, — однак коротка заява, поширена інформаційним агентством ТАСС і презентована у вечірньому телевізійному випуску новин, дає зрозуміти, що інцидент серйозний. Окрім того, судячи з формулювання, проблему на атомній електростанції повністю не вирішено». Шмеман повідомив про глибоку стурбованість Скандинавії з приводу підвищення рівнів радіації, зазначивши, що СРСР зробив свою заяву «через кілька годин після повідомлень Швеції, Фінляндії та Данії про безпрецедентно високі рівні радіації в їхньому небі».
Рональда Рейгана уперше поінформовувала про аварію на Чорнобильській АЕС його команда із зовнішньополітичних питань і національної безпеки того ж дня, 29 квітня. Рейган летів на саміт південно-азійських країн і перебував на борту «Air Force One», що прямував із Гуама на Балі. Адміністрація негайно створила цільову групу для моніторингу інциденту і його можливого впливу на Сполучені Штати Америки, яку курирував віце-президент Джордж Буш-старший, а очолив Лі Томас, адміністратор управління з охорони довкілля.
Перший звіт розвідслужби, підготовлений ЦРУ, датується 29 квітня. Експерти Центрального розвідувального управління назвали чорнобильську аварію найстрашнішою ядерною катастрофою в історії і доповіли про чутки відносно сотень, якщо не тисяч, загиблих унаслідок вибуху. Окрім того, вони визнали факт провалу своєї розвідки, а саме її нездатність зібрати будь-яку інформацію про інцидент ще до виявлення шведами високих рівнів радіації і до заяви самого СРСР про ситуацію на ЧАЕС. «Ми занепокоєні відсутністю розвідданих — до розкриття інформації Швецією і до практично одночасної заяви Союзу — про те, що ця ситуація триває протягом майже трьох днів. Особливу занепокоєність викликає той факт, що все сталося буквально в серці зони, яку НАТО визнає критичною. Ми повинні з’ясувати, чому», — зазначено у звіті ЦРУ.
З огляду на дані супутникового спостереження, автори звіту Центрального розвідувального управління зробили припущення, що графіт у реакторі, зруйнованому від першого вибуху, продовжує горіти, виділяючи в атмосферу додаткову радіацію. Експерти ЦРУ прогнозували «тотальну економічну дисфункцію — внаслідок евакуацій, зупинки підприємств та об’єктів, а також заходів з деконтамінації — обширних районів із підвітряного боку джерела випромінювання». Окрім цього, у ЦРУ також передбачали «вплив радіації на сільське господарство; особливо на молочну промисловість» і «забруднення джерел водопостачання; насамперед униз за течією Дніпра вбік Києва». На думку ЦРУ, можна було впевнено говорити, що приховування Радянським Союзом інформації про аварію негативно позначиться на їхніх позиціях на міжнародній арені: «У довгостроковій перспективі відсутність з боку Союзу завчасного попередження, коли про ситуацію було відомо протягом як мінімум трьох днів, може призвести до ізоляції їх урядами та населенням Східної і Західної Європи. Це відчутно вдарить по позиціях Союзу в будь-яких переговорах — від питання контролю над озброєннями і до торгівлі та пов’язаних із цим пропагандистських зусиль».
Першою публічною реакцію адміністрації Рейгана на новини з Чорнобиля стала пропозиція допомоги. З нею звернулися до радянського дипломата, який 29 квітня прибув у Державний департамент для обговорення питання контролю над ядерними озброєннями. Його також просили надати додаткову інформацію, однак дипломат її не мав. Саме тоді Державний департамент уперше висловив незадоволення Радянським Союзом за ненадання подробиць інциденту. «Затягування в повідомленні будь-чого, що стосується аварії, чи публікування розрізнених даних, — усе це типово для Союзу», — заявив представник Держдепартаменту пресі. Ймовірність, що Радянський Союз скористається допомогою США, була мізерною, особливо якщо, — а так помилково припускали, — Чорнобильська АЕС виступає частиною військової програми.
Наступного дня, 30 квітня, радянські дипломати передали Рональдові Рейгану повідомлення від Михайла Горбачова, в якому підтверджувалося — аварія справді сталася. «СРСР заявляє, що витік радіоактивних матеріалів призвів до часткової евакуації населення з районів, розташованих у безпосередній близькості до місця інциденту, — повідомив журналістам прес-секретар Білого Дому Ларрі Спікс. — Вони зауважують, що радіаційна обстановка стабілізувалася; нарешті, вони зазначають, що зафіксовано поширення радіоактивного забруднення в західних, північних і південних регіонах. Далі в повідомленні сказано, що рівні забруднення, незважаючи на часткове перевищення допустимих норм, не потребують спеціальних заходів для захисту населення». Спікс заявив, що уряд США наполягає на оприлюдненні Радянським Союзом більш детальної інформації.
Надійна інформація про те, що американське розвідувальне управління і ЗМІ називали найстрашнішою ядерною катастрофою в історії, прогнозовано змінилося чутками. 29 квітня Лютер Уайтінгтон, кореспондент «United Press International» у Москві, повідомив, що внаслідок вибуху 80 людей загинули на місці, а ще 2000 було госпіталізовано. Він посилався на розмову з анонімним джерелом у Києві. Як нібито стверджувало це джерело, з Прип’яті евакуювали від 10 000 до 15 000 чоловік. Фактично ж число загиблих було набагато завищене, а дані відносно евакуації з Прип’яті та околиць — значно применшені. Утім, багато західних інституцій підхопили і поширили саме звіт «United Press International». Так, Чиказька фондова біржа, одна з найстаріших у світі бірж торгівлі ф’ючерсами, грала на можливому масовому забрудненні та недоотриманні врожаю Радянським Союзом і стрімке зростання експорту американської сільськогосподарської продукції — не тільки в СРСР, а й країнами Північної та Східної Європи, які постраждали від аварії та радіоактивних опадів.
Було не до жартів. Володимира Фроніна, радянського репортера, який супроводжував делегацію із СРСР в аеропорту імені Даллеса 29 квітня, висвітлення чорнобильської аварії провідними американськими телеканалами і засмутило, і налякало. Він
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Чорнобиль. Історія ядерної катастрофи, Сергій Миколайович Поганий», після закриття браузера.